Тема 3: парадигма упраління потенціалом за вартісними критеріями підприємства План викладу і засвоєння матеріалу
3.1. Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування.
3.2. Поняття вартості та її модифікації.
3.3. Принципи та основні етапи оцінки потенціалу підприємства.
3.1. Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування
Багато економістів, у їхньому числі З.Ковачев, С.Головнін прийшли до думки, що оцінка діяльності підприємств повинна бути комплексною. Специфіка комплексної оцінки полягає в тому, що це характеристика, отримана при гармонізації результатів комплексного економічного аналізу. У ній містяться узагальнені висновки про діяльність об’єкту, які базуються на принципі системності. З.Ковачев рекомендує розглядати процес оцінки, який складається з таких основних елементів:
а) об'єкт оцінки;
б) суб'єкт оцінки;
в) критерій;
г) показник (система);
д) одиниці (шкала) вимірювання;
е) оцінка.
Основні елементи знаходяться між собою у певному зв'язку і відношеннях. Процес оцінки протікає також у визначеній послідовності і повинен бути чітко організований. Так, з урахуванням цих вимог, нами розроблений механізм процесу оцінки підприємницького потенціалу підприємства (рис. 3.1).
У загальному вигляді, оцінка — це результат визначення й аналізу якісних і кількісних характеристик об’єкту, що управляє (керує), а також процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на використання потенціалу підприємства, його ефективність.
У роботах з проблем формування і реалізації потенціалу підприємств недостатньо розроблені питання виміру його величини і рівня ефективності використання. Безліч найрізноманітніших думок висловлюється з приводу підходів до оцінки потенціалу підприємства. Як оцінити: за допомогою загального (глобального) показника або потенціал підприємства варто оцінювати системою показників?
Науковці С.Г.Струмілін, Т.С.Хачатуров та інші, вважають, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. Поділяючи в цілому цю точку зору, багато авторів, серед яких можна назвати А.Г.Аганбегяна, припускають, що наявність часткових показників не суперечить існуванню загального. При цьому, на їхню думку, обов'язковою умовою повинно бути зведення часткових показників до загального.
Система якою управляють
Система що управляє
Ц
і л і
С
у б ' є к т
О
ц і н к а
Р
і ш е н н я
Рис. 3.1. Механізм процесу оцінки
Але існують і інші точки зору, що вказують на недоліки інтегральних показників і їх неефективність при практичному використанні. Так, А.К.Семенов пише з цього приводу наступне: «Головна причина цього — складність їх розрахунку і недостатня теоретична обґрунтованість порівняння різнорідних величин».
У теоретичній суперечці відносно вирішення питання, чи потрібний загальний синтетичний (інтегральний) показник або група, система показників оцінки ефективності діяльності господарської системи, ми поділяємо точку зору дослідників на чолі з ученими Б.П.Плишевським, Г.M.Сорокіним, Н.А.Хрущем, які виступають за систему показників і не потребують, при цьому, обов'язкового їхнього зведення до єдиного показника. Адже сконструйований на будь-яких принципах загальний синтетичний показник оцінки ефективності діяльності господарської системи і її елементів не може охопити або, точніше врахувати усі умови протікання процесу виробництва, рівень його організації. Незалежно від волі та бажання дослідника дія застосовуваних показників, зведення їх у синтетичні, інтегральні й інші, при використанні якісно різнорідних або різноспрямованих показників може призвести, або призводить, до протиріччя чи несумісності окремих елементів такого показника.
Для оцінки потенціалу підприємства потрібна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи повинна бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, але і теоретичні передумови. У нашому уявленні така структурна модель системи показників по своїй концепції повинна враховувати наступні вимоги до її формування:
загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв’язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і усієї системи в цілому;
забезпечення сумірності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;
наявність у системі показників, що виступають як основні регулюючі параметри, опорні категорії;
можливість регулювання значень величин показників у залежності від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;
можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.
Слід зазначити, що сукупність оціночних принципів, показників, критеріїв і методів складає методологію оцінки. У загальному вигляді, методологію оцінки можна подати у вигляді послідовності наступних дій: формування категорій, розробка показників, установлення критерію порівняння; вибір способу оцінки, одержання результату оцінки.
Базуючись на визначенні поняття потенціалу підприємства, поданого вище, оцінку його величини можна визначити як суму фактичних значень складових елементів. Виникає питання: у яких показниках вимірювати його складові?
