- •1. Національно-визвольна війна 1648-1657 рр. Виникнення та формуваня української державності
- •2. Спроби державно-політичного самовизначення Війська Запорізького у складі Речі Посполитої (1648-кінець XVII ст..)
- •3. Правові умови приєднання Війська Запорізького до Російської держави за актами 1654 р. Та подальші їх зміни за «статтями» другої половини XVII ст.
- •4. Функції та апарат публічної влади Війська Запорізького у другій половині XVII ст..
- •5. Політико-правове становище Війська Запорізького у XVIII ст. Поступова його ліквідація як автономної одиниці у складі Росії..
- •6. Суспільний лад Гетьманщини у другій половині XVII- xviiі ст..
- •7. Адміністративно-територіальний устрій та суспільний лад Слобідської України у другій половині XVII і XVIII ст
- •8. Політико-правове становище, устрій, суд і право Запорозької Січі(Вольностей Запорозьких) у другій половині XVII і XVIII ст..
- •9. Правова система Гетьманщини. Спроби кодифікації малоросійського права
- •10. Малоросійське приватне право у 18 ст: джерела, система, особливості
- •11. Публічне право Малоросії: тип, поняття, джерела, сатус особи, розуміння та система злочинів та покарань
- •12. Судова система та процес у Гетьманщині XVII - XVIII ст. Реформи к. Розумовського
- •14.Адміністративно-територіальний устрій та правове становище українських земель у складі Росії
- •15. Система центрального та місцевого управління та правоохоронні органи російської імперії 19-20 ст
- •16. Правове становище українського селянства у першій половины 19 ст. Селянська реформа 60 р.Особливості її проведення в Україні
- •17.Земська та міська реформи й контреформи 60-90-х років 19 ст в Наддніпрянщині
- •18.Судові реформи та контреформи у другій половині 60-90х років 19ст в Наддніпрянщині
- •19. Правова система Наддніпрянщини на поч. 19 ст. – 1861 рр.
- •20. Цивільне право та зародження трудового (фабрично-заводського) законодавства (19 ст. – поч. 20 ст.)
- •21. Джерела та особливості російського кримінального права (19 – поч. 20 ст.)
- •22. Усамостійнення процесуальних галузей російського права (1864р. – поч. 20 ст.)
- •24. Політико-правове становище, адміністративно-територіальний устрій, суспільний лад західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії (кін. 18 – перша пол. 19 ст.)
- •25 . Система місцевого та загальнодержавного управління та самоврядування Західної України періоду Австро-Угорської монархії (1860-ті р – 1918).
- •26. Загальна характеристика цивільного та цивільно-процесуального права Австрії та особливості його функціонування в Західній україні ( хіх – поч. ХХст).
- •27. Основні риси австро-угорського кримінального права та процесу ( хіх – поч. ХХст).
- •28. Правове та соціальне становище українських земель в Австро-Угорській імперії та розвиток державно-правової думки в Західній Україні ( кінець хіх – поч. ХХст).
- •29. Особливості державно-правової думки Наддніпрянської України ( кінець хіх – поч. ХХст).
- •30. Лютнева (1917) революція; утворення Української Центральної Ради, її статус, структура, нормотворчість.
- •31) Питання самовизначення україни у I та II універсалах уцр.
- •32)Проголошення унр. III та IV універсали уцр.Спроби державності та законодавства.
- •33)Загально-правовий аналіз Конституції унр та інших конституційних проектів унр.
- •34) Українська держава Скоропадського:устрій та законодавство.
- •35) Державність та законодавство доби Директорії унр.
- •36) Особливості законодавства та державності зунр.
- •37. Виникнення радянської державності в україні та її особливості в 1918-1922 рр.
- •38. Статус урср та його революція за державно-правовими актами 1920-1930 рр.
- •39. Територіальний устрій та система органів державного управління Радянської україни у 1920-1930х роках
- •40. Судові та правоохоронні органирадянської україни: юридичні механізми масових репресій 1920-1930 рр.
- •41. Політико-правове становище українських земель поза межами срср у 1920-1930 рр.
- •42 . Політико-правове становище України в роки Другої Світової війни
- •43. Питання політико-правового самовизначення, державного устрою та суспільного ладу в документах оун(1929-1989 рр.).
10. Малоросійське приватне право у 18 ст: джерела, система, особливості
Як і в попередні періоди історичного розвитку України, на першому місці перебувала галузь цивільного права.
Основним правовим інститутом, який потребував пильної уваги законодавця, було право власності на землю.
У роки Визвольної війни відбувся перерозподіл землі. Земельна власність магнатів та польської шляхти переходить у казну Війська Запорізького і набуває статусу державних земель.
