34. Охарактеризуйте основні напрями державотворчої політики Директорії унр. Наскільки ця політика була ефективною?

Деклараціями Директорії, оголошеної 26 грудня 1918 р., відновлювалися права, які мали селяни і робітники за Центральної Ради. Всі трудові господарства залишались у попередніх власників непорушними, а решта земель переходила в користування безземельних і малоземельних селян. Було відновлено 8-годинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів. Головнимй Отаман С. Петлюра висунув гасло: «Геть гетьманців, геть совдепи; нехай живе Директорія!», на яке пристали практично всі отамани. Платформа Директорії, відповідні їй дії спочатку знайшли підтримку мас. Про це свідчили селянські з’їзди. Однак через короткий час селянські з’їзди припинилися, вони оголошувались «більшовицькими». А лідери УСДРП виступили за «справжній демократизм» (Установчі збори, демократичні органи самоврядування на місцях тощо), тобто за принципи загального виборчого права. Так створювалася ідейна база для повернення організацій правого флангу – хліборобів-демократів, соціалістів-самостійників, соціалістів-федералістів, Січових стрільців, різноманітних отаманів тощо.

Від самого початку діяльність нової влади, що постала в Україні 14 грудня 1918 p., була антитезою до внутрішньої політики гетьманського уряду, більшість законів і постанов якого було скасовано. Директорія УНР і надалі планувала дотримуватися ліворадикального політичного курсу, тотожного до курсу Центральної Ради, при цьому часто некритично сприймаючи її досвід і повторюючи помилки.

Загалом же, діставши владу, Директорія у внутрішньополітичній діяльності зосередила зусилля на: реалізації ідеї трудових рад (тобто рад представників тих прошарків суспільства, що не експлуатують чужої праці) як основи державного устрою Української Народної Республіки (це рішення було ухвалено на Державній нараді 12–14 грудня 1918 р. Директорії з представниками різних політичних партій); скликання Трудового конгресу – найвищого органу законодавчої влади країни, якому Директорія мала скласти свої повноваження (закон УНР від 5 січня 1919 p.); проведення аграрної реформи шляхом ліквідації приватної власності на землю (закон УНР від 8 січня 1919 p.); введення національної грошової одиниці – гривні (закони УНР від 6 і 24 січня 1919 p.); створення Української автокефальної православної Церкви (закон від 1 січня 1919 р.) тощо. Визначною (але так і не втіленою в життя) подією стало проголошення 22 січня 1919 р. Акту соборності України – об’єднання УНР із Західноукраїнською Народною Республікою.

У зовнішній політиці Директорія, як і попередні режими, налагоджувала відносини з різними державами, намагаючись піднести авторитет України на міжнародній арені.

35. Охарактеризуйте роль і місце Української Центральної Ради в українському державотворенні.

Українська Центральна рада була спочатку українським представницьким органом політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу, – революційним парламентом України, який керував українським національним рухом. Проголосила незалежність України.

Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів.

Розвиток соціальної революції в Україні на кінець листопада 1917 р. призвів до такого розлому суспільства й зумовив такі процеси, які можна кваліфікувати як громадянську війну. І певну частку провини за це слід віднести на рахунок Центральної Ради. Адже своїм ІІІ Універсалом вона не проголосила незалежність УНР від Росії, навіть більше – настійливо доводила, що бореться за утворення федеративної демократичної республіки на місці колишньої імперії. В результаті процеси, започатковані в столиці Росії, практично безперешкодно розвивалися й на теренах України. Центральна Рада і Генеральний Секретаріат все більше входили в конфлікт з цими процесами й нагромадивши певний військовий потенціал, спрямували його на протидію встановлення влади рад. Так, одночасно з двох боків, визрів воєнний вибух – громадянська війна, найактивнішими суб’єктами якої стали сили національно-демократичної (української) і соціальної (соціалістичної) революції. Проголошення самостійності, вважає Д. Дорошенко, так само як і проголошення УНР ІІІ Універсалом, було не результатом попереднього руху, а просто неминучою політичною комбінацією, вимушеним фактом.

Такої ж думки дотримувались й інші українські партії. Зрештою, Четвертий Універсал Центральної Ради обіцяв оперативну розробку Земельного закону на основах скасування приватної власності, соціалізації землі. Наскільки цей закон відповідав потребам земельної справи в Україні, на практиці перевірити не довелося. Уряду довелося залишити Київ раніше, ніж закон було опубліковано.