31. Охарактеризуйте ставлення урядів великих європейських країн до українського питання у 1917–1920 рр.

Вийшовши на міжнародну арену, Україна в 1917–1918 рр. посідала помітне місце в зовнішньополітичних планах держав Антанти, більш прихильній британській стратегії та менш лояльній і невизначеній політиці Франції та СІІІА, які обмежувались загальними деклараціями. Інтерес Антанти до України та розробка й обговорення заходів, спрямованих на налагодження стосунків з нею, свідчать про існування «українського питання», суть якого полягала в розв’язанні національно-політичпих, територіальних, адміністративних проблем української державності. Право існування української нації політики західних держав розглядали крізь призму розв’язання російської проблеми, яка полягала в налагодженні не лише адміністративно-територіальних, а й військово-політичних питань. Адже розпад Російської імперії, прихід до влади низки урядів, особливо активні дії більшовиків, змушували керівництво держав Антанти шукати виходу із цієї ситуації, оскільки некерованість цих процесів могла призвести до глобальних катаклізмів на континенті. Тому й «українське питання», як і інші дотичні до нього проблеми, Англія, Франція та США розглядали з позиції досягнення загальної європейської стабілізації. Ставлячи власні геополітичні цілі в Першій світовій війні, уряди Великої Британії та США прагнули використати національні прагнення звільнених народів, розглядаючи їх не як остаточну мету, а як інструмент задоволення власних потреб.

33. Охарактеризуйте основні етапи українського державотворення в 1917–1920 рр.

Ставлячи в центр уваги міркування безпосередніх учасників Української революції й, водночас учених-істориків слід виділити деякі основні уроки подій 1917–1920 рр. Ці автори вважають, що одержане в спадщину неструктуроване українське суспільство було важко організувати на цілеспрямовані дії, передусім через низький ступінь свідомості його членів. Серйозні проблеми виникли під час революції через розходження між політичними партіями, які намагалися очолити визвольний рух. Серйозно зашкодив Українській революції, на думку І. Мазепи, режим гетьманщини. У провину цьому режимові ставиться успіх більшовицької пропаганди в масах не тільки проти курсу П. Скоропадського, але й проти українського визвольного руху взагалі, а також розвал єдиного національного фронту, що склався за часів Центральної Ради. Всі автори засуджують отаманщину, а С. Петлюра констатує, що селянин чинив опір усім владам, зокрема й рідній, українській.

В. Винниченко вважав серйозним прорахунком Української революції те, що на свій гребінь вона винесла політиків, які еволюціонували в бік буржуазної державності – всупереч об’єктивним обставинам.

Серйозною вадою революції стали відсутність єдності, розбіжність, навіть суперництво всередині українського проводу. На результати боротьби за українську справу згубно вплинув несприятливий зовнішній чинник, практично всуціль вороже оточення УНР, військове втручання тощо. Україна була ще не готова до великих подій, вважає І. Мазепа.

Критично оцінюючи досвід 1917–1920 рр., автори не були схильні перекреслювати значення Української революції. С. Петлюра заявляв, що єдиною боротьбою, впертою й безкомпромісною, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу й державну незалежність.