34.Джерела негативних реакцій клієнта при роботі з психологом.

Будь-яке рішення проблеми часто супроводжується неприємними або навіть болючими душевними відчуттями. Коли психолог починає допомагати людині, він змушений лізти глибоко в душу. На початковому етапі робота психолога викликає у клієнта неприємні емоції, травматичні спогади, афекти, почуття та імпульси, які були до цього сховані в несвідоме, але в зв'язку з психологічною роботою починають спливати у свідомості. Тому піти по допомогу до психолога - це мужній крок. Зробити його незвично, боляче, страшно і часто матеріально дорого. Лише після кількох сеансів у клієнта виникає ні з чим не порівнянне відчуття душевної легкості, радості і комфорту. Це стан настільки чудово, що ті, хто його пережив.

35.Процедура надання психологічної допомоги.

Поняття психологічної допомоги є найбільш усталеним в практичній психології. Зміст цього поняття представлено в сукупності основних напрямків професійної діяльності практичного психолога: психопрофілактикою, психодіагностики, психокорекції, психологічному консультуванні і психотерапії. При цьому найчастіше під наданням психологічної допомоги увазі послуги психолога тим, хто зазнає серйозних труднощів у соціалізації, адаптації (в школі - тим, хто «випадає» із процесу навчання). Завдання психолога, таким чином, уподібнюється завданню лікаря: поставивши діагноз, «нормалізувати» життєдіяльність людини, повернути його в загальне русло. Іншими словами - знову зробити його «таким же, як усі».

36.Сеттінг: основні аспекти і функції

Сеттінг - необхідні для психотерапевтичного сеансу умови та обмеження, що накладаються на процес його проведення. Залежать від виду психотерапії.

Cеттінг описує базову домовленість, необхідну для проведення лікування, він розглядався, як усього лише структурна або фізична передумова, плюс контракт про лікування і кодекс поведінки для пацієнта і терапевта, без подальшого його уточнення. Тобто він, здавалося, не потребує в подальшому обговоренні - сеттінг присутня скрізь, в різних сферах і ситуаціях.

Виконання умов сеттінга (початкових установок) має безліч функцій в процесі психотерапії :

дозволяє налагодити ефективну взаємодію;

дозволяє досягти більшого терапевтичний ефекту;

самоорганизующихся клієнта, а також і самого психолога;

мотивує клієнта - додає зацікавленість;

надає неусвідомлене позитивний вплив на процес психотерапії;

та ін

37. Частота та тривалість психологічної сесії

Коли ми говоримо про психотерапевтичної сесії - то маємо на увазі можливість працювати на більш глибокому рівні. Кількість таких сесій залежить від побажань клієнта і бачення терапевта.

38. Поняття переносу. Контр переносу. Опору. Тлумачення та розщеплення его.

Перенесення - психологічний феномен, що полягає в несвідомому перенесенні раніше пережитих (особливо в дитинстві) почуттів і відносин, які проявлялися до однієї особи, зовсім на іншу особу. Наприклад, на психотерапевта в ході психотерапії. Був помічений і описаний Зигмундом Фрейдом, що показало його першорядну важливість для розуміння клієнта (пацієнта) у процесі психоаналізу.

Контрпереносом в свою чергу називається перенесення, що виникає у терапевта на клієнта. Вважається, що правильна інтерпретація контрпереноса також важлива для розуміння того, що відбувається в ході психоаналітичного процесу.

39. прояви та джерела опору.

40.робочий альянс. Основні ознаки сформованості робочого альянсу.

РОБОЧИЙ) АЛЬЯНС - взаємини між пацієнтом і аналітиком, що дають можливість здійснювати плідну роботу в процесі аналітичної терапії.

41.індивідуальні та групові стратегії практичного психолога

42.особливості надання індивідуальної допомоги: переваги та недоліки.

43.покази до роботи з психологом «один на один»

44.роль психолога при індивідуальній роботі.

45.особливості психологічної допомоги в групі: переваги та недоліки.

46.механізми дії групи. Групо-специфічні фактори. Поняття групової динаміки.

47.встановленн показів до включення клієнта в групу.специфіка роботи в групі.

48.ключові моменти професійності практичного психолога.

49. Типові помилки в роботі психолога

У своїх дослідженнях психолог не досягне успіху, якщо діятиме відповідно до власних уподобань і примх. Персонолог повинен прагнути отримати переконливі докази своєї слушності. Психологи поки що мають певну свободу щодо того, яку теорію обрати, керуючись іншими міркуваннями, ніж її відповідність вимогам формальної адекватності або наявності в її основі фактичних даних. Психологія ще тільки починає перетворюватись на об'єктивну науку. Найвидатніші досягнення в цьому перетворенні мали Раймонд Кеттел і Ганс Айзенк, які збудували свої персонологічні теорії на великих масивах емпіричних даних різного типу. Однак їхня діяльність швидше виняток, аніж загальна норма. Незалежно від того, якими даними або якою дослідницькою стратегією користуватимуться дослідники, вони мають досягати спільної мети - здобути надійні та валідні дані, що розширюють наші знання та можуть доповнити наукову картину особистості.

Між теорією, характером даних, на які вона спирається, та стратегією дослідження існує взаємозалежність. Персонологи відрізняються не тільки певним теоретичним баченням, а й своєю прихильністю до певного виду емпіричних даних та підходом до дослідження особистості. Вони як учені намагаються бути об'єктивними, тим не менш, почуваються комфортніше з тим чи іншим видом даних, у рамках того чи іншого підходу до дослідження.

Персонологи використовують емпіричне знання, формують раціональне знання, що характеризується експліцитністю, логічністю, аналітичністю і точністю. Однак вони цінують тих представників своєї спільноти, що володіють даром формування інтуїтивного знання, яке може бути сприйнято, осмислено, бути емоційним, яскравим, сильним, допомагати проникнути в суть того, що з нами відбувається. Всі три типи знання відіграють важливу роль у становленні персонологічної істини. У формуванні власних персонологічних істин треба використовувати знання всіх трьох типів: досвід, розум та інтуїцію, адже в самій персонології співіснують усі типи знань. Поєднання трьох видів знання створює своєрідний вигляд цієї науки - науки, в якій учені діють іноді інтуїтивно, іноді займаються лише збором фактичних даних, іноді схильні обмежитися лише раціональними поясненнями. Але жоден із них не має переваг, вибираючи свій методи і нехтуючи іншими.