37. Вплив параметрів мікроклімату на людину.

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих, приміщеннях, під яким розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення.

Незважаючи на те, що параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть змінюватись, іноді навіть значно, температура тіла людини залишається постійною (36,6 °С). Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем називаються терморегуляцією. Нормальне протікання фізіологічних процесів, а отже і хороше самопочуття можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться в навколишнє середовище. Мікрокліматичні умови, за яких це має місце вважаються найкращими. Кількість тепла, що утворюється в організмі людини залежить від фізичних навантажень, а рівень тепловіддачі – від мікрокліматичних умов, головним чином, температури повітря .

Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється трьома основними способами (шляхами): конвекцією, випромінюванням та випаровуванням вологи з поверхні шкіри.

Чим нижча температура повітря і швидкість його руху, тим більше тепла віддається випромінюванням. При високій температурі значна частина тепла втрачається випаровуванням поту. Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він зневоднюється, порушується обмін речовин. Тому працівники «гарячих» цехів забезпечуються газованою підсоленою водою.

Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька вологість викликає висихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 35 °С рух повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підвищенням температури рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, викликаючи його нагрівання.

Рухоме повітря при низькій температурі викликає переохолодження організму. Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям (протяг), значно порушують терморегуляцію організму і можуть викликати простудні захворювання.

Можливості організму пристосовуватись до метеорологічних умов значні, однак не безмежні. Верхньою межею терморегуляції людини, що знаходиться у стані спокою, прийнято вважати 30–31 °С при відносній вологості 85% чи 40 °С при відносній вологості 30%. При виконанні фізичної роботи ця межа значно нижча. Так, при виконанні важкої роботи теплова рівновага ще зберігається завдяки терморегулятативній функції організму при tп= 25–26 °С (відносна вологість 40—60%).

Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб температура, відносна вологість і швидкість руху повітря знаходились у певному співвідношенні.

38. Методи нормалізації параметрів мікроклімату.

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складною задачею, вирішити яку можна наступними заходами та засобами:

Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровадження нових технологій та обладнання, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення.

Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу — холодним, нагрів полум'ям — індуктивним, горнових печей — тунельними.

Раціональне розміщення технологічного устаткування. Основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі і в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення. Найкращим рішенням є розміщення тепловипромінюючого обладнання в ізольованих приміщеннях або на відкритих ділянках.

Автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами. Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприятливі фактори (наприклад автоматизоване завантаження печей в металургії, управління розливом сталі).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря. Вони є найбільш розповсюдженими способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується у боротьбі з перегріванням робітників в гарячих цехах.

Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надтогабаритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно недоцільно. Найбільш раціональним варіантом в цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, а також влаштуванням повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах.

Раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих цехах створюють зони відпочинку — охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови.

Для робітників, що працюють на відкритому повітрі зимою, обладнують приміщення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну.

Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів В якості теплоізоляційних матеріалів широко використовуються: азбест, азбоцемент, мінеральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт.

На виробництві застосовують також захисні екрани для відгородження джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом захисту щодо дії тепла екрани бувають відбиваючі, поглинаючі. відвідні та комбіновані. Хороший захист від теплового випромінювання здійснюють водяні завіси, що широко використовуються в металургії.

Використання засобів індивідуального захисту. Важливе значення для профілактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг повинен бути повітро- та вологопроникним (бавовняним, з льону, грубововняного сукна), мати зручний покрій. Для роботи в екстремальних умовах застосовуються спеціальні костюми з підвищеною теплосвітловіддачею. Для захисту голови від випромінювання застосовують дюралеві, фіброві каски, повстяні капелюхи; для захисту очей — окуляри — темні або з прозорим шаром металу, маски з відкидним екраном. Захист від дії зниженої температури досягається використанням теплого спецодягу, а під час опадів — плащів та гумових чобіт.

39. Оздоровлення повітряного середовища приміщень

40. Вентиляція, види вентиляції.

Вентиляція – це регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого повітря.

Основна вимога до вентиляційних систем – це вилучення з приміщення забрудненого, вологого або нагрітого повітря та подача на йог місце чистого повітря, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.

За способом переміщення повітря вентиляція буває природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно).

Залежно від призначення – для подачі чи видалення повітря або для того й іншого одночасно – вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною.

За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.

На виробництвах часто влаштовують комбіновані системи вентиляції (загальнообмінні з місцевою і т. ін), а в окремих випадках і аварійну вентиляцію, як правило, вона проектується витяжною.

Системи вентиляції мають бути пожежо – й вибухобезпечними, простими в облаштуванні не переохолоджувати приміщення, не створювати надмірного шуму, бути надійними в експлуатації та економними. Крім паспорта на кожну вентиляційну установку складають журнал експлуатації.

Природна вентиляція

Природна вентиляція відбувається внаслідок різниці температури повітря в приміщенні і ззовні, а також у результаті дії вітру. Різниця температур обумовлює надходження холодного повітря у приміщення й видалення з нього теплого повітря. Під дією вітру з навітряного боку будівлі виникає, підвищений тиск, а з підвітряного – розріджений. Розрідження зумовлює витяжку теплого й забрудненого повітря з приміщення, а на його заміну надлишок тиску зумовлює надходження свіжого повітря.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.

Провітрювання здійснюється завдяки перепадам температури і сили вітру через вікна та кватирки і за рахунок інфільтрації – просочування повітря через вікна, нещільності вікон, дверей і будівельних матеріалів. Площа вікон, кватирок і фрамуг, що забезпечують природну вентиляцію має становити від 2-х до 4% площі підлоги.

Організована природна вентиляція – це аерація. Для аерації у стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря , а у верхній частині – спеціальні ліхтарі для видалення відпрацьованого повітря.

Недоліком природної вентиляції є те , що вона мало ефективна за високих температур зовнішнього повітря, особливо у безвітряну погоду.

Механічна вентиляція

У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється за допомогою вентиляторів. Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яку проектують на тих виробництвах де можливе надходження у повітря значної кількості шкідливих або вибухонебезпечних речовин.

Аварійна вентиляція вмикається автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних речовин і має забезпечувати 8-12 кратний повітрообмін за годину.

Механічна робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою або комбінованою.

Щоб забезпечити нормальний повітрообмін необхідну кількість повітря визначають відповідно до наявних шкідливих чинників характерних для конкретного виробництва.

Необхідний повітрообмін (м/год) є основною величиною для визначення параметрів вентиляційної системи та вибору необхідного вентиляційного обладнання.

За принципом роботи вентилятори бувають осьові, відцентрові й діаметральні. Вентилятори виготовляються різних розмірів і кожному з них відповідає номер, який показує величину діаметра робочого колеса в дециметрах .

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення відповідного мікроклімату у всьому об’ємі приміщення. Цей вид вентиляції має дві системи – припливну й витяжну, які одночасно подають у приміщення чисте повітря у нижню частину, а з верхньої зони видаляють забруднене.

Приймальні пристрої для забору зовнішнього повітря розміщують над покрівлею будівель, якщо відсутні викиди повітря, забрудненого шкідливими речовинами або якщо ці викиди відведені за межі аеродинамічної тіні, яку створює вітер, що набігає на будівлю.

Для приміщень в яких має бути надійний повітрообмін влаштовують припливно-витяжну загальнообмінну вентиляцію. Цей вид вентиляції облаштовують у приміщенні, де виділяється значна кількість шкідливих речовин і де витяжка має бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялися у сусідні приміщення.

У цій системі вентиляції використовують не лише зовнішнє повітря, а й повітря приміщень після його очищення. Повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією. Вона використовується в холодний період року з метою економії тепла, що витрачається на підігрівання припливного повітря. Для рециркуляції використовуються лише повітря тих приміщень, де відсутні виділення шкідливих речовин.

Припливна механічна вентиляція проектується в приміщеннях зі значними тепловиділеннями і невисокою концентрацією шкідливих речовин. Ця система вентиляції забезпечує подачу чистого зовнішнього повітря у приміщення, а видалення забрудненого повітря здійснюється через вентиляційні отвори, фрамуги, дефлектори.

Витяжна загальнообмінна вентиляція проектується там де відсутні викиди шкідливих речовин та невелика кратність повітрообміну, а також у допоміжних, побутових та складських приміщеннях.

Повітря до складу якого входять вибухонебезпечні або неприємнопахнущі речовини видаляють в атмосферу вище рівня аеродинамічної тіні, яку створює будівля. Цього досягають за допомогою високих труб («факельні» викиди).

Загальнообмінну припливно-механічну вентиляцію приміщень без природного провітрювання проектують так, щоб забезпечувати в них не менше двох припливних і двох витяжних вентиляційних установок, з продуктивністю кожної не менше 50% потрібного повітрообміну. Об’єм подаваємого повітря засобами механічної вентиляції має становити не менше 60 м3/год на одного працюючого, але не менше однократного повітрообміну за годину. Дозволяється проектувати по одній припливній і одній витяжній установці тільки тоді, коли вони забезпечені резервним вентилятором, який автоматично включається при зупинці робочого.

Порядок розрахунку вентиляційної мережі є такий:

вибирають конфігурацію мережі;

визначають поперечні розміри повітроводів;

розраховують опір мережі;

за каталогом підбирають вентилятор і електродвигун

Основним завданням розрахунку вентиляційних систем є визначення кількості повітря (м3/год), необхідного для його надходження або вилучення з приміщення.

Повітрообмін визначають розрахунковим шляхом за конкретними даними про кількість шкідливих виділень (теплоти, вологи, пари, газу, пилу).

Розрахунки повітрообміну для проектування вентиляційних систем мають на меті забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану у робочій зоні виробничого приміщення.

41. Кондиціювання повітря.

Кондиціювання повітря - це створення і автоматична підтримка в закритих приміщеннях температури, вологості, чистоти, складу, швидкості руху повітря, які є найбільш сприятливими для самопочуття людей (комфортне кондиціонування) або ведення технологічних процесів, роботи обладнання і приладів (технологічне кондиціонування).

Відповідно до санітарно-гігієнічних вимог найбільш сприятлива температура в громадських, адміністративно-побутових приміщеннях 20-22 оС, а допустимі коливання в теплий період - від 20 до 28 оС, в холодний і перехідний періоди - від 18 до 22 оС.

Застосування кондиціонування повітря

Загалом системи кондиціонування повітря умовно діляться на дві групи: системи житлового та громадьського кондиціонування, та системи промислового кондиціонування. Системи житлового та громадьського кондиціонування мають на меті створити умови для теплового комфорту та високої працездатності для людей. Споруди, у яких застосовується ці системи, можна поділити на:Індивідуальні житлові будинки; Багатоповерхові житлові будинки ; Комерційна нерухомість; Громадські будинки ;Робочі місця на промислових підприємствах; Спортивні споруди.

Промислове кондиціонування підтримує задані параметри повітряного середовища необхідні для протікання технологічних процесів, роботи обладнання та приладів. Промислове кондиціонування повітря, зазвичай необхідне для наступних випадків:

Приміщення в медичних установах - операційні, відділення реанімації, тощо

Чисті кімнати - фармацевтичне виробництво, виробництво точної електроніки

Розведення деяких видів тварин та рослин; Виробництво та приготування продуктів харчування ; Інші наукові та промислові приміщення, що потребують контролю параметрів повітряного середовища.

