62. Економічний розвиток Франції в кінці хіх – на початку хХст. Математична школа маржиналізму.

До середини XIX ст. Франція за обсягами промислового виробництва посідала друге місце у світі після Англії, але наприкінці XIX ст. вона переходить на четверте місце, відстаючи в економічному розвитку від нових промисловорозвинених держав — США та Німеччини.

Темпи зростання французької промисловості в 1870—1913 рр. були в 2—2,5 рази нижчими, ніж у попередні 50 років.

На четвертому місці Франція залишалася аж до Першої світової війни, не піднявшись до рівня індустріальної країни. Цілий ряд факторів негативно вплинув на її економіку й уповільнив темпи зростання. Так, недалекоглядна політика французького уряду призводить у 1870—1871 рр. до франко-прусської війни, яка мала негативні наслідки для французької економіки, надовго затримала її розвиток. Однією з головних причин уповільнення темпів економічного розвитку Франції в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. залишився парцелярний характер її сільського господарства. Парцелярне господарство характеризувалося слабким розвитком товарності та зв’язком з ринком, невеликою площею землі -1—2 га, відсталістю, відсутністю поділу праці при обробці землі та застосування досягнень науки.

Однак розвиток капіталізму на селі прискорив процес розорення дрібних господарств та концентрацію землі у великих та середніх господарствах. Вихід зі скрутного становища селяни шукали в оренді землі та одержанні позичок у сільських лихварів та банкірів, а це часто призводило до зростання їх заборгованості та погіршення економічного становища.

В останній третині XIX ст. розвиток промисловості Франції відбувався повільними темпами, на що впливала слабка сировинна база, особливо недостатня кількість вугілля, стара технічна база промисловості.

Разом з тим в економіці Франції простежувалися такі самі тенденції, як і в інших країнах Європейської цивілізації, а саме: найбільшими темпами розвивалася важка промисловість, машинобудування та металообробка, завдяки підтримці держави відбувалося швидкими темпами залізничне будівництво.

Так, 1871 р. протяжність залізниць у країні становила 17,7 тис. км, а в 1901 р. — вже 42,8 тис. км. У 70—80 роках XIX ст. у промисловості Франції виникають перші нові

форми організації господарства — монополії у формі синдикатів і картелів.

На початку XX ст. відбувається швидкий процес концентрації виробництва і зростає кількість монополій. Монополії у Франції виникали переважно у формі синдикатів. Синдикат — це об’єднання кількох підприємств однієї галузі промисловості, він створювався з метою усунення конкуренції через установлення контролю за ринком і отримання монопольно високих прибутків. Синдикати мали єдину контору, яка керувала

збутом продукції.

На початку XX ст. відбувається пожвавлення промислового виробництва та застосування нової техніки, що вплинуло на розвиток автомобілебудування, електротехніки, суднобудування, верстатобудування. У цілому процес монополізації у Франції відбувався повільно, і монополії в економіці не відігравали провідної ролі. У кінці XIX — на початку XX ст. французька промисловість мала ще свою особливу структуру, яка полягала в тому, що понад 90 % усіх підприємств були невеликими за розмірами, в основному мали від двох до десяти робітників, вони мали слабку технічну базу та застосовували старі технології, переважно ручну працю, слабку механізацію. Такі підприємства виробляли предмети споживання: парфуми, дорогі тканини, меблі, ювелірні прикраси, взуття, одяг. Ці товари переважно йшли на експорт чи споживалися заможними верствами населення.

. В умовах ринкової економіки прибутки від лихварських операцій виходять на перше місце, а Франція перетворюється в державу-рантьє, коли головним прибутком є відсотки від надання грошей у борг чи від придбання цінних паперів. Прибутки від лихварства були у чотири рази більшими, ніж від промисловості й торгівлі. Лихварство було головним стрижнем економіки країни. Утворення монополій загострило боротьбу за територіальний поділ світу, за одержання сировини, за вивіз капіталу. З кінця XIX ст. французький уряд посилив загарбницьку політику, виконуючи волю підприємців і банків. За таких обставин напередодні Першої світової війни Франція залишалася аграрно-індустріальною країною з слаборозвиненою важкою промисловістю і перемістилась наприкінці XIX ст. з другого місця у світі за обсягами промислового виробництва на четверте.

Ідеї перших економістів-математиків дали життя цілому ряду прикладних еконо-метричних моделей, які мають важливе практичне значення. Значний внесок у застосування математики в економіці зробив представник французької школи маржиналізму А. Курно.

Основними передумовами активного впровадження математичних методів у економічні дослідження були:

• перетворення капіталізму на розвинену господарську систему з висо-

ким рівнем взаємозв’язаності та однорідності всіх її частин і елементів;

• значні досягнення в галузі математики та можливість їх застосування

до аналізу економічних процесів.