3.Захист Конституції України.

Правова охорона та захист конституції є неодмінною умовою забезпе­чення її верховенства і стабільності. Вона здійснюється у двох основних формах — конституційний контроль та конституційний нагляд. Існують дві точки зору на співвідношення цих понять:

1) контроль — це така система відносин між органами пуб­лічної влади, за якої контролюючий орган має право скасовува­ти акти підконтрольного органу, а нагляд — така система відно­син, за якої наглядовий орган має право лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку та найбільше — зупини- ти дію його акта, але скасовувати або змінювати акт повинен сам піднаглядний орган;

2) контроль — це перевірка діяльності підконтрольного ор­гану, що проводиться контролюючим органом або вибірково, за власною ініціативою, або за якимось сигналом, а нагляд — по­стійне спостереження за діяльністю піднаглядного органу.

Такі відмінності розуміння зазначеного поняття зумовлені неоднаковим його застосуванням у законодавстві зарубіжних країнах або ж однієї і тієї самої країни.

Надалі під конституційним контролем ми будемо розумі­ти будь-яку форму перевірки на відповідність конституції актів та дій органів публічної влади, а також об'єднань громадян, що здійснюють публічні функції або створені для участі у здійс­ненні публічних функцій.

Необхідність конституційного контролю обумовлена тим, що конституція в державі має вищу юридичну силу, а отже всі правові акти повинні їй відповідати або не суперечити (відмін­ність між цими поняттями було з'ясовано вище).

Вважається, що ідея конституційного контролю з'явилася у XVII ст. у Великобританії і була пов'язана з діяльністю Таєм­ної ради, яка визнавала закони легіслатур колоній недійсни­ми, якщо вони суперечили законам англійського Парламенту, виданим для цих колоній, або загальному праву. Однак кон­ституційний контроль у сучасному розумінні вперше з'явився у США у 1803 р., коли Верховний суд США у справі У. Мербе-рі проти Дж. Медісона оголосив, що будь-який закон Конгресу, котрий суперечить Конституції США, може бути визнаний су­дом неконституційним.

Після Першої світової війни у Європі було вироблено власну модель конституційного контролю, яку, зокрема, запозичили ба­гато постсоціалістичних країн, у тому числі й Україна. Автором Цієї моделі є австрійський юрист Хане Кельзен.

Найчастіше конституційний контроль здійснюється судови­ми або квазісудовими органами.

Судовий конституційний контроль має дві моделі:

1) американська (децентралізована) модель, за якої конституційність законів та інших актів перевіряють суди загальної юрисдикції при розгляді конкретних справ (конкретний наступний контроль). За цієї моделі в деяких країнах конституційність законів мають право перевіряти всі загальні суди, але рішення про неконституційність закону ухвалює верховний суд (США, Аргентина, Японія). В інших країнах (Австралія, Індія, Маль­та) конституційність закону вправі перевіряти тільки верхов­ний суд після того, як справа доходить до нього після розгляду нижчими судами, які не мають права перевіряти конституцій­ність законів;

2) європейська (централізована) модель передбачає утво­рення спеціальних судових або квазісудових органів конститу­ційного контролю. Головна відмінність судових та квазісудових органів тут полягає в тому, що у квазісудових органах зазвичай використовується закрита, заснована на письмовому проваджен­ні, процедура, тому вони не розглядають індивідуальних консти­туційних скарг.

Відповідно до ст. 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Статтею 148 Конституції України встановлено, що Консти­туційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Кон­ституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадя­нин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом щонайменше де­сять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти ро­ків та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призна­ченим на повторний строк.

Основним об'єктом конституційного контролю є конститу­ційність законів (при цьому слід мати на увазі, що за світовою практикою закони, прийняті на референдумі, не підлягають кон­ституційному контролю. Хоча у законодавстві України це по­ложення не закріплено). Але до повноважень Конституційного Суду України також належать і інші контрольні повноваження.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до розді­лу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Конституційний Суд України» від 04.08.2006 р. юрисдик­ція Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції України (конституційність) не поширюється на за­кони України про внесення змін до Конституції України, які набрали чинності.

Конституційний контроль поділяється на види за такими критеріями:

і) за часом здійснення:

• попередній контроль, за якого акт перевіряється до набрання ним чинності. Можливість здійснення попереднього консти­туційного контролю передбачена ст. 159 Конституції України;

• наступний контроль, який поширюється на чинні, принаймні офіційно опубліковані, акти. Можливість здійснення наступ­ного конституційного контролю передбачена ст. 150 Консти­туції України;

2) за місцем здійснення:

• внутрішній контроль — проводиться самим органом, який видає акт;

• зовнішній контроль — проводиться іншим органом (напри­клад, главою держави, якому на підпис або для промульгації надійшов закон);

3) за правовими наслідками:

• консультативний контроль, що не має обов'язкової юридич­ної сили;

• постановляючий контроль, за якого, якщо акт визнано не­конституційним, він утрачає юридичну силу або поверта­ється на розгляд органу, який його видав. Конституційний контроль в Україні є постановляючим, оскільки відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд Украї­ни» рішення і висновки Конституційного Суду України од­наковою мірою є обов'язковими до виконання;

4) за обов'язковістю проведення:

• обов'язковий контроль, коли акт неодмінно підлягає консти­туційному контролю, зазвичай попередньому. Таким є конт­роль, передбачений ч. 2 ст. 151, ст. 159 Конституції України;

• факультативний контроль, коли конституційний контроль проводиться за ініціативою уповноваженого суб'єкта. Най­частіше конституційний контроль є саме факультативним;

5) за формою:

• абстрактний контроль, що означає перевірку конституцій-ності акта або норми без зв'язку із конкретною справою. По­передній контроль може бути тільки абстрактним. Причому в деяких державах питання про конституційність може бути поставлене за власною ініціативою органу конституційного контролю (Австрія, Франція);

• конкретний (інцидентний) контроль, що здійснюється у зв'яз­ку із конкретною, найчастіше судовою, справою, при вирішенні якої підлягає застосуванню певна норма або акт, що оспорю­ється з точки зору конституційності. Він — завжди наступний;

• індивідуальний контроль, за якого індивід, об'єднання гро­мадян, юридичні особи наділені правом подавати до консти­туційного суду скарги про порушення своїх прав і свобод законами, іншими нормативно-правовими актами, судови­ми рішеннями (сьогодні не застосовується в Україні);

6) за обсягом:

• повний контроль, що охоплює всю систему суспільних від­носин, урегульованих конституцією;

• частковий контроль, який поширюється лише на певні сфе­ри таких відносин (права людини і громадянина, відносини з приводу територіального устрою тощо);

7) за змістом:

• формальний контроль, за якого перевіряється дотримання конституційних вимог та умов щодо видання акта;

• матеріальний контроль, що передбачає перевірку відповід­ності змісту акта положенням конституції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (матеріальний контроль), або якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (формальний контроль). А відповідно до ст. 15 Зако­ну України «Про Конституційний Суд України» підставою для ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо не­конституційності правового акта повністю чи в окремій части­ні є також перевищення конституційних повноважень при його прийнятті (додаткова підстава для формального контролю).

Тема 3.1 Конституційний лад України