ТЕМА 6

ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ, ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

6.1. Визначення, визнання та характеристика запасів

Визначення та визнання запасів, порядок їх оцінки і відобра­ження у звітності регламентовано Положенням (стандартом) бух­галтерського обліку 9 «Запаси».

П(С)БО 9 «Запаси» дає таке визначення запасів. Запаси — активи, які:

1) утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

2) утримуються для споживання під час виробництва продук­ції, виконання робіт та надання послуг, а також управління під­приємством;

3) перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва.

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» до запасів відносяться:

• сировина, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби;

• незавершене виробництво;

• готова продукція;

• товари;

• МШП, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

• Поточні біологічні активи (якщо вони оцінюються за да­ним П(С)БО, а також сільськогосподарська продукція і про­дукція лісового господарства після її первісного визнання.

Але слід зауважити, що з прийняттям П(С)БО ЗО «Біологічні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 листопада 2005 р. № 790 молодняк тварин і тварини на від­годівлі вважаються поточними біологічними активами і обліко­вуються відповідно до норм цього П(С)БО.

Запаси (як і будь-які інші активи) визнаються активами (відо­бражаються у балансі як активи) при дотриманні двох умов:

1) якщо існує ймовірність, що підприємство отримає в майбу­тньому економічні вигоди, пов'язані з використанням цих запасів;

2) якщо вартість запасів може бути достовірно визначена.

Якщо які-небудь запаси не можуть бути використані за при­значенням або реалізовані (вони морально застаріли, втратили необхідну якість чи з інших причин), такі запаси не повинні відо­бражатися у складі активів підприємства, а значить, підлягають списанню на операційні витрати звітного періоду.

6.2. Оцінка надходження та вибуття запасів

Запаси, що визнаються активами зараховуються на баланс за первісною вартістю, тобто вартістю на момент надходження (іс­торична собівартість).

Запаси можуть надходити на підприємство з різних джерел, серед яких:

1) купівля у постачальника або придбання підзвітною особою;

2) власного виробництва;

3) внески до статутного капіталу;

4) безоплатне одержання;

5) обмін запасів на подібні запаси;

6) обмін на неподібні запаси.

Оскільки на момент надходження запаси повинні бути оцінені за первісною вартістю, для кожного випадку надходження запа­сів необхідно знати, що є початковою вартістю і як її визначити (див. табл. 6.1.).

Справедлива вартість — сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплата зобов'язання у результаті операції між проінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами.

Подібні активи — активи які мають однакове функціональне призначення.

Відпуск запасів у виробництво, продаж та інше вибуття здійс­нюється за одним із методів, що передбачені в П(С)БО № 9 «За­паси»:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

• нормативних затрат;

• ціни продажу.

У П(С)БО 9 «Запаси» сказано, що для всіх одиниць запасів, які мають однакове призначення та однакові умови використан­ня, застосовується тільки один із наведених методів. Таким чи­ном, підприємство при визначені своєї облікової політики може обрати, наприклад, для дорогих запасів метод ідентифікованої собівартості, а для решти запасів — метод середньозваженої со­бівартості або будь який інший. Інакше кажучи, на підприємстві можуть одночасно застосовуватися для різних запасів різні ме­тоди.

Але, обираючи методи обліку запасів, слід пам'ятати, що змі­на облікової політики повинна бути обґрунтованою і можлива лише у тому випадку, коли така зміна буде найбільш повно і до­стовірно відображати специфіку діяльності підприємства.

Метод ідентифікованої собівартості може застосовуватися у випадку виконання спецзамовлень і проектів, а також при неве­ликій номенклатурі товарів (на торговельних підприємствах). Цей метод передбачає облік фактичної собівартості за кожною конкретною одиницею товарів. Цей метод зручно застосовувати до дорогих товарів, наприклад автомобілів. Згідно з цим методом кожна одиниця товару повинна бути забезпечена табличкою із серійним номером.

Таблиця 6.1

ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРВІСНОЇ ВАРТОСТІ ЗАПАСІВ ЗГІДНО З П(С)БО 9 «Запаси»

№ з/п	Джерела надходження	Первісна вартість
1	Придбання за плату	Усі витрати, пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану в якому вони придатні для використання у заплано­ваних цілях, в т. ч.: 1) сплачена постачальнику сума згідно з договором (чи ін­шим документом) без непрямих податків, включаючи націн­ки, надбавки; 2) ввізне мито (для імпорту); 3) непрямі податки, що включені у х вартість і не відшкодо­вуються підприємству; 4) транспортно-заготівельні витрат і (оплата тарифів за ван­тажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання; 5) витрати зі страхування ризиків транспортування; 6) інші прямі витрати пов'язані з придбанням запасів та до­веденням їх до стану, в якому вони будуть придатні для ви­користання у запланованих цілях, в тому числі: прямі витра­ти на оплату пращ, прямі матеріальні витрати, інші прямі витрати на доопрацювання і підвищення якісних характери­стик запасів.
2	Виготовлені на підприємстві	Собівартість їх виробництва (згідно з П(С)БО «Витрати»
3	Внески до статутного капіталу	Справедлива вартість, погоджена із засновниками (учасни­ками)
4	Одержано бе­зоплатно	Справедлива вартість
5	Обмін на по­дібні запаси	Балансова вартість переданих запасів (якщо балансова вар­тість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість то первісною вартістю одержаних запасів є їх справедлива вартість)
6	Обмін на не­подібні запаси	Справедлива вартість отриманих запасів

Переваги та недоліки методу ідентифікації.

При використанні цього методу вартість проданих товарів і кінцеві запаси обліковуються за їх фактичною вартістю (це мож­на виділити як перевагу). Але в результаті використання даного методу однакові товари обліковуються у запасах за різною варті­стю. Це не завжди зручно бо необхідно вести облік за кожним об'єктом.

Оцінка запасів за методом ФІФО означає списання запасів в тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство. Таким

чином, при вибутті запасів будуть спочатку списуватися запаси, що надійшли раніше (за тією вартістю, за якою вони надійшли і відображені в обліку.

Переваги та недоліки методу ФІФО.

Цей метод простий, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно збігається з поточною ринковою вартістю.

Недоліком методу є відображення нереальних доходів, що призводить до невиправданого завищення прибутку оскільки на собівартість продукції будуть списані запаси, що надійшли рані­ше, вартість яких, як правило, нижча.

Метод середньозваженої собівартості передбачає, що собі­вартість одиниці запасів визначається як середньозважена вели­чина. Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Застосування методу середньозваженої собівартості полегшує роботу і не вимагає детального обліку руху за кожною одиницею запасів.

Оцінка запасів за нормативними затратами полягає у за­стосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів ви­користання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Норми затрат і ціни повинні регулярно перевірятися і пере­глядатися для максимального наближення до фактичних.

Оцінка за цінами реалізації застосовується підприємствами роздрібної торгівлі з використанням середнього відсотка торго­вельної націнки товарів.