42. Природне освітлення, його значення для працюючих.

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно позитивно впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв'язку з довкіллям.

Природному освітленню властиві й недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення при незадовільній його організації може спричинити засліплення органів зору.

На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають наступні чинники: світловий клімат; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах; пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як із середини, так і ззовні приміщення.

43. Освітлення виробничих приміщень, світлотехнічні величини нормування освітлення, види виробничого освітлення.

Залежно від природи джерела світлової енергії розрізняють три види освітлення: природне, штучне і сполучене.

Природне освітлення - освітлення приміщень світлом неба (прямим чи відбитим), що проникає крізь світлові прорізи в зовнішніх захисних конструкціях. Природне освітлення створюється природними джерелами світла - прямими сонячними променями (80%) і дифузійним світлом небозводу (20%, тобто решта сонячних променів, розсіяних атмосферою). За будівельними нормами і правилами СНиП П-4-79 необхідно, щоб усі виробничі, підсобні, складські та допоміжні приміщення були забезпечені денним світлом (для приміщень із постійним перебуванням людей). Штучне освітлення промислових підприємств здійснюється штучними джерелами світла. Упровадження нових технологічних процесів, які потребують напруження зору, подальший розвиток компактності забудови, масове застосування блоків промислових споруд неминуче пов'язане з посиленням ролі штучного освітлення, що у ряді випадків залишається єдиним (безвіконні промислові будинки і споруди) або доповнює недостатнє природне освітлення у віддалених від світлопрорізів зонах приміщення (у безліхтарних і багатоповерхових будинках). До джерел штучного освітлення належать лампи розжарювання і газорозрядні лампи.

Слід зазначити, що ефективність освітлювальних установок у процесі експлуатації може знизитися, тому необхідний систематичний нагляд за їхнім станом, своєчасне чищення арматури та скляних поверхонь і ламп від пилу, кіптяви, фарбування устаткування, стін, стелі.

За допомогою відповідного розміщення світильників у робочому приміщенні створюється система освітлення.

Нормування й оцінка природного та штучного освітлення

Природне і штучне освітлення в приміщеннях регламентується нормами СНиП 11-4-79 залежно від характеристики зорової роботи, найменшого розміру об'єкта розрізнення, розряду зорової роботи (І-VIII), системи освітлення, характеристики фону, контрасту об'єкта розрізнення з фоном.

Основи розрахунку робочого освітлення

Основним завданням світлотехнічних розрахунків є:*

при природному освітленні — визначення необхідної площі світлових прорізів;*

при штучному - необхідної кількості світильників електричної освітлювальної установки.

При природному бічному освітленні розраховується необхідна площа світлових прорізів, м2; при верхньому освітленні — площа світлових ліхтарів, м2.

44. Вимоги до штучного освітлення. Джерела штучного освітлення.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, чергове, аварійне.

Робоче освітлення обов'язково у всіх приміщеннях і на освітлюваних територіях для забезпечення нормальної роботи людей і руху транспорту.

Чергове освітлення включається у поза робочий час.

Аварійне освітлення передбачається для забезпечення мінімальної освітленості у виробничому приміщенні на випадок раптового відключення робочого освітлення.

У сучасних багатопрогонових одноповерхових будинках без світлових ліхтарів з одним бічним склом в денний час доби застосовують одночасно природне і штучне освітлення (суміщене освітлення). Важливо, щоб обидва види освітлення гармоніювали одне з іншим. Для штучного освітлення в цьому випадку доцільно використовувати люмінесцентні лампи.

Джерелами світла при штучному освітленні є газорозрядні лампи та лампи розжарювання.

Газорозрядні лампи кращий для застосування в системах штучного освітлення. Вони мають високу світлову віддачу (до 100 лм / Вт) і великий термін служби (10 000 ... 14 000 год). Світловий потік від газорозрядних ламп за спектральним складом близький до природного освітлення і тому більш сприятливий для зору. Однак газорозрядні лампи мають суттєві недоліки, до числа яких належить пульсація світлового потоку. При розгляді швидко рухаються або рухомих деталей в пульсуючому світловому потоці виникає стробоскопічний ефект, який проявляється у спотворенні зорового сприйняття об'єктів (замість одного предмета видно зображення декількох, спотворюються напрямок і швидкість руху). Це явище веде до збільшення небезпеки виробничого травматизму і робить неможливим виконання деяких виробничих операцій.

У системах виробничого освітлення застосовують люмінесцентні газорозрядні лампи, що мають форму циліндричної скляної трубки. Внутрішня поверхня трубки покрита тонким шаром люмінофора, який перетворює ультрафіолетове випромінювання газового електричного розряду у видиме світло.

45. Розрахунок освітлення

1. Перевіряють допустимість застосування методу.

2. Вибирають тип джерела світла і тип світильників, визначають їх розміщення і кількість.

3. Визначають рівень нормованої освітленості.

4. Обчислюють коефіцієнт відбиття стелі і стін.

5. Знаходять індекс приміщення.

6. Розраховують за довідковою таблицею коефіцієнт використання світлового потоку.

7. Визначають коефіцієнт запасу і мінімальної освітленості.

8. Розраховують потрібний світловий потік джерел світла у світильнику.

9. Підбирають за таблицею ламп вибраного типу ближню за світловим потоком.

Якщо ближні стандартні лампи мають світловий потік, що відрізняється більш ніж – 10 + 20 %, то вибирають лампу з більшим, підставляють це значення в розрахунковий вираз і визначають відносно кількості світильників.

10. Обчислюють сумарну потужність світильників

освітлювальної установки.

Розраховують світловий потік, котрий повинна випромінювати кожна лампочка (при заданій кількості ламп) за формулою

де Fл – світловий потік, лм;

Е – освітленість за нормою, лк;

S – площа підлоги в приміщенні, м2;

k – коефіцієнт запасу;

Z – коефіцієнт нерівномірності освітленості;

– коефіцієнт використання світлового потоку;

n – кількість встановлених ламп.

Коефіцієнт запасу k враховує зниження освітленості внаслідок можливого забруднення ламп або світильників у процесі їх експлуатації (табл. 1).

Коефіцієнт використання світлового потоку показує, яка частина світлового потоку світильника припадає на робоче місце. Він є складною функцією світлорозподілення лампи і властивостей приміщення.

Коефіцієнт враховує поглинання

46. Загальна характеристика та вплив іонізуючих випромінювань на людину.

До іонізуючих відносяться корпускулярні випромінювання, що складаються з частинок з масою спокою, яка відрізняється від нуля (альфа-бета-частинки, нейтрони) та електромагнітні випромінювання (рентгенівське та гамма-випромінювання), які при взаємодії з речовинами можуть утворювати в них іони.

Альфа-випромінювання — це потік ядер гелію, що випромінюється речовиною при радіоактивному розпаді ядер з енергією, що не перевищує кількох мегаелектровольт (МеВ). Ці частинки мають високу іонізуючу та низьку проникну здатність.

Бета-частинки — це потік електронів та протонів. Проникна здатність (2,5 см у живих тканинах і у повітрі — до 18 м) бета-частинок вища, а іонізуюча — нижча, ніж у альфа-частинок.

Нейтрони викликають іонізацію речовини та вторинне випромінювання яке складається із заряджених частинок і гамма-квантів. Проникна здатність залежить від енергії та від складу речовин, що взаємодіють.

Гамма-випромінювання — це електромагнітне (фотонне) випромінювання з великою проникною і малою іонізуючою здатністю з енергією 0,001-3 МеВ.

Рентгенівське випромінювання — випромінювання яке виникає в середовищі, яке оточує джерело бета-випромінювання у прискорювачах електронів і є сукупністю гальмівного та характеристичного випромінювань, енергія фотонів яких не перевищує 1 МеВ. Характеристичним називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає при зміні енергетичного стану атома.

Гальмівне випромінювання — це фотонне випромінювання з неперервним спектром, яке виникає при зміні кінетичної енергії заряджених частинок.

Ступінь біологічного впливу іонізуючого випромінювання залежить від поглинання живою тканиною енергії та іонізації молекул, що виникає при цьому.

Під час іонізації в організмі виникає збудження молекул клітин. Це зумовлює розрив молекулярних зв’язків та утворення нових хімічних зв’язків, не властивих здоровій тканині.

Під впливом іонізуючого випромінювання в організмі порушуються функції кровотворних органів, зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, знижується опірність організму, він виснажується. Нормальні клітини перероджуються в злоякісні, виникають лейкози, променева хвороба.

47. Одиниці виміру іонізуючих випромінювань.

Беккерель (Бк) - активність нукліда в радіоактивному джерелі (в одиницях системи СІ). Один беккерель дорівнює одному ядерному перетворенню в секунду, Кюрі (Кі). 1Кі = 3,71010 Бк.

Грей (Гр) - поглинена доза випромінювання (СІ). 1 Гр = 100 рад = 1 Дж кг-1.

Зіверт (Зв) - еквівалентна доза випромінювання (СІ). 1 Зв = 100 бер = 1 Дж кг-1.

Електрон-вольт (еВ) - позасистемна одиниця енергії іонізуючого випромінювання. 1 еВ = 1,6 х 10-19 Дж.

Рентген - позасистемна одиниця експозиційної дози, при якій сполучена корпускулярна емісія в 0,001293 г повітря утворює в повітрі іони, що несуть розряд в одну електростатичну одиницю кількості електрики кожного знака. Число 0,001293 г - маса одного кубічного сантиметра атмосферного повітря при 0°С и 760 мм рт. ст.

48. Біологічна дія іонізуючих випромінювань на організм людини.

Іонізуюче випромінювання на перший погляд зовсім не еквівалентне величині поглинутої енергії. Дійсно, летальна доза для ссавців складає близько 10 Гр (1 000 рад). Поглинута при цьому тканинами й органами енергія могла б підвищити температуру тіла всього на тисячні частки градуса. Ясно, що таке підвищення температури не може викликати настільки вираженого ефекту руйнування; у той же час безпосередньо прямі порушення в хімічних зв'язках біологічних молекул у клітинах і тканинах, що виникають слідом за опроміненням, незначні. У зв'язку з зазначеними обставинами в даний час висувається гіпотеза про можливість існування в клітинах ланцюгових автокаталітичних реакцій, які підсилюють первинну дію опромінення. Поява в клітинах позитивних зворотних зв'язків, підтримується незалежно від існування причини їх виникнення.

Процеси взаємодії іонізуючого випромінювання з речовиною клітин приводять до утворення в клітинах іонізованих і збуджених атомів й молекул, які тривалий час взаємодіють між собою і з різними молекулярними системами, даючи початок хімічно активним центрам (вільні радикали, іони, іон - радикали й ін.). У цей же період можливе виникнення розривів зв'язків у молекулах як за рахунок безпосередньої взаємодії з іонізуючим агентом, так і за рахунок внутрішньої міжмолекулярної передачі енергії порушення.

Надалі мають місце реакції хімічно активних речовин з різними біологічними структурами, при яких відзначається як деструкція, так і утворення нових не властивих, для організму сполук.

