Виховна функція мистецтва

Здатність мистецтва до виховання пов'язують з активіза­цією емоційно-чуттєвого початку, емоційним впливом мистецтва на людину. В свою чергу емоційні процеси знаходяться у тісному зв'язку з мисленням та інтелектом, а на думку радянського психолога Сергія Рубінштейн мислення, як психічний процес, вже само по собі являє єдність емоційного й інтелектуального. Відповідно, казка діє ефективніше на дитину, ніж логічні досвіди (Казка конкретна, а логіка абстрактна. Людина сприймає моделі поведінки казкового персонажу як свій власний досвід).

Інші форми суспільної свідомості дискретно впливає на людину (мораль формує етичні норми, політика - політичні погляди), мистецтво комплексно впливає на людину, формує цілісну особистість.

В епоху Ренесансу естетичне виховання отримує гуманістичну направленість, особливої значущості набуває живопис і скульптура, що прагнуть розкрити образ людини. Проблема комплексного естетичного виховання висвітлена у науковому доробку іспанського філософа Xуана Вівеса.

Епоха Просвітництва зорієнтовує естетичне виховання на широку аудиторію. Проблеми естетичного смаку досліджуються в роботах Йогана Готшеда, Девіда Юма, Клода-Адріана Гельвеція. Саме ж поняття естетичного виховання було введено Шіллером у роботі «Листи про естетичне виховання людини», який стверджував, що мистецтво має сформувати всебічно розвинену гармонійну особистість. Віра у виховну, перетворюючу силу мистецтва була властива багатьом митцям того часу, наприклад мрією Олександра Скрябіна було створення «Містерії», в якій би поєдналися всі види мистецтва — музика, поезія, танець, архітектура, а також світло, і яка б перевела світ у нову епоху буття і свідомості.

Соціальні потрясіння і стрімкий науково-технічний розвиток на початку XX століття породили низку суперечливих ідей щодо можливості естетичного виховання. З одного боку ірраціоналістична філософія Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона і 3. Фрейда підготувала процес елітаризації мистецтва та нівелювання ідей ес­тетичного виховання. З іншого боку мистецтво дедалі більше розглядається як засіб соціально-політичного виховання, що відображається у творчості таких митців як Б. Брехт, Д. Хартфілд, Г. Ейсле­р у Німеччині, або В. Маяковський, В. Мейерхольд, С. Ейзен­штейн та були осмислені в роботах Т.Адорно, Ж. П. Сартра, В. Беньяміна. В 1930-ті роки в СРСР та нацистській Німеччині мистецтво стає з одного боку стає на службу соціально-політичної пропаганди, а з іншого стає об'єктом жорсткої ідеологічної цензури.

Компенсаторна функція

Розвиток людини обмежено багатьма факторами - суспільством, місцем проживання і т.д. Мистецтво руйнує ці обмеження, відновлює цілісність, повноту особистості. Досвід, емоційні переживання персонажу читач, глядач сприймає як власний. Наприклад, режисер Андрій Жолдак вважає успіх «шокового» театру наслідком, того, що сучасний глядач «існує в пластиковому, комфортному світі… наче під лампою, яка їх зігріває»

Компенсаторна функція має три аспекти:

1). Відволікання (гедоністично-гральний, розважальний аспект);

2). Втіха;

3). Власне компенсаторний аспект (сприяє духовній гармонії людини).

До пояснення компенсаторної функції мистецтва зверталися французький естетик М. Дюфрен (вважав, що мистецтво покликане відновити гармонію, яку було втрачено в реальності), соціолог Е. Морен (писав про те, що людина сприймає художній твір і цим розряджує внутрішній тиск, який породжується реальним життям, компенсує монотонність буденності).

Комунікативна функція

Аналізуючи феномен мистецтва, науковці різних історичних періодів підкреслювали його комунікативну пере­вагу над іншими формами суспільної свідомості. При цьому, якщо комунікативні функції таких мистецтв, як театр, кіно, література обмежені мовним бар'єром, то музика, балет, скульптура, живопис вільні від цього обмеження.

Гедоністична функція

Мистецтво доставляє людині насолоду, вчить насолоджуватися знаками краси, які створює мистецтво. Разом із естетичною відноситься до сутністних функцій мистецтва, пронизує решту. Гедоністична функція спирається на самоцінність особостості.

Джерела насолоди за допомогою художнього твору:

1). Мистецтво - сфера свободи, митець вільно володіє творчим матеріалом, із якого створює власний твір. Це й викликає захоплення в глядачів, слухачів і т.д. Мистецтво - гра, що не обмежується жодними критеріями;

2). Всі явища митець співвідносить із людством, розкриває їх естетичну цінність;

3). Художній твір - гармонічне поєднання форми й змісту;

4). Художня реальність упорядкована, побудована згідно з задумом автора;

5). Реципієнт відчуває себе співучасником творчої діяльності митця.

Естетична функція

Естетична функція - головна функція мистецтва, складає сутність художньої творчості, хоча й не перекреслює всі попередні. Мистецтво формує художні смаки, здібності й потреби людини, надає значимість світу в цілому і всім його проявам. Мистецтво пробуджує творчій дух особистості, бажання змінювати світ за законами краси й гармонії.

Інші функції мистецтва

Також виділяють ідеологічну, релаксаційну, фасцинуючу (захоплюючу) функцію, функцію суспільного формування.

Мистецтво та наука

Мистецтво та окремі його аспекти є предметом наукового дослідження. Наука, що вивчає мистецтво загалом та пов'язані з ним явища - мистецтвознавство. Галузь філософії, що займається вивченням мистецтва - естетика. Феноменами, пов'язаними з мистецтвом, займаються й інші суспільні та гуманітарні науки, такі як культурологія, соціологія, психологія, поетика і семіотика.

Вперше до системного вивчення мистецтва звернувся Арістотель (384-322 до н. е. ) В своїй праці «Поетика». В інших працях Аристотель також поклав початок систематизації наукового знання і наукового методу.

У наші дні особливу роль у вивченні мистецтва грає семіотика. Ця наука, що з'явилася в кінці XIX століття, розглядає широкий спектр проблем з точки зору комунікації та знакових систем. Юрій Лотман (1922-1993), радянський культуролог і семиотик, у своїх роботах запропонував семіотичний підхід до культури і описав комунікаційну модель для вивчення художнього тексту. При такому підході мистецтво розглядається як мова, тобто комунікаційна система, яка користується знаками, впорядкованими особливим чином^[14].

Існує гіпотеза, що мистецтво виникло раніше від науки, і довгий час вбирало її в себе. І мистецтво і наука є знаковими системами^[15] пізнання людиною природи і самого себе і для цього використовують експерименти, аналіз та синтез.

Відмінності мистецтва від науки:

• Наука і техніка має більший вплив на речі, а мистецтво - на психологію;

• Наука домагається об'єктивності, автори ж творінь мистецтва вкладають у них себе, свої почуття;

• Науковий метод строго раціональний, в мистецтві ж завжди є місце інтуїтивності і непослідовності;

• Кожен твір мистецтва є єдиним і закінченим, кожен наукова праця - лише ланка в ланцюзі попередників і послідовників;

Дані відмінності вірні лише при поверхневому розгляді їх сутності. Кожен пункт є собою окремою темою для дискусії.