Важливим джерелом права власності на землю стає пожалування земель за службу гетьманськими універсалами, а пізніше і царськими указами. Землі надаються козацькій старшині, українській шляхті, православній Церкві та монастирям. Джерелами права власності на землю були також купівля-продаж, спадщина, освоєння пустощів.
Чинне законодавство знало дві форми власності на землю: вотчина та рангові маєтності (землі). Вотчина, або "суспільне володіння", являла собою володіння на правах повної власності. Ця земельна власність могла бути об'єктом купівлі, продажу, успадкування, обміну тощо. Рангові володіння отримували особи на період їх державної або військової служби.
Після Визвольної війни рантові володіння поступово витісняють вотчини, але з середини XVIІІ ст. спостерігається зворотний процес: кількість рангових земель скорочується за рахунок їхньої передачі у спадкове володіння.
Якщо в другій половині XVIII ст. право на землю мали всі козаки та шляхта, то з середини XVIІІ ст. це право належить тільки козацькій старшині та шляхті. Рядові козаки та селяни, у яких були земельні ділянки, мали тільки право подвірного землекористування, що регулювалося нормами звичаєвого права.
На території Запорізької Січі збереглося традиційне регулювання права власності на землю. Земля була об'єктом власності Січі і вважалася загальнонародною.
Найповніше норми цивільного права розроблено у Зводі "Права, за якими судиться малоросійський народ". Цивільне право регулюється тут у 11 розділах. Система цивільного права поділялася на дві частини: загальну та спеціальну. Загальну частину, що торкалася всіх суспільних відносин у Гетьманщині, становили норми про суб'єкти об'єкти цивільного права, позовну давність тощо. Спеціальна частина складалася з таких інститутів, як речове право, зобов'язувальне право, спадкове право, сімейне право.
Суб'єктами цивільно-правових відносин у Гетьманщині були як окремі особи, так і їх об'єднання. Об'єктами цивільного права були права, речі, а в деяких випадках і люди (які втратили незалежність).
Право власності у Зводі було головним речовим правом і розумілося як право володіти, користуватися, передавати, дарувати, відписувати, міняти і заставляти майно відповідно до власної волі та потреб.
У Гетьманщині існували три форми власності: загальнодержавна (загальновійськова), індивідуальна (приватна) та громадська (колективна). Слід підкреслити, що інститут права власності у 3воді досяг досить високого рівня, що свідчило про розвинутий характер соціально-економічних відносин України в першій половині XVIII ст.
Подальший розвиток отримало зобов'язувальне право. За Зводом зобов'язання — це право на майно особи, яке не виконало договору або завдало шкоди. Головним способом припинення зобов'язання було Його виконання. У Зводі було розроблено правила виконання зобов'язань та визначено відповідальність за їх порушення. Правовими способами захисту зобов'язань були завдаток, застава і порука. Договір був основною правовою формою, з допомогою якої здійснювались товарообіг і господарське життя України. Законодавство знало зобов'язання з нанесення шкоди та зобов'язання з договорів. Система договорів була розроблена досить добре. Найбільш розповсюдженими були договори купівлі-продажу, позики, обміну, оренди. Більшість договорів передбачала їхнє письмове оформлення.
. Шлюбно-сімейні відносини регулювалися нормами православного церковного права для православних, а на території, яка залишалася під владою Речі Посполитої, — нормами уніатського та католицького права. Для дівчат шлюбний вік становив І 6 років, для юнаків— 18 років. За звичаєвим правом заборонялося одружуватися родичам по прямій лінії до восьмого коліна, а по боковій — до четвертого. Обов'язковою була згода батьків на шлюб дітей.
Шлюб припинявся зі смертю одного з подружжя або розлученням. Вирішення питань законності шлюбів та офіційних розлучень належало до компетенції церковних судів. Однак питання майнових спорів розлучених вирішували місцеві суди.
Спадкове право як окремий інститут цивільного права також було нерозривно пов'язане з правом власності. Право спадкування розрізнялося за законом і заповітом. Майно мали право отримувати як сини, так і дочки померлого. Частки спадкового майна визначав закон. Якщо законних спадкоємців не було або вони не прийняли спадщину в установлений термін, майно визнавалося вимороченим і передавалося до скарбниці. В міщан приватновласницьких міст дві третини спадкового майна за законом переходило до дітей. У Правобережній Україні право жінок на спадкове майно обмежувалося, дочки отримували лише четверту частину батьківського майна, все інше розподілялося поміж синами. Майно матері сини й дочки успадковували в рівних частинах. При успадкуванні за заповітом вимагалося дотримуватись низки формальностей.