Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoria (1).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
546.82 Кб
Скачать

48. Висвітліть складові «радянізації» Західної України після її включення до складу срср. Якими були позитивні й негативні її наслідки?

23 серпня 1939 р. в Москві було підписано двосторонній договір про ненапад між Німеччиною та СРСР. Додатком до нього був таємний протокол, за яким розмежовувалися сфери інтересів обох держав у Східній Європі, зокрема стосовно західноукраїнських земель.

1 вересня 1939 р. фашистські війська перейшли кордон Польщі. Людство опинилося в безодні Другої світової війни. В результаті окупації Польська держава перестала існувати. До СРСР унаслідок введення радянських військ на землі Галичини й Волині відійшло близько 200 тис. км2, з населенням 12 млн. чол., із них 7 млн. – українці.

Коли приєднання до УРСР західноукраїнських земель було юридично оформлено, в стислі терміни почалася їхня «радянізація» без урахування реальних потреб і можливостей тогочасного українського суспільства. Сталінський режим не допустив існування тут жодної політичної сили, крім більшовицької партії. Всі українські, польські та єврейські політичні партії, що раніше існували в Західній Україні, змушені були припинити діяльність.

Така доля й спіткала культурно-освітні, кооперативні, фінансово-економічні та інші товариства, що діяли за польської влади. Всі елементи громадянського суспільства Польщі було швидко ліквідовано, серед них українські – Наукове товариство ім. Т. Шевченка, «Просвіта», «Рідна школа» та інші. Натомість створювалися громадські організації радянського типу.

В 1939–1940 рр. у західноукраїнських областях на кожному підприємстві створювалася єдина організація профспілок, яка об’єднувала всіх робітників та службовців незалежно від їхніх професій. Заново було створено великі галузеві профспілки: залізничників, машинобудівників, робітників нафтової промисловості та ін. Кількість членів профспілок зросла на 80–85%.

Було проведено напівпримусову колективізацію. Здійснювалися масові репресії та депортації населення.

Було ліквідовано безробіття, впроваджено медичне обслуговування, загальну середню освіту.

50. Проаналізуйте специфіку німецького окупаційного режиму на українських землях у роки Другої світової війни та його наслідки.

Німецькі війська, незважаючи на відчайдушний опір Червоної Армії, швидко просувалися вглиб радянської території. Вже до кінця 1941 р. майже всю територію України було окуповано. 22 липня 1942 р. нацистська армія зайняла останній населений пункт на території України – м. Свердловськ Луганської обл.

Окупувавши Україну, гітлерівці поділили її на частини і встановили тут режим кривавого терору. Нацисти ставилися до українців як до неповноцінної раси. Відбувалося масове пограбування республіки. Для знищення населення на території України було створено 50 гетто, 180 концтаборів. Жорстокість окупантів викликала масовий опір населення. Рух опору в Україні мав такі течії: комуністичне й молодіжне підпілля, радянські партизани та загони ОУН-УПА.

На початковому етапі війни партизанські загони діяли стихійно, неорганізовано. Для керівництва партизанським рухом 30 травня 1942 р. у Москві було створено Центральний штаб партизанського руху, а 20 червня того ж року – Український штаб на чолі з Т. Строкачем. Централізація керівництва допомогла координувати дії загонів, поліпшила взаємодію з регулярною армією й забезпечення партизанів зброєю, медикаментами тощо. Особливого розмаху партизанський рух набув 1943 р., коли сформувалися великі партизанські з’єднання. Найбільші з них очолювали С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров, М. Попудренко, П. Вершигора, М. Наумов. Вони розпочали «рейкову війну», руйнували комунікації ворога, знищували транспорт, живу силу, техніку, боєприпаси. Партизанські з’єднання здійснювали тисячокілометрові рейди по тилах німецької армії. Для боротьби з партизанами німецьке командування змушене було відкликати війська з фронту.

Боролися з окупантами й підпільні організації. Так, у с. Кримки Миколаївської обл. діяла «Партизанська іскра», учасники якої нападали на поліцаїв, учиняли диверсії на залізниці, визволяли військовополонених. Героїчну боротьбу вели підпільні організації «Молода гвардія» (м. Краснодон), «Спартак» (Кіровоградська обл.), «Вуйко» (м. Тернопіль), «Народна гвардія ім. І. Франка» (м. Львів) та ін.

Складовою частиною руху опору була боротьба ОУН-УПА. Історія формування УПА досить складна. Ще влітку 1941 р. перші партизанські загони на Поліссі та Волині створив Тарас Бульба (Боровець). Він сформував загін «Поліська Січ», що боровся з частинами Червоної армії. Коли німці хотіли роззброїти загін, Т. Бульба повів своїх вояків у ліс і почав воювати також проти німців.

У жовтні 1942 р. військові загони створила ОУН. Улітку 1943 р. загони ОУН-Б роззброїли й приєднали до себе загони Боровця і ОУН-М. Очолив УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка). Політичну платформу ОУН було вироблено на ІІІ надзвичайному зборі в серпні 1943 р. В підконтрольних їй районах Волині, Полісся й Карпат діяло фактично українське управління. УПА боролася з німецькими загарбниками, радянськими партизанами, а згодом, після вигнання гітлерівців, проти відновлення в Україні радянського режиму.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]