9.3. Концептуальна модель

Зміна економічної системи неминуче вимагає перегляду основ господарювання в регіоні й управління на самім підприємстві, тому що центр ваги ринкових перетворень сьогодні зміщується з макроекономічного рівня убік первинної ланки економіки: підприємств і організацій, стійкість розвитку яких здатна вивести національну економіку з тривалої кризи. Дана сентенція має на увазі радикальну перебудову не тільки матеріально-технічної бази підприємств, що має пріоритетне значення, але і всіх організаційно-економічних складових внутрішнього середовища підприємства: форм і методів організації виробничої і збутової діяльності, нових підходів і прийомів планування, організації й управління виробництвом.

З огляду на те, що в умовах глибокої економічної кризи питання залучення істотних обсягів інвестицій для технічного переозброєння і відновлення виробництва не може бути здійснене у найкоротший час, головна увага дослідників і практиків повинна бути спрямована на вирішення організаційно-економічних проблем стійкості і конкурентоспроможності підприємств. Тому що розв'язок організаційно-економічних завдань не пов'язаний, як правило, зі значними обсягами інвестицій, дефіцитність яких для нинішньої економіки загальновідома.

До таких організаційно-економічних проблем, що не вимагають великих фінансових витрат і здатних принести порівняно швидкий ефект, можна віднести наступні завдання:

• розробку гнучких систем планування й управління, що дозволяють переходити на адаптаційні (ситуаційні) схеми управління;

• забезпечення методами безперервності планування на основі наступності стратегічних, поточних й оперативних планів виробництва в умовах обмеженості ресурсів;

• розробку методів і підходів до вибору гнучких структур і ефективних комунікацій, здатних до швидкої адаптації організації до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища фірми;

• розробку ефективних прийомів і методів організаційно-економічного обґрунтування і прийняття управлінських рішень, спрямованих на забезпечення стійкості системи управління й організації в цілому.

Розробка наведених підходів і методів концептуально повинна базуватися на адаптованості підприємств до тих умов, що створюються факторами зовнішнього середовища, а внутрісистемні керовані фактори повинні визначати як саму можливість адаптації фірми і системи управління, так і ефективність процесу адаптації. Більше того, внутрішні перемінні повинні якнайкраще протистояти зовнішнім впливам, перевищувати їх і, тим самим, підвищувати адаптаційну стійкість організації.

Відомо, що будь-яка цілеспрямована система повинна в процесі свого функціонування виконувати поставлені перед нею завдання. В силу неузгодженості початкового чи поточного стану системи і заданого (чи бажаного) виникає потреба в прийнятті рішень, тобто в управлінні. Функції вироблення необхідних у кожній конкретній ситуації управлінських рішень і покликана виконувати така система управління .

Стереотипність мислення багатьох керівників, що відкидають навіть думки про стратегічне планування, зводиться до обивательського: "Як я можу розробляти плани на 5-7 років, коли я не знаю, що буду робити завтра" — говорить багато про що. В першу чергу, напрошується питання: "А чи може ця людина, що вважається керівником, бути ним, чи він не думає, чи не знає перспективи своєї діяльності? Не знає, що необхідно почати і, що робити, щоб опинитися в майбутньому в бажаній точці розвитку підприємства?"

Тому не дивно, що розуміння важливості, ключового характеру і значимості ефективного управління, у тому числі і стратегічного, відсувається на другий план. Ставка як і раніше робиться, головним чином, на реструктуризацію, залучення зовнішніх інвестицій і нові технології, що, на їхню думку, змусять працювати людський капітал.

Очевидно, що в рамках стратегічного, зокрема, управління "за цілями і результатами" з використанням методів і прийомів ситуаційного (адаптаційного) менеджменту, має кардинальним чином вирішити проблему вже в найближчому майбутньому. Але для цього одних гасел не досить. Необхідні й інші заходи організаційно-економічного характеру й інструменти, здатні ефективно планувати й управляти виробництвом.

У якості одного з ефективних інструментів слід зазначити завдання безупинного планування, базою якого міг би служити стратегічний менеджмент. Для підвищення ефективності використання розташовуваних ресурсів алгоритм безупинного календарного планування повинен враховувати наступні положення:

• продукти, що, відповідно до прийнятого плану, починаються і закінчуються виробництвом у тому самому році, за межі року не виходять;

• перерви у виробництві початих продуктів не допускаються;

• продукти і вироби, запас яких передбачався в розглянутому році, але включені з якихось причин в план цього року, у наступному році одержують переваги.

Прискорення процесів стабілізації і наступного росту економіки можливе тільки при активному втручанні держави в ці процеси на основі продуманих дій стратегічного і тактичного характеру в сполученні з ефективними економічними перетвореннями на місцях. Це пов'язане в першу чергу зі зсувом центру ваги трансформації економічних відносин у бік підприємств — первинної ланки економіки. Тут багато чого залежить від якості економічної політики регіонів і держави.

Переосмислення перетворень, що відбуваються, ретельний і всебічний аналіз конкретних ситуацій, зосередження уваги на суті і результативності змін, що відбуваються, орієнтування не тільки на поточні процеси, але й обґрунтування стратегічних заходів дозволить найбільш повно оцінити якість трансформаційних процесів у суспільстві і бачити перспективу їхнього розвитку.

Планування і прогнозування як інструменти управління при відповідній деталізації на всіх рівнях підприємства є домінуючим організаційно-економічним фактором виробництва. Вони дозволяють за допомогою імітаційного моделювання швидко прораховувати варіанти майбутнього розвитку подій, враховувати ймовірність появи проблемних ситуацій і приймати необхідні превентивні заходи протидіючого чи адаптивного характеру на стратегічному і тактичному рівнях з найменшим ризиком.

Відомо, що стан будь-якої економіки залежить від ступеня ефективності роботи кожного окремо взятого підприємства. Тому, чим більше підприємств, організацій і установ буде працювати стійко, тим стійкішою буде економіка регіону, тим стабільнішою буде вся економіка держави.

Цілком зрозуміло, що трансформація економіки, що відбувається у всіх сферах нашої діяльності, є складним і багатоступінчастим процесом. Цей процес може успішно розвиватися тільки при комплексному вирішенні проблем і завдань на всіх рівнях виробництва й економічних перетворень суспільства. Однак розв'язання поставлених завдань і їхня реалізація повинні бути спрямовані в першу чергу на рівень підприємств, організацій у тісному взаємозв'язку з науковими установами, що дозволить нашим підприємствам підвищити свою конкурентоспроможність, зробити перші кроки до стійкого розвитку всієї економіки.