13.Право на компенсацію

Стаття 14 Хартії. Кожен має право на отримання протягом розумно короткого терміну достатньої компенсації у разі заподіяння йому / їй фізичної або моральної та психологічної шкоди діями медичного закладу.

Медичні служби повинні гарантувати компенсацію незалежно від ступеня тяжкості і причини нанесення шкоди (від надмірно тривалого очікування своєї черги до випадків недбалості або лікарської помилки), навіть якщо немає можливості з точністю встановити відповідальних.

Шкода, заподіяна здоров’ю пацієнта, не може бути відшкодована, оскільки здоров’я людини неможливо відновити до того рівня, який існував раніше. Мова може йти лише про компенсацію збитків та витрат, понесених пацієнтом. Законодавство України передбачає відшкодування як матеріального збитку, так і моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я. при цьому в разі смерті пацієнта шкода відшкодовується його дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з нею однією сім’єю, в тому числі й дітям, народженим після його смерті. Відшкодуванню підлягає і моральна шкода, завдана пацієнтові: фізичний біль, який він відчуває в процесі неправильного лікування або в процесі виправлення медичної помилки; душевні страждання внаслідок невірних дій лікарів (переживання щодо стану свого здоров’я, думки про те, що призначене лікування не допомагає тощо).

При цьому обумовлюється, що медичні установи повинні гарантувати виплату компенсації заподіяної шкоди, навіть якщо немає можливості з точністю визначити ступінь провини співробітника установи, яким заподіяно

шкоду.

В ході лікування зуба громадянинові Т. лікар зробив помилку. У результаті зуб довелося видаляти і замінювати імплантантом. Т. подав до суду на компенсацію витрат на встановлення протеза, і заподіяну лікарем моральну шкоду. На жаль, медичні установи не хочуть добровільно компенсувати заподіяну пацієнтові шкоду в порядку досудового врегулювання. право на компенсацію може бути реалізовано тільки шляхом звернення до суду.

Результати судового розгляду таких справ рідко бувають вдалими для пацієнтів. так, для встановлення причинно-наслідкового зв’язку між заподіяною шкодою і діями медичних працівників обов’язково проведення судовомедичної експертизи.

Лікарі судово-медичної експертизи знаходяться у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я України. У результаті лікарі-експерти опиняються перед вибором між, з одного боку, повним і достовірним дослідженням доказів, і, з іншого боку, помилковою корпоративною етикою, що має сильний вплив на вже не одне покоління лікарів, а іноді й прямим тиском з боку вищих органів. Оскільки корпоративна солідарність у переважній більшості випадків переважає принцип об’єктивності, виявляється на користь лікарів.

Відсутність професійних фахівців також є причиною таких результатів.

пенсіонерка І. подала до суду позов про заподіяння їй шкоди у результаті невірно проведеної офтальмологічної операції, після якої її зір різко погіршився.

Висновок експертів виявився на користь лікаря, що проводив операцію. при

цьому експертний висновок було складено з помилками, виключно на підставі записів у медичній карті установи в якому була зроблена операція, без урахування даних подальшого лікування наслідків невдалої операції. І. звернулась до суду з клопотанням на підставі частини 2 ст. 150 цивільно-процесуального кодексу України про призначення повторної експертизи, з вимогою проведення експертизи іншими експертами.

Значною практичною перешкодою для отримання законної компенсації

стають і затягнуті, несумірні терміни розгляду таких справ, про що вже йшлося вище.

При визначенні компенсації моральної шкоди пацієнти стикаються з відсутністю механізму визначення такої компенсації. У більшості випадків суд відмовляє у відшкодуванні моральної шкоди, навіть після встановлення

самого порушення закону і завданої шкоди здоров’ю пацієнта, або визначає

досить незначну суму такої компенсації. такі рішення суди пояснюють відсутністю доказів того, що пацієнт пережив сильні страждання, приймаючи

в якості доказів тільки серйозні наслідки для психіки і нервової системи, підтверджені медичними довідками.

Рекомендації

1. на законодавчому рівні розмежувати поняття доступності та безоплатності для надання можливості медичним закладам деякі послуги надавати за кошти у офіційному порядку.

2. Забезпечити перехід від бюджетного фінансування сфери охорони здоров’я до приватної медицини зі збереженням за державою контролю за якістю наданих медичних послуг та стимулювання розвитку

як галузі в цілому , так і пріоритетних напрямків охорони здоров’я.

3. перейти до системи ризикового медичного страхування, здійснюваного страховими компаніями на умовах конкуренції.