Використання натуральних показників дуже утруднено, оскільки елементи потенціалу значно відрізняються один від одного за змістом і формою. У зв'язку з цим відрізняються й натуральні одиниці, що їх характеризують. Тому ряд дослідників вважають кращим вимір значень елементів потенціалу за допомогою якогось одного показника-еквівалента. Наприклад, аграрний потенціал пропонується вимірювати вартістю відтворених ресурсів, при цьому виробничі фонди враховуються по їхнім відтвореним оцінкам, а трудові і природні - по оцінкам, відповідно до яких одиниця невідтвореного ресурсу замінюється певною кількістю виробничих фондів. Інші дослідники рекомендують оцінювати фізичний обсяг елементів потенціалу підприємства в чисельності промислово-виробничого персоналу . Більшість дослідників вважають, що найбільш універсальним вимірювачем елементів потенціалу підприємства є вартісні одиниці. У цьому випадку сума вартості елементів буде характеризувати розмір усього підприємницького потенціалу підприємства. Отже, визначення розміру потенціалу промислового підприємства пов'язано з оцінкою вартості його елементів. Але і даний метод не такий універсальний, як він здається на перший погляд. Визначити вартість основних виробничих фондів і оборотних фондів досить легко, але дати вартісну оцінку трудових ресурсів можна лише непрямим шляхом і з достатнім ступенем умовності, що посилюється ще і тим, що для живої праці визначальне значення мають її якісні характеристики. Якість праці або ступінь її складності визначаються знаннями, практичними навичками й іншими людськими особливостями, такими як спритність, спроможність виконувати складні операції, що прямо не піддаються виміру.
Виходячи з вище наведеного, ми вважаємо, що підприємницький потенціал підприємства доцільно характеризувати не одним, а сукупністю показників, причому, у залежності від природи самого показника, чи то застосовувати вартісну оцінку, чи то натуральну, чи то зовсім іншу - евристичну. Методологічною ж основою їх визначення є співвідношення результату з масою ресурсу, використаного для його досягнення. При цьому показники рівня використання елементів потенціалу, по можливості, повинні дозволяти порівняльну оцінку як ефективності використання різноманітних елементів потенціалу одного підприємства, так і різних виробничих систем.
Оцінка вартості потенціалу підприємства представляє собою упорядкований, цілеспрямований процес визначення у грошовому виразі вартості об'єкту з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу в умовах конкретного ринку.
В оцінці потенціалу підприємства зацікавлені: кредитори; інвестори; держава; акціонери; управлінці; постачальники; страхові фірми.
Сторони, які зацікавлені в проведенні оцінки бажають реалізувати свої економічні інтереси і визначають головні цілі оцінки.
Оцінку бізнесу проводять у цілях:
підвищення ефективності поточного управління підприємством або фірмою;
визначення вартості цінних паперів у випадку купівлі-продажу акцій підприємства на фондовому ринку;
визначення вартості підприємства у випадку його купівлі-продажу цілком або частинами;
реструктуризації підприємства;
розробки плану розвитку;
визначення кредитоспроможності підприємства і вартості застави при кредитуванні;
страхування в процесі якого виникає необхідність визначення вартості активів;
оподаткування;
прийняття обґрунтованих управлінських рішень (для того, щоб виправити помилку у фінансовій звітності, яка була викликана інфляційними процесами);
здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу.
У залежності від об'єкту оцінки виникають наступні випадки:
Оцінка вартості майна застосовується при:
продажу певної частки нерухомості;
б) отриманні кредиту під заставу частини нерухомості;
в) страхуванні нерухомого майна і визначенні в зв'язку з цим його вартості;
г) передачі нерухомості в оренду;
д) оформленні частини нерухомості в якості вкладу в статутний фонд підприємства, що створюється;
е) оцінці нерухомого майна, як окремого етапу в загальній оцінці вартості підприємства.
Оцінка вартості машин і обладнання проводиться в наступних випадках:
продаж деяких одиниць обладнання;
б) оформлення застави;
в) страхування рухомого майна;
г) передача машин, обладнання в оренду;
д) організація лізингу машин, обладнання;
е) визначення амортизаційних відрахувань;
є) оформлення машин і обладнання в якості вкладу в статутний фонд іншого підприємства;
ж) при реалізації інвестиційного проекту.
Оцінка вартості гудвілу проводиться при:
передачі або продажу іншому підприємству
б) наданні франшизи іншим компаньйонам;
в) встановленні збитку, який було задано діловій репутації підприємства незаконними діями з боку інших підприємств;
г) використанні гудвілу в якості вкладу в статутний капітал;
д) при визначенні вартості усіх нематеріальних активів для оцінки вартості підприємства.
3.2. Поняття вартості та її модифікації
Вартість – це гроші чи грошовий еквівалент, який покупець готовий обміняти на який-небудь предмет чи об'єкт. Незважаючи на явну схожість, в теорії оцінки поняття вартості, витрат і ціни прийнято розрізняти.
Вартість – це міра того, скільки гіпотетичний покупець готовий заплатити за оцінювану вартість.
Витрати – це міра затрат, необхідних для того, щоб створити об'єкт подібний до оцінюваного. Витрати впливають на ринкову вартість, але однозначно її не визначають. Дорогий об'єкт може мати низьку корисність і відповідно - невисоку вартість.
Ціна – це історичний факт, який відображає витрати на покупку подібних об'єктів в минулих угодах, а також теперішній факт відображення ціни пропонування продавця. Ціни минулих угод і ціни продавця не обов'язково являють собою обґрунтовану міру вартості на дату оцінки.
