11. Розкрийте зміст реформ князя Володимира Святославовича, спрямованих на централізацію держави, та проаналізуйте їхню ефективність.

За часів князя Володимира Святославовича було проведено низку ефективних реформ.

Адміністративну реформу було спрямовано на ліквідацію «племінних княжінь» і запровадження нового адміністративно-територіального поділу. Територію було розділено на уділи. Врядувати в них Володимир призначав своїх синів, родичів, довірених осіб – посадників. Їм належала військова, адміністративна та судова влада, яку вони чинили іменем «Великого князя».

Військова реформа сприяла ліквідації племінних збройних формувань. Натомість великий князь наймав дружинників, яких наділяв маєтками з правом експлуатувати населення. Дружинники давали присягу «вірою і правдою» виконувати волю князя.

Внаслідок релігійної реформи з 988–989 рр. почалося утвердження християнства як державної релігії.

Судова реформа розмежовувала світське (княже) й церковне судочинство. Для цього було запозичено норми візантійського права, об’єднані в збірниках «Номоканонах».

12. Висвітліть головні причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.

Порядок володіння уділами, як, зрештою, і міжкнязівські відносини, регулювався нормами сімейного права. Так, у разі смерті батька-князя великокнязівський стіл переходив до старшого сина (чернігівського князя). Останній змінював систему уділів, що нерідко призводило до міжусобиць. І лише Ярослав Володимирович у заповіті поділив владу між своїми трьома синами: Ізяславом (відігравав провідну роль), Святославом і Всеволодом. Вони утворили своєрідну систему влади – тріумвірат, що вершив усі справи на Русі. За такої форми правління тенденції економічного і соціального розвитку окремих країв і князівств поєднувалися з прагненням більшості верств суспільства до єдності.

Після смерті останнього з членів тріумвірату – Всеволода Ярославовича система родинного сюзеренітету і тріумвірату поступилася місцем принципові вотчини, який було визначено на Любецькому з’їзді 1097 р. Поділ великокнязівського домену дав поштовх політичному поділові Русі на окремі князівства-держави.

Після смерті Мстислава Володимировича (1132 р.) утворилися Галицьке, Володимир-Волинське, Київське, Переяславське, Тмутараканське, Чернігово-Сіверське та інші князівства. Ці процеси поклали початок четвертому періоду розвитку Русі. Політичну роздробленість спричинило кілька факторів:

а) великі простори держави та етнічна неоднорідність населення;

б) зростання великого феодального землеволодіння;

в) брак чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади;

г) зміна торгівельної кон’юнктури, занепад торгівлі;

д) постійні напади кочовиків (печенігів, половців, татар).

14. Визначте передумови обєднання Галичини і Волині в єдину державу, дайте характеристику етапам її розвитку.

Суттєву роль у житті українського народу відіграло Галицько-Волинське князівство (1199–1340 рр.). Розглянемо коротко його суспільну організацію, соціальну структуру.

В князівстві збереглась ієрархічна піраміда Київської Русі, але вона мала і низку особливостей. Рисою політичного життя був значний вплив боярства, яке формувалося не з представників князівської дружини, а з місцевої родоплемінної знаті. Саме старе боярство – «мужі галицькі» – було могутньою економічною та політичною верствою класу феодалів, оскільки мало величезні землеволодіння, сформовані переважно за рахунок захоплення більшої частини общинних земель. У боротьбі за владні інтереси князі залучали на свій бік місцеву боярську верхівку, надаючи їй посади, а головне – маєтки, які стали основою зміцнення боярських родів. У багатьох бояр були власні військові дружини, тому вони негативно сприймали втручання у їхні внутрішні справи князівської влади, міст. Склад боярства поповнювали регіональні збіднілі князі, дружинники, вихідці з інших верств суспільства.

Часто великі бояри вважали вигідним для себе іноземне покровительство, виходячи з того, що володарям-чужинцям важче буде домагатися підтримки більшості населення й це змушуватиме їх надавати привілеї боярам як головній своїй опорі. Роль покровителів бояри відводили угорським чи польським королям. Саме тому боротьба князів Данила і Василька проти бояр за об’єднання галицько-волинських земель набувала рис визвольної війни за державну незалежність.

Перемогу обом Романовичам забезпечили міські купці, ремісники, селяни-общинники, іноземні поселенці таких великих міст, як Галич, Володимир, Луцьк, Львів, Брест, Холм, Перемишль (німці, вірмени та ін.), які були прихильниками міцної князівської влади, а не боярського свавілля. Підтримала Романовичів і частина дрібніших бояр, яка розраховувала на покровительство «служебних князів», залежала чи від великого князя, чи від впливових бояр. Їхні маєтки формувались саме з князівсько-великобоярських пожалувань, а також конфіскованих та перерозподільних феодальних угідь. «Служебні князі» нерідко й самочинно відбирали общинні землі, а також часто отримували земельні наділи як винагороду за службу під час успішних військових походів. Саме вони постачали великому князеві феодальне ополчення, що складалися з їхніх залежних селян – смердів. Тому ця найчисленніша селянська маса була головною опорою бояр у протистоянні князеві, постійно перебуваючи під впливом і в економічній залежності від боярства.

Становище смердів у Галицько-Волинській державі нічим не відрізнялося від їхнього становища у Київській Русі, а ось холопство не набуло тут значного поширення, бо, на відміну від общинних господарств на Русі, у галицько-волинських землях переважало індивідуальне господарювання. Тому холопа вигідніше було садити на клаптик поля, ніж використовувати на примусовій роботі в господарстві феодала.

Розвиток ремесел і торгівлі вносить деякі зміни в соціальну структуру міського населення. Торгівельно-реміснича верхівка стала міським патриціатом. Виникли купецькі об’єднання, ремісничі корпорації – «ряди», «сотні», «братства», засновані на цехових інтересах. Міські низи – робітні люди, підмайстри, обслуга – перебували на найнижчому щаблі соціальної структури міста.

Верховним володарем був великий князь. Рамки його влади і компетенції було чітко окреслено, вони залежали від його авторитету та реальної можливості диктувати свою волю. Однак через те, що галицько-волинські князі не мали сильної соціальної опори і широкої економічної бази, вплив боярства поширювався навіть на князівський престол. Траплялося, що бояри запрошували чи усували князів, не зупиняючись і перед їхнім фізичним знищенням.