4. Відмовитися від намагань під виглядом «медичного страхування» запровадити податок на медицину і забезпечити індивідуальність медичного страхування і залежність його від індивідуальних страхових внесків.

5. Соціальна допомога держави малозабезпеченим громадянам має полягати в оплаті їм (повної або часткової) придбання страхового полісу, а не в автоматичному оголошенні їх «застрахованими».

6. Запровадити систему, яка передбачає, що лікувально-профілактичні заклади є незалежними суб’єктами господарювання та допомога у вигляді пільг та безкоштовних медичних послуг надаватимуся соціально незахищеним групам.

7. розвивати систему профілактики захворювань, проводити заходи щодо підвищення зацікавленості населення у попередженні захворювань та регулярному медичному огляді.

8. Збільшити кількість лікувально-профілактичних установ, змінити порядок їх роботи з метою забезпечення для пацієнтів швидкого і безперешкодного доступу до повноцінної медичної допомоги.

9. розвивати медичне обслуговування служби швидкої медичної допомоги у невеликих та важко приступних місцях; підпорядкувати службу швидкої допомоги МНС;

10. Створити на законодавчому рівні та практиці інституту незалежної медичної експертизи.

11. Виключити зі статті 285 цивільного кодексу України та статті 39 Основ обмеження у наданні медичної інформації особі, якої ця інформація стосується.

12. Встановити чітку заборону лікарю повідомляти медичну інформацію про пацієнта його/її родичам з вичерпним переліком випадків, коли таке розголошення дозволене.

13. Затвердити новий бланк листка непрацездатності, на якому має міститись напис: «діагноз та/або код захворювання вносяться лише після письмового прохання пацієнта».

14. Видати наказ Міністерства охорони здоров’я України щодо дотримання прав пацієнтів на вибір лікарів та медичних закладів, способів лікування, а також інформовану згоду, з роз’ясненням щодо заповнення медичних карток.

15. розробити та ввести у практику електронну медичну документацію з системою захисту інформації від змін та несанкціонованого доступу та єдину базу медичної інформації зможливістю доступу через Інтернет.

16. Міністерству охорони здоров’я України розробити систему протоколів лікування, яка буде гнучкою та передбачатиме лікування в залежності від клінічних проявів хвороби, реакції пацієнта на лікування, а також можливість лікаря самостійно примати рішення у нестандартних ситуаціях.

17. Запровадити обов’язковість медичних програм, що передбачає можливість юридичної (кримінальної) відповідальності за грубе і навмисне їх порушення.

18. розміщувати в приймальному покої або біля реєстратури інформацію про права пацієнтів та шляхи оскарження дій лікаря, викладеною доступною мовою.

19. контролювати вчасний та об’єктивний розгляд скарг пацієнтів у адміністративному порядку та введення в практику досудового урегулювання конфліктів, сплати компенсації пацієнтові.

20. Включити до функціональних обов’язків медичних працівників обов’язкове та повне інформування пацієнтів щодо стану їх здоров’я, медичних процедур та можливих наслідків, а також про наявні можливості, здобуті в результаті наукових досліджень і технічного прогресу.

21. Медичним закладам чи Міністерству охорони здоров’я розробити письмові форми належної та повної інформованої згоди з можливістю внесення додаткової інформації про особливості захворювання та лікування окремого пацієнту.

22. Включити до навчального процесу у медичних училищах, інститутах та університетах семінар з надання пацієнтові інформації.

23. проводити семінари, курси підвищення кваліфікації з навчання медичних працівників правилам та порядку надання інформації пацієнтам, отримання інформованої згоди, поняття медичної таємниці.

24. фінансувати лікувальні заклади та сплачувати заробітну плату лікарям залежно від кількості пацієнтів, яким були надані медичні послуги.

25. розвивати інститут сімейних лікарів, який працюватиме за наступними принципами:

а) пацієнт обирає лікаря, к якому буде звертатися;

б) між клієнтом та лікарем укладається угода;

в) лікар дотримується принципів етики та деонтології;

г) регулярно проводиться профілактичний огляду та пацієнт направляється у випадку необхідності до спеціалізованої лікарні;

д) оплата праці лікаря безпосередньо залежить від кількості клієнтів, які обслуговуються лікарем;

26. розробити та видати інформаційну літературу для пацієнтів з базовою інформацією про захворювання та методи лікування.

27. гарантувати виплату компенсації медичними установами незалежно від ступеня тяжкості і причини нанесення шкоди (від надмірно довгого очікування своєї черги до випадків недбалості або лікарської помилки), навіть якщо немає можливості з точністю встановити відповідальних.