8. Охарактеризуйте власність на ресурси як фактор розвитку господарської системи: суть, етапи, соціальна диференціація суспільства.

Не менш важливу роль, ніж суспільний поділ праці, в історичному розвитку господарської системивідіграє власність на засоби виробництва.Сутність власності на засоби виробництва по-різному розкривається в рамках формаційної та цивілізаційної парадигм пізнання господарських процесів. З позицій формаційного підходу власність трактується як «система виробничих відносин між людьми (класами, соціальними верствами, групами, окремими індивідами тощо) з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення».Відповідно до історичних суспільно-економічних формацій зазвичай виділяють такі форми власності на засоби виробництва: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і суспільна (соціалістична). Цивілізаційна парадигма передбачає розглядати сутність власності на засоби виробництва в контексті реалізації головного системотвірного зв’язку суспільства. Як уже зазначалося, він полягає у взаємозалежності відносно самостійних індивідів та суспільства.

Разом із тим економічна залежність з боку суспільства проявляється в общинній, феодальній і капіталістичній формах власності на засоби виробництва. Така їх еволюція зумовлена змінами в організації суспільств, коли вони послідовно переходили від держав общинного типу, ранньофеодальних держав (територіальних імперій) і централізованих монархій — до національних держав.

Держава як організаційний центр суспільства встановлює умови доступу та використання ресурсів господарськими одиницями, визначає правила розподілу та обміну продуктів праці (податки, збори, мито, правила торгівлі тощо), створює відповідне середовище господарської діяльності. Тому особливості державного устрою суспільства і відбиваються наформах власності на засоби виробництва.

Власність виниклапісля розпаду кровноспорідненої общини і появи відносно відокремлених індивідів та утвердження держави як нового способу організації суспільства. Необхідно наголосити, що в первісному суспільстві власність на засоби виробництва не могла виникнути, оскільки створення необхідних благ кровноспоріднена община здійснювала як природне і нероздільне ціле. Взаємодія між членами общини здійснювалася на засадах реципрокності— кожен вносив до спільного здобутку стільки, скільки міг, а отримував необхідних благ стільки, скільки припадало на кожну особу.

Перші уявлення про власність з’являються на завершальному етапі розвитку первісного суспільства і пов’язані з феноменом влади-власності.Зосередження особливо важливих функцій для існування общини в руках вождів, визнання

їх права здійснювати ці функції на засадах здобутого авторитету, поступове відокремлення надобщинних органів, що реалізують такі функції від імені общини, привело до формування влади як суспільного феномену.В сукупності функцій влади важливу роль відігравали організація господарського життя общини — розподіл ресурсів і благ, координація спільних дій тощо. Використання ресурсів і благ було нерозривно пов’язане з владою, що надавало їх використанню характеру володіння.

Розпад первісного суспільства, формування територіальної общинипривело до появи першої форми власності на засоби виробництва. Вона дісталаназву общинної власності відповідно до організації суспільства в державу общинного типу. Її ознакою є те, що вона відображала особисту залежність кожного індивіда від територіальної общини, від влади, що її організовувала та уособлювала, тому для індивіда ця форма власності була особистою.Здійснювати господарську діяльність, наприклад, отримати для цього землю, мали право лише члени общини, залежність від якої і відбивалась в общинній власності.

Виникнення ранньофеодальних держав (територіальних імперій) спричинило суттєві зміни у власності на засоби виробництва. В умовах феодальної роздробленості суспільств, постійних міжусобних війн гостро постала проблема

військового захисту господарської діяльності і самого життя людей. Виникла нова форма особистої залежності від покровителя та захисника — сеньйорально-васальна — відносини покровительства і служіння між представниками влади, рицарями, селянами.

З утворенням централізованих монархій королівська влада поступово усувала феодалів з організації суспільного життя і перейшла до прямого здійснення владних функцій — через створення адміністративних органів управління та судочинства тощо. Феодали в цих умовах поступово набували рис аристократії, що за родовими та майновими ознаками мали пільги та

привілеї. У містах, де особиста залежність проявлялася лише у підданстві королю та було самоврядування, формувалася спільна (муніципальна) власність, а окремих громадян — приватна власність.

Поява національних держав і демократичні революції докорінно змінили характер відносин між владою (державою) та людьми. Скасуванняпривілеїв аристократії та повинностей селян, проголошення вільними тарівними в правах усіх людей, зняття будь-яких форм особистої залежності сприяло докорінним змінам у власності. Демократичний устрій державної влади та заміна відносин володарювання-підпорядкування на відносини солідарності та забезпечення природних прав індивідів відкрилошлях до утвердження приватної власності на засоби виробництва.