Наступні етапи розвитку променевої хвороби проявляються в порушенні обміну речовин у біологічних системах із зміною відповідних функцій.

Явища, що відбуваються на початкових фізико-хімічних етапах променевого впливу, прийнято називати первинними або пусковими, оскільки саме вони визначають весь подальший хід розвитку променевих ускладнень

49. Поняття про гранично припустиму дозу (ГПД) загального опромінення. Її величина на рік для людини.

ГПД це - така доза, яка не призводить до значного ушкодження людського організму у будь-який момент протягом його життя.

ГПД для - людей, які постійно працюють з радіоактивними речовинами, становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматичних уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню межу, до якої не варто наближатися.

За результатами досліджень НКДАР ООН зроблено такий висновок:

– не існує ніякої граничної зони, за якої відсутній ризик захворювання раком. Будь-яка, навіть найменша, доза збільшує вірогідність захворювання раком. Усяка додаткова доза ще більш збільшує цю вірогідність;

– ризик захворювання зростає прямо пропорційно дозі опромінення: при подвоєнні дози опромінення ризик подвоюється, при 3-х кратній дозі – потроюється і т. д.

0,5 бер допустиме за рік опромінення нас. в нормальних умовах

10 бер припустиме аварійне опромінення

50. Проникаюча здатність іонізуючих випромінювань.

Проникаюча здатність всіх видів іонізуючого випромінювання залежить від енергії.

В результаті радіоактивного розпаду, ядерного ділення, термоядерного синтезу і при роботі прискорювачів частинок можна отримати різні види іонізуючого випромінювання.

Для того, щоб частинка стала іонізуючою, вона повинна мати достатньо велику енергію, щоб взаємодіяти з атомами опромінюваної матерії. Фотони взаємодіють із зарядженими частинками, тому фотон з досить великою енергією також є іонізуючим. Енергія, при якій фотон стане іонізуючим, зазначена в кінці ультрафіолетового діапазону електромагнітного спектру. Заряджені частинки, - такі, як електрони, позитрони, і альфа-частинки та високочастотні електромагнітні хвилі, - взаємодіють з електронами в атомі або молекулами. А Нейтрони, маючи нульовий електричний заряд, не взаємодіють з електронами електромагнітно, і тому вони не можуть безпосередньо викликати іонізацію цим шляхом. Проте швидкі нейтрони добре взаємодіють із протонами у водні, і це створює протонне випромінювання. Ці протони є іонізуючими, оскільки вони мають заряд і взаємодіють з електронами в речовині. Нейтрони можуть також взаємодіяти з ядром атома, в залежності від ядра і швидкості нейтрона; ці реакції відбуваються як з участю швидких, так і повільних нейтронів, залежно від ситуації. Після таких взаємодій з нейтронами, атомні ядра часто стають радіоактивними, у свою чергу, створюючи іонізуюче випромінювання при розпаді.

51. Захист від іонізуючих випромінювань.

Санітарно-гігієнічні вимоги і заходи щодо захисту від джерел іонізуючих випромінювань у виробничих умовах визначають за активністю джерел, їхнім агрегатним станом, видом і енергією випромінювання, масою речовин, характером технологічного процесу.

Для безпеки робіт із джерелами радіоактивних випромінювань необхідний захист як від зовнішнього, так і від внутрішнього опромінювання.

Захист від радіоактивних випромінювань. Основна задача при забезпеченні радіаційної безпеки полягає в тому, щоб не допустити можливості випромінювання вище гранично допустимого значення. її розв'язують застосуванням комплексу організаційних і технічних заходів із урахуванням захисту: часом, відстанню, екранами і варіюванням кількості джерел.

Засоби захисту мають забезпечувати зниження дози опромінювання до гранично допустимої. Як засіб захисту від дії м'яких рентгенівських променів застосовують екрани зі сталевого листа товщиною 0,5-1 мм або алюмінію товщиною 3 мм, спеціальної гуми.

"Захист часом" досягається в результаті відповідної підготовки і організації робіт, складання і дотримання графіків, за яких час контакту з джерелами випромінювання - мінімальний, а продуктивність праці залишається на високому рівні.

"Захист відстанню" під час роботи з радіоактивними речовинами незначної активності передбачає використання ручних маніпуляцій захватів і дистанційних універсальних маніпуляторів. Ручні маніпуляційні захвати передають рух і зусилля рук оператора на деяку відстань з відповідним збільшенням цих рухів і зусиль.

Захист кількістю" застосовують для роботи із джерелами для досягнення мінімально можливого виходу іонізуючих випромінювань.

52. Електромагнітні випромінювання (ЕМВ). Природа, вплив на людину.

Захист – це будь-які заходи, що спрямовані на зменшення впливу шкідливих факторів. Заходи щодо захисту від ЕМВ можуть бути: організаційними, які використовують засоби захисту, й лікувально-профілактичними. Організаційні заходи спрямовані на оптимізацію проектування взаємного розташування випромінюючих й опромінюваних об'єктів, а також зниження до мінімуму часу знаходження людей під випромінювачем (джерелом) ЕМВ.

Майже неможливо передбачити наслідки цього електромагнітного впливу на наше здоров'я. Органи чуття людини в змозі зі всього електромагнітного спектру реєструвати лише вузький діапазон світлового й теплового випромінювань. Усе інше висковзає від нашого сприйняття й може зумовлювати небезпеку. Чим коротші хвилі будь-якого випромінювання, тим вони більше енергонасичені. Тому нижче певного порогу довжини хвилі вони мають загрозливий характер: можуть іонізувати атоми й молекули в клітинах організму й призводити до хаотичних станів біохімію клітин.

При оцінці впливу на людський організм електромагнітного випромінювання (ЕМВ) різноманітних частот особливий інтерес викликають високі (ВЧ), ультрависокі (УВЧ) й надвисокі частоти (НВЧ), бо тканини живого організму погано розсіюють високочастотне ЕМВ. Підвищена увага до НВЧ-випромінювання (й особливо до вкрай високочастотного (ВВЧ) випромінювання) пояснюється широким його застосуванням у сучасній радіолокації, промисловості, медицині, проведенні аварійно-рятувальних робіт й т. ін.

53. Методи захисту від ЕМВ.

Якщо характеристики ЕМВ перевищують вимоги нормативних актів, застосовують різні засоби і способи захисту персоналу. Вибір того чи іншого способу захисту залежить від робочого діапазону частот, характеру виконуваних робіт та умов опромінення, від параметрів ЕМВ і необхідного ступеня захисту.

Найбільшого поширення одержали наступні методи захисту від ЕМВ:

1. Зменшення потужності випромінювання в джерелі. Як видно з формули (3.68), інтенсивність опромінення/прямо пропорційна потужності випромінювача Р й обернено пропорційна квадрату відстані між джерелом і робочим місцем Я.

Зменшення параметрів випромінювання безпосередньо у самому джерелі досягається раціональним вибором генератора, застосуванням узгоджених навантажень і спеціальних пристроїв - поглиначів потужності (еквівалент антени і навантаження). Останні застосовують як навантаження генераторів замість відкритих випромінювачів. Поглиначі потужності - це коаксіальні та хвилеводні лінії, частково заповнені поглинаючими матеріалами (чистим графітом або графітом у суміші з цементом, піском і Гумою; пластмасами; порошковим залізом у бакеліті; керамікою; деревом; водою тощо).

2. Захист відстанню. Якщо неможливо послабити інтенсивність опромінення цими методами, використовують захист відстанню і її збільшенням. Уже зазначалося, що напруженості електричних і магнітних полів убувають у міру збільшення відстані. Захист відстанню забезпечується за рахунок механізації й автоматизації виробничих процесів, застосуванням дистанційного управління і спеціальних маніпуляторів, раціональним розміщенням устаткування та робочих місць.

55. Електромагнітні випромінювання комп’ютерів.

Одним із шкідливих апаратних забезпечень ЕОМ для людського організму є дисплеї. Дисплеї, сконструйовані на основі електронно-променевої трубки, є джерелами електростатичного поля, м'якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, видимого, низькочастотного, наднизькочастотного та високочастотного електромагнітного випромінювання (ЕМВ). Вплив комплексу ЕМВ чи окремих його видів на виникнення різних захворювань почали вивчати з моменту їх використання. В кінці 50-х років у СРСР були введені перші нормативи, що обмежують радіочастотний вплив. Наприкінці 60-х років радянські вчені встановили вплив електромагнітних полів, навіть дуже слабких, на нервову систему людини. У 70-ті роки ця проблема стала предметом широких дискусій і досліджень.

Джерелами електромагнітних випромінювань є мережі живлення (частота 50 Гц), система рядкового розгорнення (2-400 кГц), блок модуляції променя (5-10 МГц).

Було встановлено, що випромінювання низької частоти, в першу чергу, негативно впливають на центральну нервову систему, викликаючи головні болі, запаморочення, нудоту, депресію, безсоння, відсутність апетиту, виникнення синдрому стресу, причому нервова система реагує навіть на короткі за тривалістю впливу щодо слабких полів частоти: змінюється гормональний стан організму, порушуються біоструми мозку. Все це відображається на процесах навчання і запам'ятовування.

Низькочастотне електромагнітне поле може стати причиною шкірних захворювань (вугрева сип, себороїдна екзема, рожевий лишай тощо), хвороб серцево-судинної системи та кишково-шлункового тракту, воно впливає на білі кров'яні тільця, що призводить до виникнення пухлин, у тому числі й злоякісних.

Особливу увагу медики приділяють дослідженням впливу електромагнітних випромінювань на жінок в період вагітності. Статистичні дані свідчать про те, що робота за комп'ютером порушує нормальний хід вагітності, часто є причиною появи на світ дітей із вродженими вадами, з яких найпоширенішими є дефекти розвитку головного мозку.

54. Стандарти та безпечні рівні випромінювань комп’ютерів для організму людини.

Рівні електромагнітних випромінювань моніторів, які вважаються безпечними для здоров'я користувачів, регламентуються нормами МРR II 1990:10 Шведського національного комітету по вимірюванням та дослідженням, які вважаються базовими, а також більш жорсткими нормами ТСО 92,95 Шведської конференції профспілок. Норми на рівні ЕМВ стали законом для багатьох провідних фірм, які виготовляють монітори.

Змінне електронне поле: 5 Гц-2 КГц

ТСО - 10 В/м ; МРR ІІ - 2,5 В/м

Змінне електронне поле : 2 КГц-400 КГц

ТСО - 1 В/м на відстані 0,3 м від центру екрану і 0,5 м навколо монітора

МРR ІІ - 2,5 В/м на відстані 0,5 м навколо монітора

Змінне магнітне поле : 5 Гц - 2 КГц

ТСО- 250 нТл 200 мА/м; МРR ІІ -250 нТл 200 мА/м

Змінне магнітне поле: 2 КГц-400 КГц

ТСО - 25 нТл 20 мА/м на відстані 0,3 м від центру екрану і 0,5 м навколо монітора; МРR ІІ - 25 нТл 20 мА/м на відстані 0,5 м навколо монітора

У сучасних комерційних, наукових, навчальних закладах, в домашньому використанні можна зустріти монітори високого класу, які задовольняють найсуворіші вимоги. Такі монітори характеризуються мінімальним впливом на функціональний стан здоров'я користувачів персональних комп'ютерів. Однак ще використовуються монітори, які є шкідливими для здоров'я їх користувачів, і під час їх експлуатації необхідно дотримуватися вимог охорони праці.

