23. Особливості розвитку культури в складі Великого князівства Литовського

Розвиток української культури в ХІУ-ХУ століттях відбувався в несприятливих умовах. Якщо литовці змушені були рахуватися з культурними надбаннями українців, їх традиціями і навіть у другій половині XIV - на початку XV столітть польські королі видавали свої грамоти для населення Галичини часто українською мовою, то подальші часи були важкими для українців і їх культури в умовах зростаючого національно - культурного поневолення. Негативно відбивались на розвитку культури переслідування православної церкви, постійні руйнівні набіги татар. Поширення влади польського короля на Галичину, а Великого князівства Литовського — на інші українські землі.Розпочалися зміни традиційного укладу на українських землях, зокрема було ліквідовано найбільші українські удільні князівства. Литовсько-руська держава почала втрачати руські традиції, натомість посилювалися польські. Городельської унії Литви з Польщею 1413 р. Угода, підписана в замку Городло, передбачала, зокрема, призначення на вищі урядові посади Великого князівства Литовського тільки литовців-католиків. Однак на відміну від Київської Русі державна влада концентрувалася в руках великого литовського князя, який одноособово розпоряджався військовими силами і матеріальними засобами країни. Місцеві князі були лише дорадниками і виконавцями його волі, бо земельні володіння мав тільки той, хто служив великому князю. Українські удільні князівства користувалися самоуправлінням, але поширювалося воно лише на господарські відносини, суд, релігію і в жодному разі не на державну адміністрацію. Так воно і сталося після Кревської унії Литви з Польщею (1385 р.), коли значно посилилися польсько-католицькі впливи на литовську знать і, відповідно, опір руських аристократів.

24. У другій половині XIV ст., коли в Західній Європі утворилися централізовані держави, почався період недержавності українських земель, більшу частину яких (Чернігово-Сіверщину, Київщину, Поділля, східну частину Волині) впродовж 1352-1362 рр. приєднало Велике князівство Литовське. Українські землі впродовж 1360- 1394 рр. мали статус удільних князівств-земель на чолі з представниками династії Гедиміновичів. Землі поділяли на повіти, на які князі призначали намісників - державців або старост, що виконували адміністративні, судові та військові функції. Адміністративна реформа кінця XIV ст. перетворила князівства на намісництва з литовською адміністрацією. Відновлення в середині XV ст. Київського та Волинського князівств було нетривалим. У кінці XV ст. адміністративний устрій охоплював Київське, Волинське, Брацлавське воєводства. Відбулася соціальна стратифікація, юридично уніфікувалися права таких соціальних верств, як шляхта (дрібна шляхта, або зем'яни, пани і пани-князі) та різних груп селянства. З великих феодалів-магнатів складалася великокнязівська рада ("пани-Рада"), за згодою якої великий князь видавав закони і розпорядження.

25. Вплив західноєвропейських ідей Ренесансу та Реформації

Розвиток культури українського Ренесансу відбувався під впливом ідей західноєвропейського Ренесансу, Реформації та культури барокко. На ґрунті багатого досвіду києворуської духовності творчо засвоювалась західноєвропейська, в тому числі грецька культура. також ідеї ісихазму (ісихія - спокій, німотність), що виник у Візантії в XIV ст. Для ісихазму характерне безпосереднє єднання людини з Богом шляхом самозаглиблення людини у власний внутрішній світ. В Україні поширюються ідеї гуманізму, що знайшли відображення в творах мислителів і, зокрема, філософів. Культура українського Ренесансу відроджувала античну культуру. Українські мислителі справили помітний вплив на розвиток ідей гуманізму в Європі. Українець магістр Лукаш викладав у Краківському університеті, склав підручник з епістолографії (чистописання). Поширенню ідей гуманізму в Україні та філософської освіти сприяла Замойська академія, відкрита у західноукраїнському місті Замо-стя (1595) за сприянням Шимона Шимоновича, який згодом став відомим польським поетом. Проти польського натиску на Україну та православну віру виступили діячі Острозького культурно-освітнього центру (1576-1636 pp.), піддавши гострій критиці ідеї, викладені у книзі польського ксьондза Петра Скарги (1536-1612 pp.) «Про єдність костьола Божого». Відомим тоді полемістом стає Іван Вишенський (1550-1620 pp.). Його літературну активність стимулювала Брестська унія (1596). Наприкінці XVI - на початку XVII ст. освіта стає одним з найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності України. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка. Розвиток друкарської справи в Україні є найкращим підтвердженням благотворного впливу ренесансної культури. У перший період свого існування наприкінці XVI - початку XVII ст. більшість друкарень, що створювались при братствах, видавали літературу переважно світського спрямування. Поширення освіти спричинило великий попит на навчальну і наукову літературу. Перші книжки "Октоїх" та "Часословець", надруковані кирилицею, з´явилися в Кракові 1491 p., де були досить значними українська і білоруська громади. До цих видань прилучився німець за походженням Швайпольгп Фіоль. Європейський Ренесанс утвердив гуманізм, основними постулатами якого були встановлення справедливого суспільного ладу та пошанування людини як особистості. Понад усе ставилися людське щастя, високий рівень освіченості, свобода, закоханість у мистецтво. Реформація — одна з течій антифеодального руху. Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Реформації. У містах України, як і в деяких інших європейських країн, проживало етнічно різнорідне населення: крім українців – поляки, німці, євреї, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур. У XV ст., коли під ударами Туреччини прийшли до занепаду італійські колонії у Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова і Києва. У 1596 р. у Бресті відбувся собор, який проголосив унію (союз) православної і католицької церков. На українських землях виникло протистояння двох християнських церков. Українське населення сповідувало православ’я, а Річ Посполита була оплотом католицтва. Католицька церква за підтримки уряду виявляла значну активність та агресивність. З дозволу короля на території держави діяв орден єзуїтів. Польщі порівняно швидко вдалося перевести в католицтво феодальну верхівку суспільства, народ же зберігав відданість православ’ю.