Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoria (1).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
546.82 Кб
Скачать

29. Порівняйте соціальну модернізацію України в Російській та Австрійській імперіях наприкінці хvііі – на початку хх ст.

Загострення внутрішніх суперечностей та активізації революційних рухів у зв’язку з так званою весною народів 1848 р. спричинили проведення в обох імперіях, до яких належали українські землі, соціально-економічних і правових реформ. Українські землі, підпорядковані Австрійській імперії, були найвідсталішою її частиною. Промислове виробництво залишалося на мануфактурній стадії. Не лише промисловості, а й сільському господарству, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, заважало кріпосництво. Селяни змушені були виконувати панщину та інші повинності, що спричиняло посилення антифеодальної боротьби.

Австрійська імператриця Марія-Терезія видала низку законів (патентів), згідно з якими було дещо зменшено селянські повинності. Але найбільше значення для Галичини мали реформи її сина Йосифа II, який патентами 1781—1782 pp. проголосив звільнення селян і чітко визначив розмір панщини (до 30 днів на рік). Було проголошено й інші зміни на користь селян.

Натомість у Російській імперії ще була повна залежність селян. Причому, коли Йосиф II скасував кріпацтво й намагався впорядкувати відносини між селянами та поміщиками, Катерина II, навпаки, одним помахом пера 3 травня 1783 р. ввела кріпацтво на Лівобережній Україні.

В середині 50-х рр. у Російській імперії також розпочалася лібералізація царського режиму. Безпосередній поштовх реформам дала смерть царя Миколи І (1855). Його син Олександр II зійшов на престол, цілком усвідомлюючи необхідність у негайних змінах. 1855 р. на зустрічі з представниками московського дворянства новий цар заявив: «Краще скасувати кріпацтво згори, ніж чекати, доки кріпаки скасують його знизу». Цю думку поділяла й частина ліберально налаштованих поміщиків, які надавали для обговорювання свої проекти реформ. Ставало очевидним, що кріпацька праця вичерпала себе. За всієї дешевизни, вона була настільки низькоякісною, що не виправдовувала себе економічно. Скасування кріпосного права було проголошено маніфестом Олександра II 19 лютого 1861 р. Аграрна реформа 1861 p., проведена передусім в інтересах поміщиків, багато в чому була непослідовною, половинчастою й більшість населення країни — селян, а особливо колишніх кріпаків — розчарувала. Тому по селах прокотилася нова хвиля заворушень під гаслом: «Воля без будь-яких зобов’язань поміщику». Але селянські виступи швидко придушувалися.

1866 р. було прийнято спеціальний закон про поземельний устрій державних селян, яких в Україні налічувалося 5,2 млн. Вони отримали земельні наділи майже вдвічі більші, ніж поміщицькі селяни, хоча й вносили менші викупні платежі.

І все-таки реформи 1861 і 1866 pp. принесли кріпакам особисту свободу. Вони перестали бути власністю поміщиків. Селяни, як і представники інших соціальних верств населення, могли купувати та збувати рухоме й нерухоме майно, вільно торгувати, відкривати промислові та ремісничі підприємства. Виникали умови для перетворення робочої сили на товар, що свідчило про утвердження капіталістичного товарного виробництва.

Окрім аграрної, царський уряд провів фінансову (1862 p.), судову і земську (1864 p.), міську (1870 p.), військову (1862—1874 pp.) та освітні реформи.

Таким чином, соціально-економічний розвиток України наприкінці XIX — на початку XX ст. характеризувався подальшим розвитком феодально-кріпосницької системи, формуванням у її надрах буржуазних відносин. Значний крок уперед зробила промисловість. Однак, якщо у Східній Україні йшла індустріалізація, то на західноукраїнських землях промислове виробництво розвивалося значно повільніше. Сільське господарство, хоча й успішно втягувалося в ринкові відносини, мало екстенсивний напрям з малими капіталовкладеннями, недостатньою сільськогосподарською технікою, низькою продуктивністю праці. Повільно створювалися й розвивалися фермерські господарства.

Обидва регіони на початку XX ст. істотно відстали від передових країн Європи. Не маючи своєї держави, перебуваючи в міцних лещатах колоніального гніту, український народ не міг повною мірою розвивати нові тенденції в соціально-економічному розвитку.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]