2. Спроби державно-політичного самовизначення Війська Запорізького у складі Речі Посполитої (1648-кінець XVII ст..)

У липні 1648 р. козаки вирушили на захід. Адже у вересні під Пилявцями сталась грандіозна битва, де селянсько-козацька армія здобула блискучу перемогу.

Польський король Ян Казимир намагається приборкати козаків. 28 липня 1649 р. він видає універсал, яким позбавляє Хмельницького гетьманства, оголошує його поза законом і визначає за його голову винагороду в 10 тис, злотих. Польські збройні сили вирушають у похід проти українських повстанців, але вже через декілька днів козаки і татари вдалим маневром оточили поляків під Зборовом. Зрозумівши, що битва буде програна, Ян Казимир 5 серпня надіслав листа до українського гетьмана та кримського хана про перемир'я. Але останній вже домовився за спиною у Хмельницького з польським королем про вигідний для себе мир, і Хмельницький іде на переговори сам, по суті, випускаючи з рук повну перемогу над ворогом.

Зборівський договір

7 серпня 1649 р. у Зборові відбулися українсько-польські переговори.

8 серпня 1649 р. була обнародувана "Декларація його королівської милості війську Запорізькому...", яка отримала назву Зборівський договір. До реєстру Війська Запорізького вписувалося 40 тис. козаків, йому підтверджувалися всі попередні вольності. На козацькій території не мали права з'являтися коронні війська. Всі посади в Україні повинні були обіймати особи православної віри. Питання про Берестейську унію мав вирішити польський сейм. Київському митрополитові було надане місце в сенаті. Єзуїти не мали права проживати в українських містах. Повстанцям гарантувалася повна амністія. Частиною угоди слід вважати видану наприкінці серпня королівську грамоту — привілей, яким підтверджувалися права та вольності козацтва.

Маємо підставу говорити про правове визнання української державності на території трьох воєводств: Київського, Брацлавського та Чернігівського, які після визволення були поділені на 16 полків та 272 сотні

За Зборівською угодою 1649 року адміністративна реформа 1648 року, в основу якої покладався полково-сотенний устрій козацького війська, набула завершеного вигляду. За її умовами всі урядові посади на території Чернігівського, Київського, Брацлавського воєводств, що відійшли під юрисдикцію Війська Запорізького, мали обіймати православні шляхтичі. Відтак українці отримали свою суверенну владу, тобто той атрибут державності, якого так не вистачало Війську Запорізькому.

Реформа поділила територію зазначених воєводств на окремі адміністративні округи, що називалися полками. Командувач значного армійського підрозділу — полковник — одночасно очолював адміністративний округ, що отримав ідентичну назву — полк. Таким чином, полковники ставали не тільки командувачами військових одиниць, а й головами адміністрацій, управляючими фінансами, вищою судовою інстанцією у своєму окрузі. Кожен полк іменувався за назвою міста чи містечка, де зосереджувалася полкова адміністрація, до складу якої входили полковники, полкова старшина, канцелярія.

Полк у свою чергу поділявся на 10-15 сотень. До кожної сотні входило кілька містечок та багато сіл. Сотні підлягали полковому уряду. Управління ними здійснювали сотники, сотенна старшина (писар, хорунжий, осавул) та канцелярія.

Козацьке військо мало струнку організацію: воно поділялося на полки, сотні й курені. В полку було від 5 до 20 тис. козаків.

Полк ділився на сотні, які мали від 200 до 250 козаків. Сотню ділили на десятки, пізніше — на курені. Десяток складався з отамана і дев'яти козаків. Пізніше до куреня входило до 30 осіб.

За польської влади реєстрове військо діставало платню з державної казни. Коли ж відродилася Українська держава, військова служба стала безкоштовною. Козаки жили за рахунок королівських та панських земель, визволених під час війни. Частину цих земель було залишено на загальні військові потреби.

Отже, під час Визвольної війни в Україні сформувалася добре організована, одна з найбільш боєздатних армій в Європі.