56. Електромагнітні випромінювання портативних комп’ютерів.

Електростатичне поле і рентгенівське випромінювання дійсно відсутні в рідкокристалічних екранах, та щодо змінних електромагнітних полів, то твердження про безпеку портативних комп'ютерів за цими параметрами явно передчасне.

Часто можна почути думку, що портативні комп'ютери типу Notebook безпечні для користувачів і не мають потреби в таких додаткових заходах захисту, як приекранні фільтри: їх можна вважати пристроями, що зберігають здоров'я людей і споживають значно менше енергії, ніж їхні електронно-променеві попередники. В основі подібних міркувань лежить той факт, що в портативних комп'ютерах використовуються екрани на основі рідких кристалів, що не генерують шкідливих випромінювань, властивих звичайним моніторам з електронно-променевою трубкою. Однак результати досліджень, проведених у науково-дослідних центрах показали, що електромагнітне випромінювання портативних комп'ютерів типу Notebook значно перевищує екологічні нормативи. Беручи до уваги результати досліджень щодо величини електромагнітного випромінювання Notebook, можна прийти до висновку, що інформаційна торсійна компонента нічим не відрізняється від моніторів на основі електронно-променевої трубки (ЕПТ) за рівнем негативного впливу на користувача. Необхідно зазначити, що рівні електромагнітних випромінювань портативних комп'ютерів перевищують нормативні параметри для багатьох комп'ютерів з моніторами на основі ЕПТ.

57. Вібрація. Її походження, вплив на людину. Захист від вібрації.

Вібрація характеризується частотою коливань (Гц), амплітудою (А), зміщенням точки коливання від положення рівноваги (мм), коливальною або віброшвидкістю (V, м/с) та віброприскоренням (а, м/с2).

Залежно від способу передачі вібрації тілу людини розрізняють:

1)локальну (місцеву), що передається людині через руки;

2)загальну, що передається на тіло людини через опорні поверхні тіла.

Загальна вібрація поділяється на:

1)транспортну, яка передається людині, яка знаходиться на транспортному засобі, що рухається;

2)транспортно-технологічну, яка передається оператору машини з обмеженим переміщенням, яке здійснюється по спеціально підготовленим поверхням виробничих приміщень або промислових площадок;

3)технологічну, яка передається від стаціонарних машин на робочі місця, що не мають джерела вібрації, через підлогу, фундаменти або робочі площадки, де працює оператор.

Довготривалий вплив на людину загальної вібрації призводить до розладу вестибулярного апарату, центральної та вегетативної нервових систем, захворювання органів травлення, а також серцево-судинної системи.

Місцева вібрація викликає порушення периферійного кровообігу і нервової системи та м'язово-суглобного апарату. Тривала дія локальних вібрацій часто призводить до вібраційної хвороби з незворотними змінами в цих системах. Одночасна дія підвищеного шуму та вібрації, охолодження всього організму або кінцівок поглиблюють захворювання. Профілактика впливу вібрацій на організм людини включає ряд заходів технічного, санітарно-гігієнічного та лікувального характеру. Найкращим захистом є дотримання нормативних параметрів інтенсивності вібрації.

Існують такі способи боротьби з шумом механічного походження та вібрацією:

1) зменшення вібрації безпосередньо в джерелах їх виникнення, застосовуючи обладнання, що не утворює шуму, замінюючи ударні технологічні процеси безударними, застосовуючи деталі із недзвінких матеріалів (пластмаса, гума, деревина та ін), підшипники ковзання замість кочення, косозубі та шевронні зубчасті передачі замість прямозубих, проводячи своєчасне обслуговування та ремонт елементів, що створюють шум та ін.;

2)зменшення вібрації на шляхах їх розповсюдження заходами звуко- та віброізоляції, а також вібро- та звукопоглинання;

3)зменшення шкідливої дії вібрації, застосовуючи індивідуальні засоби захисту та запроваджуючи раціональні режими праці та відпочинку.

58. Шум. Джерела шуму, вплив на людину, захист від шуму.

Шум - це коливання звукової хвилі в звуковому діапазоні, що характеризується змінною частотою і амплітудою, непостійні в часі, які не несуть корисної інформації людині.

Характеристикою джерела шуму є звукова потужність Р, яка визначається загальною кількістю звукової енергії, що випромінює джерело шуму в оточуюче середовище за одиницю часу.

Багатьма дослідами встановлено, що шум є загальнобіологічним подразником і в певних умовах може впливати на всі системи життєдіяльності людини. Найповніше вивчено вплив шуму на слуховий орган людини. Інтенсивний шум, особливо за високих частот - 4000 Гц і більше, що переходять в більш низькі частоти і визначають здатність до сприймання мови, при щоденному впливі призводить до виникнення професійного захворювання - симптомом якого є повільне втрачання слуху на обидва вуха. При дуже високому звуковому тиску може статися розрив барабанної перетинки. Найбільш несприятливими для органів слуху є високочастотні шуми (1 000-10 000 Гц).Шум також впливає безпосередньо на різні відділення головного мозку, змінюючи нормальні процеси вищої нервової діяльності. Цей вплив може негативно позначитися навіть раніше, ніж виникнуть проблеми із сприйняттям звуків органами слуху. Характерним впливом шуму є скарги на підвищення втомлюваності, загальну слабкість, роздратування, апатію, послаблення пам'яті, пітливість та інші нездужання.

Існують такі способи боротьби з шумом:

- зменшення шуму безпосередньо в джерелах їх виникнення, застосовуючи обладнання, що не утворює шуму

-зменшення шуму на шляхах їх розповсюдження заходами звукоізоляції, а також звукопоглинання;

59. Інфразвук. Природа. Методи захисту.

Інфразвук - це механічні коливання пружного середовища, що мають однакову із шумом фізичну природу, але різняться частотою коливань, яка не перевищує 20 Гц. У повітрі інфразвук поглинається незначно. У зв'язку з цим він здатний поширюватися на великі відстані.

Інфразвук характеризується інфразвуковим тиском (Па), інтенсивністю (Вт/м2), частотою коливань (Гц). Рівні інтенсивності інфразвуку та інфразвукового тиску визначаються в дБ.

У виробничих умовах інфразвук утворюється при роботі тихохідних великогабаритних машин та механізмів (компресорів, металообробного обладнання, електричних та механічних приводів машин та ін.), що здійснюють обертальні або зворотно-поступальні рухи з повторним циклом до 20 разів за секунду. Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах, в потоках газів та рідин.

Багато природних явищ - землетруси, виверження вулканів, морські бурі і т.д. супроводжуються випромінюванням інфразвукових коливань.

Інфразвук несприятливо впливає на весь організм людини, в т.ч. і на органи слуху, знижуючи слухову чутність на всіх частотах Інфразвукові коливання сприймаються як фізичне навантаження, в результаті якого виникає втома, головний біль, запаморочення, порушується діяльність вестибулярного апарату, знижується гострота зору та слуху, порушується периферійний кровообіг, виникає відчуття страху і та ін. Важкість впливу залежить від діапазону частот, рівня звукового тиску та тривалості.

Методи захисту

В світовому масштабі вживаються заходи боротьби із шумовим забрудненням середовища: вдосконалюються двигуни та інші частини машин, цей фактор враховується при проектуванні трас і житлових районів, використовуються звукоізолюючі матеріали і конструкції. Слід вживати заходів для зниження інтенсивності аеродинамічних процесів - обмеження швидкостей руху транспорту, зниження швидкостей витікання рідин (авіаційні і ракетні двигуни, двигуни внутрішнього згоряння, системи скидання пари теплових електростанцій і т.д.). У техніці, боротьбу з інфразвуком у джерелі виникнення необхідно вести в напрямку зміни режиму роботи технологічного устаткування - збільшення його швидкохідні (наприклад, збільшення числа робочих ходів ковальсько-пресових машин, щоб основна частота проходження силових імпульсів лежала за межами інфразвукового діапазону). При виборі конструкцій перевага повинна віддаватися малогабаритним машинам великої твердості, тому що в конструкціях із плоскими поверхнями великої площі і малої твердості створюються умови для генерації інфразвуку. Як індивідуальні засоби захисту рекомендується застосування навушників, вкладишів, що захищають вухо від несприятливої дії супутнього шуму.

60. Ультразвук. Природа. Методи захисту.

Ультразвук - це коливання пружного середовища з частотою понад 20000 Гц. Ультразвуковий діапазон частот поділяється на низькочастотні коливання (від 1,12-104 до 105 Гц), що розповсюджуються повітряним і контактним шляхом, та високочастотні коливання (від 105 до 109 Гц), що розповсюджуються тільки контактним шляхом. Ультразвук, як і звук, характеризується ультразвуковим тиском (Па), інтенсивністю (Вт/м2) та частотою коливань (Гц). При розповсюдженні в різних середовищах ультразвукові хвилі поглинаються тим швидше, чим вища їх частота. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища. Ступінь його біологічного впливу (в основному контактного) при контакті з рідким середовищем, що озвучене ультразвуком, залежить від часу контакту, інтенсивності, частоти і характеру ультразвукових коливань. У працюючих з ультразвуковими установками нерідко спостерігаються функціональні порушення нервової, серцево-судинної систем, зміна кров'яного тиску, складу і властивостей крові, головний біль, швидка втомлюваність.

Джерелами ультразвуку можуть бути різні акустичні перетворювачі, найпоширеніший з них - магнітострикційний перетворювач, що працює від змінного струму і генерує механічні коливання істотою понад 20 кГц.

Захист від дії ультразвуку забезпечується:

– використанням в устаткуванні вищих робочих частот;

– влаштуванням екранів між устаткуванням і працюючим;

– розміщенням ультразвукових установок в спеціальних приміщеннях, кабінетах;

– дистанційним керуванням, облицюванням окремих приміщень і кабінетів звукопоглинаючими матеріалами;

– організаційно-профілактичними заходами – інструктаж, вибір раціональних режимів праці і відпочинку, застосування засобів індивідуального захисту.

61) Випромінювання оптичного діапазону. Захист від ії дії

Існують такі види випромінювань оптичного діапазону:

-інфрачервоне

-ультрафіолетове

-лазерне

Інфрачерво́не випромі́нювання оптичне випромінювання з довжиною хвилі більшою, ніж у видимого випромінювання Людське око не бачить інфрачервоного випромінювання, органи чуття деяких інших тварин, наприклад, змій та кажанів, сприймають інфрачервоне випромінювання, що допомагає їм добре орієнтуватися в темряві.Інфрачервоні промені випромінюються всіма тілами, що мають температуру вищу за нуль,

Одним із застосувань інфрачервоного випромінювання є прилади нічного бачення, що реєструють теплове випромінювання предметів оточення і перетворюють його у видиме зображення

Характер спливу інфрачервоного випромінювання на організм людини значною мірою визначається довжиною хвилі. Короткохвильове інфрачервоне випромінювання здатне проникати у тканини тіла на 2-3 см, у той час як довгохвильове практично повністю поглинається епідермісом шкіри.

