27.Калькуляція в системі бухгалтерського обліку: поняття, значення, види

Для визначення собівартості використовується спосіб, який називається калькуляцією. Калькуляція – бухгалтерська категорія, яка визначається як: 1) обчислення в єдиному грошовому вимірнику результатів будь-якого господарського процесу; 2) обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Калькуляція – система економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів придбаних запасів, виробничої і реалізованої продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Калькуляція здійснюється у всіх господарських процесах. Так, у процесі постачання визначається собівартість одиниці придбаних виробничих запасів, яка використовується для оцінки витрачених на в-во продукції матеріальних цінностей. У процесі виробництва сума понесених витрат у грошовому виразі є виробничою собівартістю, яка складає основу для обчислення собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг).

Остання використовується для оцінки реалізованої продукції в процесі реалізації.

Розрізняють планові і звітні калькуляції. Планові складають на основі прогресивних норм витрачання засобів в-ва і робочого часу і використовують як вихідні дані при встановленні цін. Вони є попередніми; складаються до початку господарських процесів і використовуються для складання кошторису витрат. Звітні калькуляції, складені за даними БО, відображають фактичні витрати.

Види калькуляції дозволяють приймати оптимальні управлінські рішення, порівнювати фактичні витрати з плановими, повніше використовувати резерви економії. Також вони сприяють удосконаленню цін на продукцію, прийняттю обґрунтованих рішень з приводу в-ва нових видів продукції і зняття з в-ва застарілих. Значення звітної калькуляції полягає в тому, що вона використовується для поточного і перспективного планування собівартості, для обґрунтування економічної ефективності упровадження нової техніки і вибору сучасних технологій виробничого процесу. Інформація, що міститься в системі калькуляції, допомагає визначити доцільність подальшого випуску тієї чи іншої продукції, встановити оптимальні ціни на продукцію, скоригувати асортимент, оцінити якість продукції, що випускається.

Таким чином, калькуляція є не тільки елементом методу БО, але й системи управління виробництвом на підприємстві.

28.Класифікація витрат

П(С)БО1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов׳язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Виражені в грошовій формі поточні витрати, понесені в господарських процесах, є собівартістю, яка виступає одним з основних пок-ів діяльності п-ва. Собівартість – це витрати, пов’язані з виробництвом і придбанням певного активу. Собівартість продукції залежно від обсягу витрат, що включаються в неї, поділяється на : технологічну, виробничу, повну собівартість готової і реалізованої продукції. Технологічна – прямі витрати на сировину, матеріали, енергію, оплату праці з нарахуваннями. Виробнича собівартість – технологічна собівартість плюс загальновиробничі витрати. Повна собівартість готової продукції включає виробничу плюс адмін. витрати. Повна собівартість реалізованої продукції є повною собівартістю готової продукції плюс витрати на збут цієї продукції.

Витрати, що входять у собівартість продукції, можна згрупувати за декількома ознаками.

Ознаки	Групи
Місце виникнення	В основному виробництві, цеху,бригаді; У допоміжних та підсобних виробництвах; В інших виробництвах.
Вид витрат	За елементами; За статтями витрат.
Спосіб включення до собівартості	Прямі; непрямі
Відношення до виробничого процесу	Основні; накладні.
Ступінь впливу обсягу виробництва на рівень витрат	Умовно-змінні; умовно-постійні.
Структура витрат	Одноелементні (прості); комплексні (складні)

Групування витрат за їх видами необхідне для відображення у фін звітності витрат за економічними елементами.

Проте з метою планування, організації аналітичного обліку витрат і аналіу собівартості витрати необхідно групувати за калькуляційними статтями. Це групування більш деталізоване. Класифікація витрат за економічними елементами є єдиною для всіх економічних галузей. За способом включення в собівартість витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі – витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом конкретних видів продукції, виконанням робіт і можуть бути прямо включені в їх собівартість (прямі матеріальні витрати, інші прямі витрати). До непрямих відносять витрати, які мають загальний характер для в-ва кількох видів продукції і в момент здійснення їх неможливо віднести на конкретний вид продукції (загальновиробничі витрати). Відносно виробничого процесу витрати поділяють на основні та накладні. Основні – безпосередньо пов’язані з виробництвом і передбачені його технологією (в-сть сировини, матеріалів, амортизація основних засобів). До накладних належ витрати на обслуговування, організацію і управління виробничим процесом, тобто загальновиробничі витрати. Обсяг в-ва по-різному впливає на рівень витрат:умовно-змінні (витрати, абсолютна величина яких збільшується із зростанням обсягу випуску продукції або зменшується зі зменшенням обсягу в-ва (витрати сировини), умовно-постійні (абсолютна величина яких залежно від збільшення або зменшення обсягу в-ва залишається постійною або змінюється незначною мірою (витрати на утримання будівель, машин, амортизацію).За структурою витрати поділяються на одноелементні (прості) і комплексні (складні). Одноелементними назив витрти, які не можна розкласти на складові частини і які включають тільки один вид витрат –паливо, амортизацію, ЗП. Комплексні склад з декількох одноелементних, їх можна розчленувати на складові частини. (загальновиробничі витрати).

Класифікація витрат за різними ознаками має велике значення в плануванні та організації обліку фактичної собівартості продукції, робіт і послуг, а також в аналізі витрат з метою виявлення резервів зниження собівартості і поліпшення фінансового стану підприємства.