Тема 12: особливості інноваційного відтворення потенціалу підприємства План викладу і засвоєння матеріалу

1. Система інноваційного управління підприємством.

2. Інноваційний потенціал і стратегія підприємства.

3. Інноваційне відтворення потенціалу підприємства.

1. Система інноваційного управління підприємством

Система інноваційного управління підприємством повинна бути спрямована на формування ефективної політики нововведень, що дозволяє йому функціонувати, уникаючи кризових ситуацій, і займати лідируючі позиції у своїй галузі.

Важливою умовою розуміння цілей і завдань інноваційного розвитку підприємства є теоретичні знання, що допомагають зрозуміти структуру інноваційного процесу, в основі якого лежать інноваційні цикли. Найбільший внесок у розвиток теорії інновації належить, на думку фахівців, австрійському економісту І. Шумпетеру, що розробив на початку століття власну теорію економічного розвитку. Він вважав, що основу економічного росту складають нововведення. Відповідно до класифікації І. Шумпетера поняття "нововведення " розглядається як:

• виготовлення нового, тобто ще не відомого споживачам, блага чи створення нової якості того чи іншого блага;

• впровадження нового, тобто даній галузі промисловості ще практично невідомого, методу (способу) виробництва, в основі якого лежить нове наукове відкриття і який може полягати також у новому способі комерційного використання відповідного товару;

• освоєння нового ринку збуту, тобто такого ринку, на якому дотепер дана галузь промисловості цієї країни не була представлена, незалежно від того, існував цей ринок колись чи ні;

• одержання нового джерела сировини чи напівфабрикатів так само незалежно від того, чи існувало це джерело колись, чи вважалося недоступним, чи його ще тільки варто створити;

• проведення відповідної реорганізації, наприклад, забезпечення монопольного становища (за допомогою створення трестів) чи підрив монопольного становища іншого підприємства.

У процесі прикладних досліджень нові знання втілюються в оригінальних зразках техніки і технології чи окремих елементах, що підтверджують можливість їх практичного застосування.

Етап проектно-конструкторських розробок — заключний для стадії дослідження. Дослідження повинно завершуватися пошуком діючих форм впровадження у виробництво отриманих знань, здатних забезпечити його якісні зміни. Виконання цієї вимоги можливе за допомогою нововведень, що сприяють впровадженню винаходів у виробництво.

У процесі проектно-конструкторських, дослідно-технологічних робіт формується нова науково-технічна інформація, відбита у відповідній документації. На даному етапі часто виготовляється перший зразок (прототип) нової техніки чи іншого нововведення, що є формою вираження отриманої інформації, її своєрідною ілюстрацією.

Основними цілями фази технологічного освоєння виробництва є його підготовка до впровадження результатів розробок і забезпечення необхідних для цього умов. Тут здійснюється безпосередня взаємодія науки і виробництва, від якого залежать темпи освоєння прогресивних нововведень, терміни їх впровадження і початок масового виробництва нових продуктів. На наступній фазі відбувається тиражування нових продуктів. Стабільне виробництво покликане забезпечити задоволення потреб суспільства в конкретних видах виробів заданої якості і кількості. У цьому полягає суть даного етапу.

Остання фаза життєвого циклу продукції демонструє стадію, коли ринок досягає насичення, відбувається зниження обсягів продажів і подальше забезпечення попиту на продукцію можливе завдяки застосуванню нових технічних чи технологічних рішень з метою відновлення продукції, що випускається, і закріплення становища підприємства на ринку. Вивчення життєвого циклу продукції приводить до ряду висновків, які корисно мати на увазі, визначаючи стратегію інноваційного процесу: криві зміни прибутку й обсягу продажів продукції демонструють випадок успішного впровадження нововведень на ринок. Після компенсації всіх стартових витрат, пов'язаних з НІОКР, що вимагають великих інвестицій, зростання прибутку значне. Однак інноваційний процес характеризується умовами невизначеності і завжди існує великий ризик ринкової невдачі нововведення, первісний успіх залежить багато в чому від здатності розробити дійсно новий продукт, що задовольняє попит ринку, тоді як наступний прибуток залежить в основному від маркетингу і рівня виробництва, що забезпечує необхідний обсяг продажів з найменшими витратами.

Інноваційний процес, будучи частиною життєвого циклу продукції, включає різні стадії, починаючи від дослідження і розробки нової технічної ідеї, технології і кінчаючи доведенням її до промислового впровадження, одержання нового продукту і його комерціалізації.

Заключний етап інноваційного процесу, пов'язаний з освоєнням масштабного виробництва нової продукції, вимагає реконструкції виробничих потужностей, удосконалювання технологи, підготовки персоналу, рекламної діяльності і т.д. На фінансування робіт на даному етапі буде потрібно значно більше (приблизно в 6-8 разів) витрат, ніж на дослідження і розробки. Величина цих витрат також залежить від обсягів освоєння нових видів продукції. Однак інвестиції продовжують носити ризиковий характер, тому що реакція ринку на цьому етапі ще невідома і ризики відторгнення пропонованого товару дуже імовірні. Важливо пам'ятати, що новий продукт, створений з урахуванням усіх досягнень науково-технічного прогресу, може бути непотрібний на ринку. Тому дуже важливий етап комерціалізації, де через маркетинг формується попит на нову продукцію, здійснюється зворотний зв'язок зі споживачами зробленого нового продукту і визначається подальший хід досліджень і розробок.

Усі розглянуті етапи інноваційного процесу допускають свої методи організації праці, управління, фінансування, кадрового навчання. Для зменшення ризику і забезпечення успіху підприємство повинно інтегрувати різні етапи інноваційного процесу в єдиний ланцюг, кожна ланка якого виконує важливе завдання в досягненні загальної мети — одержання нововведення, а потім нового виробу чи технології.

Тут особливу важливість здобуває стикування ланок, що забезпечує безперервність, гнучкість і динаміку всього процесу, коли результат попереднього етапу є основою для поступального руху на наступний етап. Ці процеси супроводжуються прийняттям інноваційних рішень щодо пріоритетних напрямків інноваційної діяльності підприємства. Причому об'єктом інновації в антикризовому управлінні можуть бути не тільки нова продукція і нові технології, на що звичайно звертається основна увага, але і нові ринки, нові методи управління, нові організаційні структури і т.д.

В умовах загального прискорення науково-технічного прогресу, глобалізації й інтернаціоналізації ринку, посилення конкуренції, що супроводжується скороченням термінів дії конкурентних переваг і необхідністю поділу ринку на сектори, ніші і мікросегменти, інноваційність стає ключовим фактором успіху, якщо не єдиним засобом виживання. А стратегічне управління нововведеннями є найважливішим завданням антикризової політики підприємства, виконання якої багато в чому залежить від якості прийнятих інноваційних рішень, від можливості знаходити такі рішення, що організаційно й економічно зможуть забезпечити досягнення поставленої мсти із створення конкурентоспроможної продукції. При прийнятті такого роду управлінських рішень варто виходити з особливостей інноваційного процесу, враховувати ступінь новизни нововведень, їхній потенціал, ресурсні можливості підприємства.