Сонячний удар є наслідком впливу інфрачервоного випромінювання як складової видимого світла на центральну нервову систему. Сонячний удар спричинюється безпосередньою дією сонячного випромінювання.

Ультрафіолетове випромінюванням- невидиме оком людиниелектромагнітне випромінювання,

Природні джерела ультрафіолетового випромінювання — Сонце, зірки, туманності й ін. космічні об'єкти

УФ-випромінювання використовується при створенні особливих ламп, фарб, що світяться, (люмінісцентні) Ультрафіолетове випромінювання застосовується в криміналістиці для встановлення ідентичності фарбників, автентичності документів тощо. В мистецтвознавстві дозволяє знайти на картинах не видимі оком сліди реставрацій .

При дії на живі організми УФ-випромінювання поглинається вже верхніми шарами тканин рослин або шкіри людини і тварин.

На людину і тварин малі дози УФ-випромінювання впливають благотворно — сприяють утворенню вітамінів групи D, покращують імунобіологічні властивості організму

Дія ультрафіолетового опромінення на шкіру, що перевищує природну захисну здатність шкіри (засмага) призводить до опіків

Ультрафіолетове випромінювання невідчутно для очей людини, але при інтенсивному опроміненні викликає типово радіаційне ураження (опік сітківки)

Для захисту очей від шкідливого впливу ультрафіолетового випромінювання використовуються спеціальні захисні окуляри, що затримують до 100% ультрафіолетового випромінювання

62) класи шкідливості підприємств, та розміри санітарних зон.

Для підприємств, що є джерелами забруднення атмосфери промисловими викидами (залежно відпотужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих виділеньтощо), встановлені такі розміри санітарно-захисних зон відповідно до класу шкідливості підприємств: І клас — 1000 м, II клас — 500 м, III клас — 300 м, IV клас — 100 м, V клас — 50 м.

До І, II та НІ класу відносяться в основному підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякіпідприємства по видобутку руди, виробництву будівельних матеріалів.

До IV класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємстваметалооброблювальної промисловості з чавунним (в кількості до 10000 тон/рік) та кольоровим (в кількості до 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств по виробництву будівельних матеріалів, обробці деревини, багатопідприємств текстильної, легкої, харчової промисловості.

До V класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємстваметалооброблювальної промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.

Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливихфакторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони — 0,8 від значення нормативу.

Велике значення з санітарно-гігієнічної точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені ділянки повинні складатине менше 10... 15% загальної площі підприємства.

Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.

63)Вимоги до розміщення підприємств в залежності від їх класу.

Промислові підприємтва, що виділяють виробничі шкідливості (гази, дим, кіптяву, пил, неприємні запахи, шум) не дозволяється розміщувати по відношенню до житлового району з навітряного боку для вітрів переважного напрямку

Санітарно-захисн зона чи її частина не може використовуватись для розміщення промилосової площадки виробництв того ж класу шкідливості, до якого відноситься розширюване підприємство. У межах санітарно-захисної зони дозволяється розміщувати менш шкідливі промислові підприємтва, а також пожежні депо, санітарно-побутові підприємтва, гаражі, склади та інше. Територія санітарно-захисної зони має бути упорядкована та озеленена

За функціональним призначенням площадка підприємства розділяється на зони: передзаводську (за межами огорожі чи умовної межі підприємства), виробничу, підсобну і складську.

Забудова промислової площадки може бути суцільною або окремо розміщеними будівлями, одно- або багатоповерховими. Забороняється суцільна забудова із замкненим внутрішнім двором, бо в цьому випадку погіршується провітрювання та натуральне освітлення будівель.

Санітарні розриви між будівлями, що освітлюються через віконні прорізи, приймаються не менше найбільної висоти до верху карнизу будівель, що розміщені напроти.

Виробничі та складські приміщення можуть мати будь-яку форму та розміри, зумовлені виробничими вимогами, але, виходячи з санітарно-гігієнічних умов (освітлення, вентиляція), найбільш доцільні будівлі, що мають форму прямокутника. Конструкція виробничих будівель, число поверхів та площа обумовлюються технологічними процесами, категорієї вибухопожежонебезпеки, наявністю шкідливих та небезпечних факторів.

Центральних вхід на територію підприємства слід передбачати з боку основного підходу чи під’їзду працівників. Територія підприємства повинна мати впорядковані пішоходні доріжки (тротуари) від центрального та додаткових прохідних пунктів до всіх будівель і споруд. До будівель і споруд по усій їх довжині має передбачатись під’їзд пожежних автомобілів.

До будівель передбачається підвод мереж електроенергії, водопостачання та каналізації.

Територія підприємства має бути озеленена, площа цих ділянок повинна складати не менше 10% площі підприємства

64)Поняття “небезпечна зона” виробничого обладнання

.

Небезпечною зоною називається простір, в якому можливе виникнення небезпечного або шкідливого виробничого фактора.

До небезпечних відносяться зони, розташовані поряд з не огородженим перепадами по висоті, неізольованими струмоведучими частинами електрообладнання, переміщаються знаряддями лову, машинами, їх частинами і працюючими органами. Небезпечними зонами вважаються також місця, в яких виробляються або зберігаються шкідливі речовини в концентраціях вище гранично допустимих, шкідливі випромінювання та місця, над якими переміщуються вантажі, у яких шум перевищує гранично допустимі норми. Небезпечні зони виникають також при руйнуванні тих чи інших конструкцій.

Небезпечні та шкідливі виробничі фактори можуть бути присутнім постійно, виникати періодично або з'являтися раптово в Внаслідок руйнування обладнання чи інших аварій. Тому небезпечні зони по характером дії зазначених факторів можуть бути як стаціонарними (постійними), так і не стаціонарними.

Нестаціонарний небезпечні зони звичайно виникають під дією безлічі змінюються небезпечних факторів, передбачити які не завжди вдається. Встановити їх дію можливо тільки при ретельному вивченні обставин, за яких ця зона утворилася

65)Загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання

Виробниче обладнання повинне бути безпечним при монтажі, експлуатації, ремонті, транспортуванні, при використанні окремо або в складі комплексів і технологічних систем протягом усього терміну експлуатації

Для захисту людей від небезпечних виробничих факторів використовують огорожі, запобіжні захисні засоби, слабкі вставки, блокуючі пристрої, сигналізацію, дистанційне керування

Необхідний рівень безпеки виробничого обладнання забезпечується також організаційними заходами: на підприємствах здійснюються атестація робочих місць, контроль за станом і експлуатацією устаткування; передбачається проведення відповідно до графіка планово-запобіжних ремонтів машин та апаратів; виробниче устаткування закріплюється за окремими працівниками; технічне обслуговування і ремонт обладнання забезпечують за договором механіки ремонтно-монтажних комбінатів і сервісних організацій; стан устаткування враховується в журналах підприємств.

66)Безпека при експлуатації систем, що працюють під тиском.

У промисловому виробництві, сільському господарстві, медицині широко застосовуються системи, що працюють під тиском. До таких систем належать: водогрійні і парові котли, балони та цистерни для збе-рігання і транспортування зріджених, стиснених і розчинних газів, ком-пресори, а також інші посудини, що працюють під тиском.

Парові та водогрійні котли, компресори, балони та інші посудини, що працюють під тиском, належать до об’єктів підвищеної небезпеки

З огляду на підвищену небезпеку до обслуговування систем (посудин), що працюють під тиском, допускаються особи, які досягли 18-річного віку, пройшли медичне обстеження, навчання за затвердженою програмою, атестовані і мають посвідчення на обслуговування відповідного устаткування (посудини, апарата). Підготовка таких працівників здійснюється у навчальних закладах (професійно-технічних училищах, навчально-курсових комбінатах), які одержали в установленому порядку дозвіл Держгірпромнагляду на проведення такого навчання. Періодичні перевірки знань працівників, які обслуговують системи, що працюють під тиском, проводяться не рідше ніж один раз на рік.

На підприємствах мають бути розроблені, затверджені, вивішені на робочих місцях та видані під розписку обслуговуючому персоналу інструкції щодо безпечного обслуговування систем, що працюють підтиском.

67)Безпека при експлуатації підйомно-транспортних засобів.

Підйомно-транспортне обладнання являє собою сукупність машин і

механізмів, необхідних для виконання на торгівельних підприємствах

трудомістких робіт: навантаження, розвантаження, пересування та

укладання товарів.

Використання підйомно-транспортного обладнання дозволяє полегшити тяжкі

та трудомісткі роботи, підвищити продуктивність праці робітників

торгівлі, рівень обслуговування покупців, прискорити

торгівельно-технологічний процес, скоротити товарні збитки та кількість

робітників, раціонально використовувати площі й об'єм

торгівельно-складських приміщень, транспортні засоби, ширше

застосовувати самообслуговування, прогресивну технологію

товаро-переміщення в тарі-обладнанн

Як вже було визначено, підйомно-транспортного обладнання поділяється на дві групи (вантажопідіймальними крани, машини та підйомники). Саме тому для кожної групи підйомно-транспортного обладнання існують окремі запобіжні заходи, які чітко прописані в нормативно-правових актах України.

З початку слід обладнання першої групи, тобто для вантажопідіймальних кранів, машин

Згідно запобіжним заходам крани і машини, призначені для експлуатації при температурі нижче ніж мінус 40 С, мають бути виготовлені для роботи в районах з холодним кліматом [8]. Насамперед це важливо для недопущення аварій, що виникають під впливом високої чи низької температури.для попередження виникнення деформації під впливом землетрусу, крани повинні мати особливу конструкцію, що дозволяє переносити поштовхи низької, середньої частоти. Вантажопідіймальні крани мають бути стійкими в робочому та неробочому станах, оскільки досить часто самохідні крани можуть самостійно пересуватися, якщо робоча площадка є покатою Металоконструкції та металеві деталі вантажопідіймальних кранів і машин мають бути захищені від корозії, вологи Досить часто це забезпечується завдяки покриттю зовнішніх частин крану, машин антикорозійними красками, лаками, іншими хімічними матеріалами.

Згідно зі стандартами, вони повинні бути обладнані пристроями для вмикання або перемикання швидкостей робочих рухів, недопущення довільного вмикання, роз'єднання механізму

Механізми підіймання повинні обладнуються пристроями, що амортизують, для запобігання впливу на металоконструкції крана технологічних навантажень, які виникають під час кування заготовок [9]. Тобто іншими словами дані заходи є необхідними, оскільки перенавантаження крану може призвести до поломок окремих деталей, а також падінню крана, якщо вантаж має більшу масу а ніж кран.

Для запобігання аварій пов'язаних з повільним пересуванням крану, машини застосовуються гальма [9]. Гальма на механізмах пересування вантажопідіймальних кранів і машин та їх вантажних візків установлюються, якщо вони призначені для роботи під відкритим небом, або в незахищеному від вітру місці, у приміщенні,

68)Загальні вимоги безпеки до посудин, що працюють під тиском.

