1. Охарактеризуйте «Історію України» як науку, визначте її методологічні основи та джерельну базу.

Предметом вивчення курсу історії України у вищому навчальному закладі є генезис, закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьба за національну державну незалежність, історія його політичної, соціальної, етнополітичної та науково-освітньої діяльності від найдавніших часів до сьогодення.

У кожної науки є властиві тільки їй методи дослідження, методологічні принципи. Методологією історичної науки є теорія пізнання історичного процесу, сукупність пізнавальних принципів та дослідницьких методів, що реалізуються в практиці історичного пізнання. Для вивчення історії України важливі такі методологічні основи й принципи: принцип історизму; принцип об’єктивності.

Джерело з історії України – це матеріальний носій інформації, що безпосередньо віддзеркалює ту чи іншу сферу діяльності людей.

Коло таких джерел дуже широке:

1) літописи, хроніки, сказання;

2) археологічні пам’ятки;

3) архівні матеріали;

4) періодична преса;

5) монографії;

6) мемуарна література тощо.

2. Дайте визначення поняття «історико-етнографічний регіон», охарактеризуйте основні етапи формування українських етнографічних регіонів.

В сучасній літературі (історичній, етнологічній, етнополітологічній) поняття «історико-етнографічний регіон» розглядається як етнотериторіальне утворення в рамках усього українського етносу, яке об’єднує певну спільність людей, що історично склалася, має спільні особливості культури, мови, звичаїв, усвідомлює як свою єдність, так і відмінність від інших подібних спільностей.

Етнічна історія українців, на відміну від багатьох інших народів, формувалася в умовах тривалого поділу на окремі землі та регіони, кожний з яких мав свою етнокультурну специфіку. Таким поділом (членуванням) пройнято всю історію українців, від самих витоків.

Усталеного погляду на історико-етнографічне районування немає. Одні автори в його основу кладуть етнокультурні критерії, інші – природно-географічні. Одні обмежуються територіями, які залишилися в сучасних державно-політичних кордонах України, інші включають і регіони, які з різних причин залишилися поза етнічними межами сучасної України.

Історико-етнографічні особливості окремих регіонів неправомірно трактувати перебільшено й ізольовано від загальноукраїнської етнокультурної цілісності, штучно розривати український народ на основі гіпертрофії регіональних етнографічних рис тієї чи іншої етнічної групи українського етносу.

Етнокультурна регіоналізація не стала перешкодою на магістральному шляху українського етногенезу, консолідації українства в етнічну націю, яка нині все більше набуває рис державно-політичної нації.

До історико-етнографічних регіонів України, започаткованих ще в доісторичний період, належить Галичина (Червона Русь).

Самобутніми історико-етнографічними регіонами є Закарпаття (Підкарпатська Русь) та Північна Буковина, які розвивалися в специфічних умовах, дещо ізольовано від інших земель України.

Буковина як історико-етнографічна територія формувалася протягом багатьох століть. У письмових джерелах землі Буковини вперше згадує грецький історик Геродот (V ст. до н. е.).

До відносно нових історико-етнографічних регіонів України належить Слобожанщина (Слобідська Україна).

Своєрідно утворився Південний регіон України – як у соціально-економічному, так і національно-етнічному розрізах. Передумовою його формування стали переможні війни Росії проти Туреччини та її васала Кримського ханства другої половини ХVІІІ ст.