59. Як, на Вашу думку, на стан української науки впливали екстенсивні методи ведення господарства в срср у 1960–1980-тих рр.?

Протягом 70–80-х рр. ХХ ст. десятки тисяч наукових розробок українських учених було впроваджено у виробництво. Однак гальмівним чинником було те, що командно-адміністративна економіка не була зорієнтована на швидке впровадження наукових новацій і прогресивних ідей у виробництво. Жорстке планування з постійним зростанням показників зумовлювало низьку спроможність економіки та суспільства використовувати досягнення НТР, штовхало на пошук екстенсивних, а не інтенсивних шляхів розвитку. Наукові розробки впроваджувалися здебільшого тим самим методом адміністративного тиску, наказу чи розпорядження. Велика кількість наукових досягнень, технологій, винаходів і розробок циркулювала лише в науковому середовищі, не знаходячи попиту на виробництві, а якщо й знаходячи, то радше за межами СРСР. Винятки становили тільки розробки в інтересах військово-промислового комплексу і великі наукові проекти загальновійськового значення.

У розвитку наукової діяльності діяли ті самі закони й принципи, що і в радянському суспільстві. Екстенсивний розвиток економіки визначив такий самий шлях розвитку науки. В складі АН УРСР утворювалися нові спеціалізовані наукові установи, відділи та лабораторії, виникали численні підрозділи. Більшість із них займалися новими перспективними напрямами наукових досліджень (інститути напівпровідників, радіотехнічних проблем, проблем міцності, металофізики, геофізики, хімії високомолекулярних сполук, кібернетики, ядерних досліджень), але були й такі, що виникали на хвилі реорганізації, кон’юктури, без достатніх на те об’єктивних підстав. Подібні рішення призводили до розпорошення наукових сил, диспропорції наукового потенціалу, нераціонального його використання, не відповідали вимогам підвищення ефективності академічної науки, що й обумовило їх перегляд, визнання помилковими.

60. Розкажіть про особливості політичного й духовного розвитку українського суспільства в 1970–1980-ті рр.

Недоліки в соціальній політиці, економіці, ідеологічний тиск держави породжували ті чи інші протестні виступи певних опозиційних груп. На боротьбу з режимом зважилася відносно невелика кількість громадян, здебільшого національно свідомої інтелігенції.

Опозиційний рух заявив про себе переважно в західному регіоні України та Києві. В другій половині 60-х – першій половині 80-х рр. у ньому виявилося кілька течій. Шістдесятники, яких інколи називають націонал-культурниками, передусім ставили перед собою завдання відродження національної культури і захисту рідної мови. Їхня діяльність практично мало виходила за межі радянської законності й соціалістичних цінностей.

Адміністративно-командна система управління народним господарством привела країну до поглиблення кризи в соціально-економічній сфері. З приходом до влади у березні 1985 р. М. Горбачова та його прибічників почалося «реформування» СРСР. 1987 р. на січневому пленумі ЦК КПРС на перший план було висунуто завдання демократизації громадсько-політичного життя. Велику роль у цьому відіграла політика гласності. Виразніше окреслювалися розбіжності в поглядах, підходах до вирішення назрілих проблем, відбувалося швидке політичне розмежування суспільства. Виникли різноманітні самодіяльні громадські об’єднання, організації, товариства. Одним із перших самодіяльних об’єднань став Український культурологічний клуб, який заснували представники національно-демократичної інтелігенції Києва в серпні 1987 р. Національно-демократичні ідеї духовного відродження нації восени 1987 р. привели до утворення у Львові Товариства Лева.

На початку 1988 р. в Харкові й Києві виникли просвітницькі організації «Спадщина». Тоді ж у Києві виникає студентське об’єднання «Громада», а в 1989 р. – Українська студентська спілка (УСС), студентське братство у Львові та ін. В 1988 р. було відновлено Українську гельсінську групу, а в липні того року її було перейменовано на спілку (УГС).