1. Ємкості, що працюють під великим тиском, і компресорні установки в процесі експлуатації становлять для працівників небезпеку у зв'язку з можливістю вибухів і руйнувань, а також від струменів, що витікають з них, під тиском. Це відбувається через порушення правил безпеки праці, експлуатації, несправності контрольно-вимірювальних приладів, низьку якість матеріалів, з яких виготовлені ємкості.

Ємкості та їхні елементи, що працюють під тиском, повинні виготовлятися на підприємствах, що мають на це дозвіл органів Держ-нагляду. Посудина повинна поставлятися заводом-виготовлювачем замовнику з паспортом та інструкцією з монтажу і безпечної експлуатації.

На посудині на видному місці повинна бути прикріплена заводом-виготовлювачем металева пластинка з нанесеними тавруванням паспортними даними:

- найменування заводу-виготовлювача;

- заводський номер посудини;

- рік виготовлення;

- робочий тиск;

 допустима температура стінок посудини.



69)Безпека при експлуатації балонів.

Експлуатація балонів зі стиснутим чи зрідженим газом тоді безпечна, коли вони забезпечуються застосуванням заходів безпеки. Кожний балон газу, в якому він зберігається, а також написи на ньому і різьблення на штуцерах фарбуються у певні кольори. Фарбування балонів і нанесення написів здійснюють заводи-виготовлювачі і ремонтні підприємства

Окремі балони зі стиснутими газами зберігаються поза приміщеннями в спеціально обладнаних металевих шафах, де відсутня можливість їхнього нагрівання прямими сонячними променями, опалювальними і нагрівальними приладами.

Коли балони зберігаються, їх закріплюють для уникнення їх падіння чи зіткнення.

Балони транспортують тільки за допомогою спеціальних носилок. Перекочувати балони забороняється, тому що це неминуче призводить до поштовхів, ударів корпуса балона і вентиля, що, у свою чергу, може викликати руйнування корпуса балона чи довільне витікання стиснутого газу через ушкоджений вентиль.

У приміщенні витратний балон закріплюється спеціальними хомутами. Кожен балон має запобіжний ковпак вентиля. Перш ніж підключати газову лінію до вентиля, необхідно переконатися (зовнішнім оглядом) у його справності. Герметичність газової лінії, редуктора і вентиля перевіряють мильним розчином. Вентиль не повинен пропускати газ, коли він закритий, різьблення повинне бути чистим, без задирок і ум'ятин. Якщо вентиль пропускає газ, балон із приміщення негайно виносять і за допомогою спеціального ключа для вентиля закривають його. Ударяти металевими предметами (молотками, зубилами) по воротку вентиля категорично забороняється. Якщо вентиль продовжує пропускати газ, балон ремонтують тільки в спеціальній майстерні. Використання такого балона недопустимо

70)актуальнысть питань електробезпеки

Сучасне виробництво нерозривно пов'язане з використанням електроенергії. В умовах експлуатації потужних енергосистем, електричних машин та апаратів, розвитку обчислювальної техніки і приладобудування, роботизації та комп'ютеризації виробництва важливого значення набуває проблема в електробезпеці — захисті електротехнічного персоналу та інших осіб, які обслуговують електроустаткування від ураження електричним струмом

Безпека людини на виробництві залежить від багатьох факторів і, зокрема, від рівня електробезпеки. Грамотне вирішення проблеми електробезпеки має забезпечувати людині використання електричної енергії в будь-яких умовах без ризику для життя.

71)основны визначення електробезпеки

Електробезпека — система організаційних і технічних заходів та засобів, що забезпечують захист людей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електричного поля і статичної електрики

72)Дія електричного струму на організм людини.

73)Термічна дія струму.

74)Електролітична дія струму.

75)Біологічна дія струму

Розрізняють два види ураження організму людини електричнимструмом: електрична травма й електричний удар.

Електротравма - це травма, викликана дією електричного струмуабо електричної дуги у вигляді місцевих пошкоджень тканин та органів:електричні опіки, електроофтальмія, електрознаки, металізація шкіри,пориви шкіри, м' язів, вивихи суглобів, переломи кісток внаслідок не-здоланих судомних скорочень м'язів від дії струму.

Електричні опіки складають більше 65% електротравматизму. Вониможуть бути поверхневими, коли уражається шкіра, та глибокими - приураженні шкіри і більш глибоких тканин тіла. Залежно від умов їх ви-никнення електричні опіки поділяються на контактні, дугові і змішані:

контактні опіки виникають при безпосередньому контакті люди-ни з джерелом струму, коли струм значної сили проходить через певнуділянку тіла людини й електрична енергія перетворюється у теплову;

дугові опіки є наслідком дії на тіло людини електродуги, темпера-тура якої близько 3500 °С.

змішані опіки - це результат одночасної дії на тіло людини якелектричного струму, так і електродуги.

Електричні опіки бувають 4-х ступенів:

1й ступінь - почервоніння шкіри;

2й ступінь - утворення пухирців;

3й ступінь - змертвіння шкіри;

4й ступінь - обвуглення тканин.

.Електричний удар - це порушення живих тканин організму підвпливом електричного струму, яке проявляється загальною дією на лю-дину, мимовільним судомним скороченням м'язів, іншими розладами.

Залежно від наслідку ураження електричні удари поділяються на 4ступеня:

1й ступінь - судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;

2йступінь - судомні скорочення м'язів з втратою свідомості,але дихання і робота серця не порушуються;

3й ступінь - втрата свідомості та порушення серцевої діяльно-сті або дихання;

4й ступінь - електричний шок та клінічна смерть.

Ознаки електричного шоку: глибокі розлади дихання, кровообігу,нервової системи та інших систем організму. При клінічній смерті спо-стерігається зупинка роботи серця, відсутність пульсу, дихання, синю-шність шкіри і слизових оболонок, різке розширення очей і відсутністьреакції на світло. Якщо потерпілому не надати екстреної долікарськоїдопомоги, настає біологічна смерть.

У разі негайного звільнення потерпілого від дії електричного стру-му та надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця) іс-нує висока ймовірність збереження його життя.

2.

Електроустаткування, з яким доводиться мати справу практично всім працівникам на виробництві, становить значну потенційну небезпеку ще й тому, що органи чуття людини не здатні на відстані виявляти наявність електричної напруги. В зв'язку з цим захисна реакція організму проявляється лише після того, як людина потрапила під дію електричної напруги. Проходячи через організм людини електричний струм справляє на нього термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія струму проявляється опіками окремих ділянок тіла, нагріванням кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм, що призводить до виникнення в них функціональних розладів.

Електролітична дія струму характеризується розкладом крові та інших органічних рідин, що викликає суттєві порушення їх фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму проявляється ушкодженнями (розриви, розшарування тощо) різноманітних тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту.

Біологічна дія струму на живу тканину проявляється небезпечним збудженням клітин та тканин організму, що супроводжується мимовільним судомним скороченням м'язів. Таке збудження може призвести до суттєвих порушень і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу.

Подразнення тканин організму внаслідок дії електричного струму може бути прямим, коли струм проходить безпосередньо через ці тканини, та рефлекторним (через центральну нервову систему), коли тканини не знаходяться на шляху проходження струму

74)Чинники, що впливають на тяжкість ураження електричним струмом.

Наслідки ураження людини електричним струмом залежать від фізичних параметрів електричного кола і деяких фізіологічних чинників, які притаманні живим організмам.

Наслідки ураження залежать від опору шкіри та опору внутрішніх органів. Це змінна величина, що має нелінійну залежність від стану шкіри, навколишнього середовища, параметрів електричної мережі та ін..

Товщина рогового шару на різних ділянках різна (0,02-0,2мм). Опір епідермісу у 1000 разів більший за опір дерми. При сухій і непошкодженій шкірі опір тіла людини коливається в широких межах (3000 до 100000 Ом), якщо зіскоблити роговий шар, опір буде до 1000-5000 Ом.

Електропровідність струму збільшується при зволоженні і забрудненні шкіри, особливо тими речовинами, що добре проводять струм.

Опір шкіри неоднаковий на різних ділянках тіла, тому наслідки ураження можуть залежати від місця контакту електрода з тілом людини. Найменший опір має шкіра обличчя, шиї, тильної сторони кисті руки, під пахової впадини. На тілі людини є цілий ряд точок, опір шкіри на яких значно менший ніж на сусідніх ділянках, що співпадає з топографією голковколювання, яке не піддається поясненню.

Отже, опір тіла людини – це змінна величина, що може коливатися в широких межах. Однак при доборі захисних та технічних засобів захисту від ураження електричним струмом за опір тіла людини приймають 1000 Ом.

До фізичних параметрів електричного струму, що є вирішальними при ураженні організму належать:

 сила струму;

 напруга;

 рід струму;

 частота.

Ступінь негативної дії струму на організм людини збільшується при збільшенні сили струму.

Розрізняють три ступеня дії сили струму.

 відчутний 0,1 мА при змінному і 5-7 мА при постійному струмі;

 невідпускаючий 10-20 мА змінний, 50-80 мА постійний;

 фібриляцій ний струм 100 мА змінний, 3000 мА постійний

77)Поняття “пороговий відчутний струм”.

— пороговий відчутний струм — найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через організм людини відчутні подразнення

78)Поняття “пороговий невідпускаючий струм”.

 — пороговий невідпускаючий струм — найменше значення електричного струму, яке викликає судомні скорочення м'язів руки, в котрій затиснутий провідник, що унеможливлює самостійне звільнення людини від дії струму;

79)Поняття “пороговий фібріляційний срум”.

;

— пороговий фібриляційний (смертельно небезпечний) струм — найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через тіло людини фібриляцію серця.

80)напруга кроку

Кро́кова напру́га - електрична напруга, що виникає між двома точками навколо струмопровідної лінії, яка торкається землі, на відстані одного кроку.

Чим ближче людина знаходиться до місця торкання, тим вищою є небезпека ураження при пересуванні в небезпечній зоні. На відстані 1 м від заземлювача зниження напруги становить 68%, на відстані 10 м — 92%. Практично на відстані 20 м і більше від місця торкання струмопровідної частини небезпечний вплив електричного струму на людину зводиться до нуля. Напруга, що уражає людину, залежить від ширини кроку: чим більше крок, тим небезпечніше. Навіть невелика напруга в 50-80 В викликає мимовільні судорожні скорочення м'язів ніг і, як наслідок, падіння людини на землю. Якщо людина падає убік місця дотику, тоді вражаюча напруга стає смертельною. У загрозливій ситуації при виході з небезпечної зони необхідно застосувати ходу «п'ята — носок» у сторону від місця падіння струмопровідної частини

81. Причини електротравм

Основними причинами електротравматизму є:

— недостатня навченість, несвоєчасна перевірка знань таприсвоєння груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, котрий обслуговує електроустановки;

— порушення правил влаштування, технічної експлуатації та технікибезпеки електроустановок;

— неправильна організація праці;

— неправильне розташування пускової апаратури та розподільних пристроїв, захаращеність підходів до них;

— порушення правил виконання робіт в охоронних зонах ЛЕП, електричних кабелів та ліній зв'язку;

— несправність ізоляції, через що металеві неструмопровідні частини обладнання виявляються під напругою;

— обрив заземлювального провідника;

— використання електрозахисних пристроїв, котрі не відповідають умовам виконання робіт;

— виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою;

— застосування проводів та кабелів, котрі не відповідають умовам виробництва та використовуваній напрузі;

— низька якість з'єднань та ремонту;

— недооцінка небезпеки струму, котрий проходить через тіло людини;

— ремонт обірваного нульового провідника повітряної лінії при невимкненій мережі і приєднаному однофазовому навантаженні;

— живлення декількох споживачів від загального пускового пристроя з захистом запобіжниками, розрахованими на вимкнення найбільш потужного з них або від однієї групи розподільної шафи;

— недооцінка необхідності вимкнення електроустановки (зняття напруги) в неробочі періоди;

— виконання робіт без індивідуальних засобів електрозахисту або використання захисних засобів, котрі не пройшли своєчасного випробування;

— користування електроустановками , опір ізоляції котрих не перевищує нормативних значень

— некваліфікований інструктаж робітників, котрі використовують ручні електричні машини;

— відсутність контролю за діями працівників з боку ІТП або виконавців робіт;

— відсутність маркування, запобіжних плакатів, блокувань, тимчасових огороджень місць електротехнічних робіт.

