10.Право на знеболення

Стаття 11 Хартії. Кожен має право в міру можливості уникнути страждань і болю на кожному етапі свого захворювання проблема надання знеболюючих препаратів в Україні є результатом державної політики у сфері боротьби з наркотичними засобами, надмірним контролем за медичними опіоїдними препаратами, незважаючи на те, що в силу невеликого вмісту наркотичних засобів вони не представляють інтересу для наркозалежних.

У результаті пацієнти з сильними болями, перебуваючи не в стаціонарі, відчувають труднощі з отриманням або придбанням опіоїдних знеболювальних препаратів. З такою проблемою найчастіше стикаються паліативні хворі. лікарі

В місцевих поліклініках відмовляються їх виписувати, призначаючи більш прості (слабкі) знеболюючі засоби, — оскільки, за їхніми словами, вони не мають права і можливості робити такі призначення і видавати відповідні рецепти.

Мешканка полтавської області В. звернулась до лікарів, коли її самопочуття різко погіршилось. У неї був діагностований рак шлунку IV стадії. через важкий стан хворої її не можна було транспортувати до спеціалізованого лікувального закладу. лікуючий лікар в якості знеболюючих препаратів призначила анальгін з димедролом, сказавши, що сильнодіючі медикаменти має право призначити лише онколог, який знаходиться у районному центрі. родичі хворої разом з В. отримали у дільничного терапевта письмовий висновок про стан здоров’я пацієнтки з доданою до нього випискою з історії хвороби. В. написала заяву на ім’я головного лікаря районної лікарні. З цими документами родичі відвідали онколога і отримали від нього рецепт.

Ще однією причиною, через яку лікарі намагаються не призначати опіоїдні анальгетики, є їх переконання, що в результаті прийому наркотичних препаратів пацієнт стає наркозалежним. цієї точки зору дотримується і керівництво низки медичних установ і служб.

Лікар міської підстанції служби швидкої допомоги, знаючи свої права і обов’язки, приїжджаючи за викликом до хворих, що зазнають сильного болю, які не минають від інших ліків, призначав їм морфін або інші опіоїди — за показаннями. керівник підстанції кілька разів висловлювала лікареві своє невдоволення невиправданою, на її думку, витратою препаратів; перш за все керівник побоювалася того, що в результаті неправильних дій лікаря їх обох можуть притягнути до відповідальності. Лікар щоразу спокійно пояснював, що він продовжуватиме діяти правильно, що його дії абсолютно законні та належним чином оформлені. після кількох таких розмов керівник переглянула свою точку зору, уважно вивчила юридичні аспекти призначення опіоїдних анальгетиків і визнала правоту лікаря.

Нарешті, лікарі зазвичай не призначають опіоїди пацієнтам, які вживають або раніше вживали наркотики — навіть якщо вони відчувають сильний біль. А. нерегулярно вживав наркотики протягом 26 років. Йому був поставлений діагноз СНІД, після чого А. за допомогою психолога успішно відмовився від вживання наркотиків. рік по тому в нього була виявлена саркома Капоші. У лікарні, куди А. звернувся за медичною допомогою з приводу болю, йому були приписані препарати, що не містять опію, але жоден з них не допоміг. Пошук можливостей позбавитися нестерпного болю був сприйнятий лікарями як прагнення хворого отримати доступ до опіоїдів з метою задоволення наркотичних потреб. А. не хотів повертатися до незаконних наркотиків і намагався терпіти біль, а також знайти лікаря, який був здатний зрозуміти його проблему.