9. Право на безпеку

Стаття 9 Хартії. Кожен має право на свободу від шкоди, заподіяної неналежним функціонуванням систем охорони здоров’я, халатністю і помилками медпрацівників, а також право на доступність медичних послуг і лікувальних процедур, що відповідають високим стандартам безпеки.

На жаль, це право не відображено повноцінно в національному законодавстві. Відсутня система моніторингу факторів ризику. У разі заподіяння шкоди пацієнтові основні зусилля медичних установ спрямовані на те, щоб будь-яким чином зняти з себе і лікарів відповідальність, часто вдаючись до фальсифікації медичних документів, недобросовісним свідченням свідків. не ведеться ніякої роботи зі з’ясування основних причин шкоди і можливості запобігання таких випадків у майбутньому.

Одна з основних його причин полягає в недбалому, халатному, непрофесійному виконанні деякими медичними працівниками своїх обов’язків. процвітанню даних порушень сприяє практична безкарність лікарів: вкрай важко буває довести провину конкретного лікаря у заподіяній ним медичній шкоді. Це відбувається як через недосконалість законодавчої бази, так і через повсюдно поширену хибно сприйняту «корпоративну етику» — по суті, круговою порукою, коли медичні працівники, які проводять експертизу, спочатку налаштовані на виправдання своїх колег, незалежно від ступеня їх реальної провини.

Так, пацієнтка І. подала до суду на офтальмологічну клініку через неправильно проведену операцію по заміні кришталика. Внаслідок лікарської недбалості І. практично повністю втратила зір. Однак при проведенні судово-медичних експертиз раз по раз виносився вердикт про те, що лікарі діяли правильно і втрата зору сталася з причин, не пов’язаних з операцією. незалежні медичні експерти, до яких зверталася І., висловлювали протилежну думку. проте суддя прийняла до уваги офіційні «висновки» судово-медичних експертиз.

Здоров’я і життя пацієнтів опиняються в небезпеці також через низьку

якість праці середнього медичного персоналу. В одному з відділень спеціалізованої дитячої лікарні стався спалах інфікування дітей на гепатит В. У результаті службового розслідування з’ясувалося, що молода медична сестра, незважаючи на отриману нею освітою, проведений інструктаж і регулярно повторювані на щотижневих нарадах вимоги, не дотримувалася правил санітарної безпеки і стерильності: зробивши внутрішньовенне вливання, вона клала використаний шприц в один лоток із стерильними призначеними для інших пацієнтів.

Такі випадки відбуваються через те, що штат поліклінік і стаціонарів часто укомплектовується медичними сестрами, що не мають необхідної кваліфікації, безвідповідальними тощо. при цьому відомо, що причина — низький рівень оплати цієї категорії співробітників і важкі умови праці. проте жодних кроків для зміни цієї ситуації не робиться.

Іншою причиною поганого функціонування системи охорони здоров’я і

збільшення ризиків шкоди при обстеженні та лікуванні пацієнтів є мізерне фінансування установ охорони здоров’я. Медичне обладнання, за допомогою якого надаються медичні послуги в державних і комунальних установах, морально і фізично застаріло. його ремонт або придбання нового обладнання часто стає неможливим. Однак, незважаючи на те, що проблема відома, нічого не змінюється.

Пацієнтка П. успішно пройшла протокольний курс хіміотерапії при лікуванні онкологічного захворювання. Радіоактивне лікування, передбачене фінальною частиною протоколу, відбувалось на застарілому обладнанні, нездатному дати вузький пучок точно на зону пухлини, зі зміщеним регулюванням дози (яка в результаті виявилася надмірною). П. померла від ускладнень, викликаних радіологічним ураженням печінки.

Серйозною загрозою для безпеки пацієнтів є і низький рівень або відсутність у медичних установах транспорту в сільській місцевості та невеликих містах. В Верховинському районі машина швидкої допомоги доїжджає до віддалених сіл, у яких немає своїх амбулаторій, за 3–4 години, а восени взагалі не може потрапити до деяких з них через розмиті ґрунтові дороги. авіаційних засобів пересування в даний час в українських медиків немає, хоча мобільні бригади, які відправляються у важкодоступні населені пункти, традиційно іменуються «санавіацією». Багато українських станцій швидкої допомоги недоукомплектовані справними автомобілями; у випадку великої кількості викликів бригаду невідкладної допомоги теж доводиться чекати в цих випадках до години і більше. У результаті несвоєчасність швидкої допомоги призводить до смертельних випадків або серйозних ускладнень у лікуванні.