 

82. Класифікація приміщень за небезпекою електротравм.

Відповідно до ПУЗ, приміщення за небезпекою електротравм поділяються на три категорії:- без підвищеної небезпеки;- з підвищеною небезпекою; - особливо небезпечні.

Категорія приміщення визначається наявністю в приміщенні чинників підвищеної або особливої небезпеки електротравм. До чинників підвищеної небезпеки належать:

- температура в приміщенні, що впродовж доби перевищує 35°С;

- відносна вологість більше 75%, але менше повного насичення (100%);

- струмопровідна підлога - металева, бетонна, цегляна, земляна тощо;

- струмопровідний пил;

До чинників особливої небезпеки електротравм належать:

- відносна вологість близька до насичення (до 100%);

- агресивне середовище, що пошкоджує ізоляцію.

Якщо в приміщенні відсутні чинники підвищеної і особливої небезпеки, то воно належить до приміщень без підвищеної небезпеки електротравм.

За наявності одного з чинників підвищеної небезпеки, приміщення належить до приміщень підвищеної небезпеки електротравм.

За наявності одночасно двох чинників підвищеної небезпеки або одного чинника особливої небезпеки, приміщення вважається особливо небезпечним.

 

83. Забезпечення безпеки електрообладнання.

Робота щодо забезпечення безпечної експлуатації електроустановок здійснюється згідно з обов'язковими, для всіх споживачів електроенергії, незалежно від їх відомчої приналежності, правилами технічної експлуатації' електроустановок споживачів та правилами техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів. Обслуговування діючих електроустановок, проведення в них оперативних переключень, організація та виконання ремонтних, монтажних, налагоджувальних робіт і випробувань здійснюються спеціально підготовленим електротехнічним персоналом.

Роботи в діючих електроустановках з врахуванням заходів безпеки поділяються на виконувані: зі зняттям напруги, без зняття напруги на струмоведучих частинах і поблизу них, без зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою. До робіт, виконуваних зі зняттям напруги, відносяться роботи, котрі виконуються в електроустановці, в котрій зі всіх струмоведучих частин знята напруга і вхід в приміщення сусідньої електроустановки, котра знаходиться під напругою, закритий. До робіт, виконуваних без зняття напруги на струмоведучих частинах та поблизу них, відносяться роботи, котрі проводяться безпосередньо на цих частинах.

Відстань по горизонталі від крайнього проводу повітряної лінії електропередачі напругою 6 кВ - 10 кВ (при найбільшому його відхиленні) до приміщення насосної, побутових та інших споруд бурової установки має бути не менше 2 м, а для повітряної лінії до 1 кВ - не менше 1 м.

6.1.3. Комірки розподільних пристроїв бурових установок, розрахованих на напругу 6 кВ, повинні бути обладнані блокуванням, що унеможливлює:

а) проведення операції з роз'єднувачем при ввімкненому вимикачі або високовольтному контакторі;

б) ввімкнення роз'єднувача при відкритих задніх дверях комірки;

в) відкриття задніх дверей при ввімкненому роз'єднувачі.

6.1.4. Для забезпечення безпеки людей металеві частини електроустановок, корпуси електрообладнання та їх приводи улаштовуються відповідно до пункту 5.12 глави 5 розділу IV цих Правил і застосовуються заходи захисту згідно з вимогами ПУЕ.

Для визначення технічного стану заземлювального пристрою повинні проводитися: а) зовнішній огляд видимої частини заземлювального пристрою; б) огляд з перевіркою ланцюга між заземлювачем і елементами, що заземлюються (виявлення обривів і незадовільних контактів у провіднику, що з'єднує апарат із заземлювальним пристроєм), а також перевірка пробивних запобіжників трансформаторів; в) вимірювання опору заземлювального пристрою (з оформленням протоколу вимірювання); г) перевірка надійності з'єднань природних заземлювачів; ґ) вибіркове розкриття ґрунту для огляду елементів заземлювального пристрою, що розміщується в землі.

 

84. Електрозахисні засоби.

Електрозахисні засоби — це переносні засоби, призначені для захисту людей, котрі працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля. За призначенням єлектрозахисних засобів умовно поділяють на ізолювальні, огороджувальні та допоміжні.

Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електрообладнання, котрі знаходяться під напругою, а також від землі. До них відносяться: ізолювальні та вимірювальні штанги, штанги для накладання тимчасових переносних заземлень; покажчики напруги; ізольовані ручки монтерського інструменту; діелектричні рукавиці, боти та калоші; гумові килимки, доріжки, підставки.

Ізолювальні електрозахисні засоби поділяються на основні та допоміжні. Основними називають такі ізолювальні електрозахисні засоби, ізоляція котрих надійно витримує робочу напругу електроустановки і за допомогою котрих дозволяється доторкнутись до струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою. Додатковими називають такі ізолювальні електрозахисні засоби, котрі самі не можуть забезпечити безпеку персоналу при даній напрузі електроустановки і є додатковим захисним заходом до основних ізолювальних єлектрозахисних засобів.

Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового огородження струмоведучих частин обладнання. До них відносяться переносні огородження (ширми, бар'єри, щити, клітки), а також тимчасові переносні заземлення. Умовно до них відносять і переносні попереджувальні плакати.

Допоміжні захисні засоби призначені для захисту персоналу від падіння з висоти (запобіжні пояси та страхувальні канати), для безпечного підіймання на висоту (драбини, кігті), а також для захисту від світлового, теплового, механічного та хімічного впливів (захисні окуляри, протигази, рукавиці, спецодяг).

 

85. Надання першої долікарняної допомоги ураженому електричним струмом.

Перша медична допомога — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження здоров'я потерпілих, здійснюваних немедичними працівниками (взаємодопомога) або самим потерпшим (самодопомога). Найважливіше положення надання першої допомоги — її терміновість. Чим швидше вона надана, тим більше сподівань на сприятливий наслідок.

Послідовність надання першої допомоги:

— усунути вплив на організм ушкоджуючих факторів, котрі загрожують здоров'ю та життю потерпших, оцінити стан потерпшого;

— визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для життя потерпшого і послідовність заходів щодо його рятування;

— виконати необхідні заходи з рятування потерпших в послідовності терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів , здійснити штучне дихання, провести зовнішній масаж серця);

— підтримати основні життєві функції потерпшого до прибуття медичного працівника;

— викликати швидку медичну допомогу або вжити заходів щодо транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.

 

86. Основні законодавчі та нормативні документи, що регламентують вимоги до пожежної безпеки.

Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України „Про пожежну безпеку", та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, дикрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції. Забезпечуючи пожежну безпеку слід також керуватись Правилами пожежної безпеки в Україні, стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи із сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.

Основним нормативним документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки є Закон України „Про пожежну безпеку", прийнятий 17 грудня 1993 року. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

 

87. Статистика та динаміка пожеж в Україні.

На протязі 2012 р. в Україні в середньому, щоденно виникало 170 пожеж, на яких гинули 8 і отримували травми 4 людини. Вогнем знищилось або ушкоджувалось 61 будівля і спорудження та 8 одиниць техніки. Щденні економічні втрати від пожеж становили 6327 тис. грн. Кожною пожежою державі наносилися прямі збитка у розмірі 10,7 тис. грн..

В 2010 р. підрозділами МНС на пожежах було врятовано 2845 людини, у тому числі 237 дітей, матеріальні цінності на суму 2 млрд грн.. Крім того на пожежах врятовано 31985 будівель і споруд, 2022 голів скота, 3387 птахи, 2834 одиниці техніки.

Статистичні дані свідчать про те, що найпоширенішими причинами пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем (ЗО—40%); порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування і побутових електроприладів (20—25%), порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення (10—15%); пустощі дітей з вогнем (близько 10%).

У порівнянні з країнами Західної Європи кількість пожеж та людей, що на них загинули в нашій країні є досить значною. Це пов'язано із складним соціально-економічним становищем держави, недостатньою профілактичною роботою щодо запобігання пожеж, низькою участю в справі пожежної безпеки місцевих органів самоврядування та громадських об'єднань.

 

88. Основні причини пожеж.

На основі статистичних даних можна зробити висновок, що основними причинами пожеж на виробництві є:

— необережне поводження з вогнем;

— незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу та експлуатації;

— порушення режимів технологічних процесів;

— несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації;

— невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

Дуже часто пожежі на виробництві спричинені необережним поводженням з вогнем. Під цим, як правило, розуміють паління в недозволених місцях та виконання так званих вогневих робіт. Вогневими роботами вважають виробничі операції, пов'язані з використанням відкритого вогню, іскроутворенням та нагрівом деталей, устаткування, конструкцій до температур, що здатні викликати займання горючих речовин і матеріалів, парів легкозаймистих рідин. До вогневих робіт належать: газо- та електрозварювання, бензино- та газорізання, паяльні роботи, варки бітуму та смоли, механічна обробка металу з утворенням іскор.

Відповідальність за заходи пожежної безпеки при проведенні зварювальних та інших вогневих робіт покладається на керівників дільниць, цехів, підприємств.

 

89. Суть процесу горіння. Види горіння.

Горіння — це екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я і (або) свічення. Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Розрізняють два види горіння: повне — при достатній кількості окислювача, і неповне — при нестачі окислювача. За швидкістю розповсюдження полум'я горіння поділяється надефлаграційне (в межах 2—7 м/с), вибухове (при десятках і навіть сотнях метрів за секунду) і детонаційне (при тисячах метрів за секунду).

Розрізняють наступні різновидності горіння: вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання та самоспалахування, тління.

Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу.

Детонація — це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорівшої суміші перед фронтом полум'я, що призводить до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі.

Спалах — швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння.

Заомання — виникнення горіння під впливом джерела запалювання.

Спалахування — займання, що супроводжується появою полум'я.

Салшзай.мання — початок горіння без впливу джерела запалювання

Салюспалахуеання — самозаймання, що супроводжується появою, полум'я.

