4. Грошово-кредитний сектор товарно-грошової господарської системи

Рівень розвитку: Найрозвинутіший тип господарської системи

Мета: забезпечення функціонування реального сектору економіки(виробництво і споживання), яке багато в чому почало залежати від якості «грошової ковдри», яка його вкриває, а «температура» екон процесів (швидкість та ефективність економ операцій) зумовлюється станом грошово-кредитного сектору економіки.

5. Розкрийте суть та значення системно-синергетичного підходу у дослідженні суспільства. Охарактеризуйте положення цивілізаційної парадигми.

Системно-синергетична парадигма принципово змінює характер і значимість істор досліджень суспільних процесів. Окрім традиційного опису істор фактів та подій вона передбачає аналіз внутрішніх зв'язків між ними; в їх центрі перебуває розвиток людини. При цьому аналіз виконується з позиції цілісності суспільства, єдності істор витоків розвитку людства і цивілізаційних особливостей кожного суспільства.

Системно-синергетична парадигма дослідження екон сфери суспільства передбачає надання переваги синтезу перед аналізом, розгляд будь-яких процесів з позиції цілісності.

Головні положення цивілізаційної парадигми суспільствознавства полягають у такому:

По-перше, суспільство розглядається як цілісне утворення, що належить до більш широких систем: людства; однієї з світових цивілізацій; регіону, що об’єднує сусідські держави і народи; природного середовища. Кожна з цих систем впливає на стан та історичний розвиток суспільства. Це проявляється у використанні ним надбань людства і світових цивілізацій, у характері зв’язків з іншими народами (війни, торгівля, входження в імперії), у впливі природно-кліматичних умов на життя людей тощо.

По-друге, сутність суспільства характеризує діалектична єдність двох сторін— суспільних індивідів, які усвідомлюють власні цілі та діють заради їх досягнення (тобто виступають в ролі суспільних суб’єктів) та суспільстваяк цілісного утворення, яке вони утворили.

По-третє, суспільство, як і кожне системне утворення, має власну структуру із політичною (владною), економічною, соціальною та духовно-культурною підсистемами. Вони поступово формувались як відносно самостійні сфери суспільного життя для більш ефективної реалізації життєво важливих функцій. Разом з тим, ці підсистеми органічно взаємозв’язані та впливають одна на одну такою самою мірою, як пов’язані між собою функції суспільства.Господарська система своєю чергою розглядається як цілісне утворення, на функціонування і розвиток якої впливає навколишнє середовище. Ним є політична, соціальна і духовно-культурна підсистеми суспільства; регіон, в якому знаходиться суспільство; світова цивілізація, до якої належить суспільство; глобальне середовище (людство); природно-кліматичні умови ведення господарської діяльності.

По-четверте, розвиток суспільства здійснюється через розгортання двох взаємозв’язаних процесів — диференціації та інтеграції. В основі диференціації лежить безмежний поділ суспільства та його структурних складників начастини заради адаптації до постійних змін навколишнього середовища ібільш ефективного виконання своїх функцій. Інтеграція передбачає об’єднання нових елементів у структуру, формування між ними нових зв’язків, утворення нових структурних рівнів.

По-п’яте, головна мета суспільства — збереження його від розпаду як передумови існування суспільних індивідів — досягається його організацією.Організація будь-якої системи має дві взаємозв’язані сторони — організацію структури і організацію процесу взаємодії між її складниками та суспільством у цілому. Перша передбачає формування суспільних суб’єктів та їхоб’єднань, встановлення зв’язків між ними, а друга — створення суспільних умов, необхідних для взаємодії суспільних суб’єктів. Середовище взаємодії суспільних суб’єктів представлено сукупністю суспільних інститутів, які покликані направляти і координувати їх взаємодію.

Організація процесу взаємодії полягає у налагодженні сукупності прямих і зворотних зв’язків між державою, як організаційним центром суспільства, та суспільними суб’єктами.

По-шосте, центральне місце в аналізі суспільства належить дослідженню людини, її статусу, діяльності та суспільного розвитку. Людина — це гранична неподільна одиниця, основний елемент суспільства, яка виступає протилежним щодо цілісності суспільства полюсом. Будучи наділеною свідомістю, людина має власні цілі, є носієм різних соціальних якостей, виступаєджерелом внутрішніх рушійних сил суспільного розвитку, розглядається якпервинний (базовий) суспільний суб’єкт.