У відповідності з операційними потребами і функціональним призначенням існують різні модифікації вартості. Як видно з рис.4.3, вартість поділяється на дві широкі категорії: вартість в обміні та вартість у користуванні.
Вартість в обміні – це ціна, яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку. Вона визначається на основі рівності між реальними економічними факторами, тому її називають об'єктивною вартістю. Найбільш поширеною формою об'єктивної вартості є ринкова вартість.
Наріжним каменем теорії оцінки є поняття “ринкова вартість”. Під нею розуміють найвищу грошову суму (ціну), за яку передається майно (титул власності) в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і продавцем на дійсну дату оцінки при дотриманні наступних умов:
відкритості та конкурентоспроможності ринку, на якому вільно взаємодіє достатня кількість контрагентів, пов'язаних з продажем і покупкою аналогічних об'єктів власності;
покупець і продавець оцінюваної власності чітко інформовані про основні характеристики нерухомості та стан ринку, діють розважливо із знанням справи і без примусу;
термін експозиції об'єкта власності на ринку має бути достатнім для залучення необхідної кількості потенційних покупців, які утворюють даний сегмент ринку.
Ринкова вартість як ідеальний стандарт не завжди може бути досяжною, тому реальна ринкова ціна угоди часто суттєво відрізняється від ринкової вартості.
Особливим випадком застосування в якості бази оцінки є ринкова вартість об'єкту за умови існуючого використання, тобто за умови припущення, що несприятливій можливості, його подальше використання буде відбуватися у той самий спосіб, що і на дату оцінки.
З урахуванням ступеня ринковості вартості об'єкта виокремлюють неринкову вартість і неринкову нормативно-розрахункову вартість, які формуються на основі методик і нормативів затверджених відповідними державними установами (наприклад, при нарахуванні податків, страхових внесків, мита та інших).
Ліквідаційна вартість – це грошова сума, яка реально може бути отримана від продажу оцінюваної власності в дуже короткий термін для проведення адекватного маркетингу у відповідності із визначенням її ринкової вартості.
Заставна вартість – це оцінка по ринковій вартості майна (майнових прав) як засобу підвищення гарантії забезпечення зобов'язань при неналежному виконанні умов договору та ліквідації можливих від цього несприятливих майнових наслідків.
Страхова вартість – базується на вартості заміщення (відтворення) об'єкта оцінки в цілому чи окремих його елементів, схильних до ризику руйнування (знищення). На основі страхової вартості визначаються страхові суми, страхові виплати та страхові відсотки.
Орендна вартість – розрахункова величина вартості об'єкта оцінки, яка використовується для визначення нормативу орендної плати. В якості бази орендної вартості переважно виступає (приймається) ринкова вартість і ринкова вартість нерухомості за умови існуючого використання.
Вартість у користуванні (споживна вартість) — це міра цінності власності окремого користувача або групи користувачів, що є складовою частиною діючого підприємства без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквіваленту від можливого продажу. Оскільки вартість власності в користуванні задовольняє потреби конкретного користувача то її часто називають суб'єктивною вартістю.
Найбільш поширеним проявом вартості в користуванні є інвестиційна вартість. Під нею розуміють вартість об'єкта нерухомості визначену за конкретних умов, мети та результативності інвестування.
Балансова вартість – це відображена в бухгалтерській звітності первинна вартість активів проіндексована на дату останньої переоцінки і зменшена на суму амортизаційних відрахувань.
Податкова вартість – це вартістю, що розраховується згідно з порядком, визначеним законодавством про оподаткування власності.
Вартість заміщення – це сукупність витрат в поточних ринкових цінах на створення нового функціонального аналога, який має еквівалентну з оцінюваним об'єктом корисність.
Вартість відтворення – це сукупність витрат на створення таких же, або дуже схожих матеріалів нової точної копії об'єкта оцінки при врахуванні існуючих ринкових цін на дату оцінки.
Залишкова вартість заміщення - є сумарною величиною ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні та вартості заміщення розташованих на ділянці будинків і споруд з відрахуванням усіх видів їх зносу (знецінення). Цей різновид вартості заміщення використовується як база оцінки об'єктів нерухомості спеціального призначення, які не мають ринкового попиту.
Утилізаційна вартість – це грошовий еквівалент, який очікується отримати від продажу вибуваючих матеріальних активів чи їх складових компонентів для альтернативного використання. Цю вартість також називають остаточною ліквідаційною вартістю.
Скрапова вартість – це вторинна вартість сукупності матеріалів яку можна отримати при зруйнуванні (ліквідації) об'єкта оцінки.
Митна вартість – це еквівалент вартості імпортованих об'єктів, яка використовується для розрахунків мита, зборів та інших митних і пов'язаних з ними платежів.
Кожен з перерахованих видів вартості чи то в обміні, чи то в користуванні, має свою галузь застосування і обмеження.
Вибір тієї чи іншої модифікації вартості залежить від особливостей об'єкта, поставленої мети та порядку оцінки.