Тління — горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму.

Залежно від швидкості розповсюдження полум’я горіння буває:

• дефлаграційне, що відбувається з дозвуковими швидкостями (від кількох см до декількох метрів за секунду);

• детонаційне, що має надзвукові швидкості.

Горючі системи можуть бути хімічно однорідними і неоднорідними, внаслідок чого горіння буває:

• гомогенним – це така горюча система, в якій горюча речовина рівномірно перемішана з повітрям (гази, пари, пил). Таке горіння називають ще кінетичним – це горіння заздалегідь підготовленої суміші.

• гетерогенне або дифузійне – це процес горіння , який лімітується дифузією кисню у зону полум’я, коли речовини перебувають у різних агрегатних станах (рідкі і тверді горючі речовини). Дифузія як процес протікає повільно.

 

90. Класифікація приміщень за вибухопожежонебезпечністю.

Визначення категорії приміщення проводиться з урахуванням показників пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, що там знаходяться (використовуються) та їх кількості. Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д).

Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В. Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться, або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані. В основу розрахункового методу визначення категорій вибухопожежної та пожежної небезпеки виробничих приміщень покладено енергетичний підхід, що полягає в оцінці розрахункового надлишкового тиску вибуху в порівнянні з допустимим. Розрахунковий максимально можливий надмірний тиск, що виникає при згоранні вибухонебезпечного середовища в приміщенні, визначається за формулою

 

91. Класифікація пожежонебезпечних зон в приміщеннях та поза ними.

Головним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнанняє правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з ПУЕ, приміщення поділяються на вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-П, В-Па) і пожежонебезпечні (П-І, П-П, П-Па, П-Ш) зони.

Вибухонебезпечна зона — це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші. Пожежонебезпечна зона — це простір, де можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.

Клас В-І — зони приміщень, в котрих виділяються горючі гази і пари в такій кількості і з такими властивостями.

Клас В-Іа—зони приміщень, в котрих вибухонебезпечна концентрація газів і пари можлива лише внаслідок аварії або несправності.

КласВ-Іб—ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають наступні особливості: — горючі гази мають високу нижню концентраційну межу

поширення полум'я (15% і більше) та різкий запах; — при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої!

вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший

5% загального об'єму приміщення (зони);

Приміщення за межами вибухонебезпечної зони вважається вибухобезпечним, якщо немає інших факторів, які утворюють вибухонебезпечність.

Клас В-Іг — зовнішні установки, які містять вибухонебезпечні гази, пари, рідини, при цьому вибухонебезпечна концентрація може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Клас В-ІІ — зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або іншим окислювачем при нормальних, нетривалих режимах роботи.

Клас В-ІІа — зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Клас П-І — зони приміщень, в котрих застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С.

Клас П-ІІ — зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полум'я понад 65 г/м3 об'єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст котрого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій.

Клас П-ІІа — зони приміщень, в котрих є тверді або волокнисті горючі речовини. Горючий пил і волокна не виділяються.

Клас П-ІІІ — зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху пари понад 61 °С, а також тверді горючі речовини.

 

92. Організаційні та технічні заходи забезпечення пожежної безпеки.

Керівник підприємства повинен визначити обов'язки посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки , призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання і експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту. Обов’язки щодо забезпечення пожежної безпеки , утримання та експлуатації засобів протипожежного захисту мають бути відображені у відповідних посадових документах (функціональних обов'язках, інструкціях, положеннях тощо).

На кожному підприємстві з урахуванням його пожежної небезпеки наказом (інструкцією) повинен бути встановлений відповідний протипожежний режим, в тому числі визначені: можливість (місце) паління, застосування відкритого вогню та побутових нагрівальних приладів; порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних (в тому числі зварювальних) робіт; правила проїзду та стоянки транспортних засобів; місця для зберігання і допустима кількість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, які можуть одночасно знаходитися у виробничих приміщеннях і на території (у місцях зберігання); порядок прибирання горючого пилу та відходів, зберігання промасленого спецодягу і шмаття, очищення повітроводів вентиляційних систем від ення повітроводів вентиляційних систем від горючих відкладень; порядок відключення від мережі електрообладнання у разі пожежі; порядок огляду і зачинання приміщень після закінчення роботи

Усі працівники при прийнятті на роботу і за місцем здійснення професійної діяльності повинні проходити інструктаж з питань пожежної безпеки (вступний, первинний, повторний на робочому місці, позаплановий та цільовий). Посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично один раз на 3 роки мають проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки .

 

93. Пожежна безпека електроустаткування.

Безпечна експлуатація устаткування досягається за рахунок кваліфікації персоналу, бездоганного виконання правил, і норм.

Також у своєчасному навчання персоналу та періодичному контролю його знань. На установках напругою до 1000 В роботи ведуться за розпорядженням вищого особи. На установках напругою понад 1000 В роботи виконуються тільки наряд-допуску. При цьому установки обслуговують не менше ніж дві людини одночасно.

Також при огляді установок напругою понад 1000 В не дозволяється наближатися до місця пошкодження на відстань ближче ніж 4 м на закритих установках і 8 м - на відкритих.

Вимикач в установках напругою понад 1000 В, який відключився, можна включити тільки в тому випадку, якщо привід захищений від вимикача стінкою або металевим щитом. За всіх інших обставин включати його можна тільки дистанційно.

Для передачі електроенергії по території та у виробничих приміщеннях та харчування стаціонарних установок (силових і освітлювальних) використовують броньовані кабелі зі свинцевої або алюмінієвої оболонкою, а для живлення пересувних установок і електрифікованого інструменту - гнучкі кабелі з гумовою оболонкою. Силові кабелі прокладають по металевих трубах під землею. У виробничих приміщеннях кабелі прокладають відкрито по стінах, або металоконструкціях.

 

94. Пожежна сигналізація.

Система пожежної сигналізації — сукупність технічних засобів, призначених для виявлення пожежі, обробки, передачі в заданому вигляді повідомлення про пожежу, спеціальної інформації та (або) видачі команд на включення автоматичних установок пожежогасіння і включення виконавчих установок систем протидимного захисту, технологічного та інженерного обладнання, а також інших пристроїв протипожежного захисту.

До автоматичних систем пожежної сигналізації належать: теплові, димові, світлові й комбіновані сповіщувачі;

• Теплові автоматичні сповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища.

• Димові сповіщувачі реагують на появу диму.

• Комбіновані сповіщувачі здатні одночасно реагувати на підвищення температури у навколишньому середовищі і появу диму.

• Світлові сповіщувачі мають фотоелемент, що реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум’я.

Допустима висота установки пожежних сповіщувачів не повинна перевищувати:

• теплових — 9 м;

• димових — 12 м;

• комбінованих — 20 м;

• світлових — 30м.

Періодично сповіщувачі перевіряються на справність:

• теплові — один раз на рік;

• димові і комбіновані — один раз на місяць.

 

95. Принцип дії та класифікація вогнегасних засобів.

Вогнега́сник — технічний засіб , призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в ньому, під дією надмірного тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування однією людиною.

Вогнегасники за способом транспортування поділяються на:

- переносні (масою до 20 кг);

- пересувні (масою не менше 20, але не більш 270 кг).

Пересувні вогнегасники можуть мати одну або більше ємкостей для зарядки вогнегасною речовиною, змонтованих на візку.

За видом вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на:

- водяні;

- водопінні;

- порошкові;

- газові (вуглекислотні, хладонові);

- комбіновані.

За принципом витиснення вогнегасної речовини вогнегасники поділяють на:

- закачні;

- з балоном стисненого чи зрідженого газу;

За значенням робочого тиску вогнегасники поділяють на вогнегасники низького тиску (робочий тиск до 2,5 МПа включно за температури навколишнього середовища (20 ± 2) °С) і вогнегасники високого тиску (робочий тиск вище 2,5 МПа за тієї ж температури).

За можливістю і способом відновлення технічного ресурсу вогнегасники підрозділяють на такі, що перезаряджуються і ремонтуються, і такі, що неперезаряджаються

 

96. Принципи дії вогнегасних засобів (води, вогнегасників різних типів).

Принцип дії вогнегасників полягає в створенні надлишкового тиску в корпусі (за винятком закачних) і викиданні під його дією вогнегасної речовини на вогнище пожежі. Цей принцип втілився в різних моделях вогнегасників, кожна з яких має свої особливості.

Нижче, для ознайомлення, подано опис роботи вогнегасника з газовим балоном та закачного вогнегасника, а на рисунках 1 та 2 наведено приклади їх будови.

Для приведення вогнегасника до дії необхідно:

- видалити запобіжну чеку;

- натиснути й відпустити кнопку, в результаті чого руйнується мембрана газового балону і газ-витискувач подається до корпусу, де утворює надлишковий тиск.

Після цього вогнегасник готовий до подавання вогнегасної речовини.

Посібник з експлуатації вогнегасників

- гнучкий рукав необхідно спрямувати на вогнище пожежі;

- натиснути на важіль управління подаванням вогнегасної речовини, при цьому вогнегасна речовина під дією надлишкового тиску по сифонній трубці, рукаву через насадок подається на вогнище пожежі;

- для припинення подавання вогнегасної речовини необхідно відпустити важіль

Вогнегасники пінні

Призначені для гасіння пожеж вогнегасними пінами: хімічної або повітряно-механічної. Хімічну піну одержують із водних розчинів кислот і лугів, повітряно-механічну утворюють із водних розчинів і піноутворуючих речовин потоками робочого газу: повітря, азоту або вуглекислого газу.

Вогнегасники порошкові

Порошкові вогнегасники діляться на:

• вогнегасники з порошком загального призначення, яким можна гасити пожежа класів A,B,C,E;

• вогнегасники з порошком загального призначення, яким можна гасити пожежа класів B,C,E.

• Є найбільш універсальним по області застосування й по робочому діапазоні температур (особливо із зарядом типу ABCE), якими можна успішно гасити майже всі класи пожеж, у тому числі й електроустаткування, що перебуває під напругою 1000 В. Вогнегасники газові

До їхнього числа відносяться вуглекислотні, у яких у якості вогнегасної речовини застосовують зріджений диоксид вуглецю (вуглекислоту). Вуглекислотні вогнегасники випускаються як ручні, так і пересувні. Ручні вогнегасники однакові по пристрої й складаються зі сталевого високоміцного балона, у горловину якого вкручене запірно-пусковий пристрій вентильного або пістолетного типу, сифонної трубки, що служить для подачі вуглекислоти з балона до запірно-пускового пристрою, і раструба. Для приведення в дію вуглекислотного вогнегасника необхідно направити раструб на вогнище пожежі й відвернути до відмови маховичок або натиснути на важіль запірно-пускового пристрою. При переході вуглекислоти з рідкого стану в газоподібне відбувається збільшення її обсягу в 400–500 разів, супроводжуване різким охолодженням до температури −72 °C і частковою кристалізацією; щоб уникнути обмороження рук не можна доторкатися до металевого розтруба. Ефект полум'ягасіння досягається подвійно: зниженням температури вогнища загоряння нижче крапки запалення, і витисненням кисню із зони горіння негорючим вуглекислим газом.