45. Проаналізуйте особливості індустріалізації промисловості і колективізації сільського господарства в Україні. Якими змінами в соціальній структурі суспільства позначилися ці процеси?

Наприкінці 1920-х рр. партійно-державне керівництво посилило відчуження виробника від засобів виробництва і стало на шлях директивного планування. 3 жовтня 1928 р. розпочалася перша п’ятирічка. П’ятирічний план (1928–1932 рр.) передбачав напружені темпи приросту промисловості, які потребували інтенсифікації праці робітників через соцзмагання, зустрічні плани, рух новаторів, стимулювання орденами тощо.

Результатом бурхливого розвитку важкої промисловості стала урбанізація. Якщо до індустріалізації в місті мешкав лише кожен п’ятий мешканець України, то наприкінці 30-х рр. – кожен третій.

Ще одним наслідком індустріалізації стало розгортання українізації робітничого класу, формування національного робітничого класу, який до цього був переважно російським, а також технічної інтелігенції.

1929 р. партійно-державне керівництво у зв’язку з новою економічною доктриною розпочало масову колективізацію. Виходячи з того, що селяни без ентузіазму ставилися до неї, а також з особливостей економічного розвитку СРСР, Сталін і його прибічники в Політбюро ЦК ВКП(б) під керівництвом В. Молотова розробили регіональну систему з відповідною хронологізацією залучення селян до колгоспів. Комісія порушила проблему «куркульства». На той час заможні селяни становили невелику групу. Ще під час зрівняльного поділу землі в 1920–1923 рр. влада винищила більшість тих, хто будував добробут на широкому застосуванні найманої праці. В 1930 р. заможних господарів (тих, хто своєю працею створив якийсь достаток) було оголошено куркулями. В Україні розпочалося запровадження політики «ліквідації куркульства як класу». Тих, хто брався за зброю, розстрілювали. Селян- середняків, які не вступали до колгоспу, оголошували підкуркульниками. «Ліквідація куркульства» на практиці означала не тільки знищення верстви заможних селян-господарів, а й намагання створити на селі нові виробничі потужності соціалістичного типу.

Не остання роль в індустріалізації та колективізації належала громадським організаціям. Третій (1926 р.) та четвертий (1928 р.) з’їзди профспілок України, виконуючи рішення з’їздів партії про соціалістичну індустріалізацію, підготовку робітників та технічних кадрів, свою роботу тісно пов’язали з виробництвом. Це проявлялась у розгортанні наприкінці 20–30-х рр. масового соціалістичного змагання, ударництва та стаханівського руху.

Певну роль відігравали робітничі профспілки в соціалістичній перебудові сільського господарства. Так, у 1929–1933 рр. вони, за дорученням ЦК КП(б)У, надіслали до села близько 9 тис. робітників з числа т. зв. 25-тисячників, які проводили колективізацію.

Комсомол України також було залучено до індустріалізації, колективізації сільського господарства. За роки першої п’ятирічки понад 36 тис. комсомольців виїхало на шахти Донбасу, 9,5 тис. працювало на будівництві ХТЗ, 3 тис. – Дніпрогесу. Посланці комсомолу України працювали на спорудженні Сталінградського тракторного заводу, Урало-Кузнецького комбінату, будували Комсомольськ-на-Амурі. 1936 р. на 50 шахтах Донбасу комсомольці ставали стахановцями.

Комсомольські організації України, беручи участь у колективізації сільського господарства, в 1933 р. відправили понад 2500 чол. на роботу секретарями колгоспних комсомольських осередків, 849 чол. – на посади помічників начальників політвідділів МТС. З комсомолу вийшла плеяда героїв праці – Є. Романько, П. Ангеліна, М. Демченко, М. Гнатенко, М. Мазай, П. Кривонос та ін.

Для зміцнення партійного впливу на селі в 1933 р. було створено політвідділи при МТС і радгоспах. Їхніми начальниками призначали комуністів зі значним партійним стажем. В Україну начальників політвідділів присилали здебільшого з Росії (56%). Заступниками начальників політвідділів обов’язково були працівники держбезпеки (ОДПУ).