Тема 4.3 Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні Самостійна робота

1. Правова регламентація загального режиму іноземців в України.

Поняття «іноземець» у нормативних актах і правовій літе­ратурі вживається у двох значеннях.

У широкому значенні до іноземців відносять як осіб, котрі не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підда­ними) іншої держави або держав, так і осіб, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадяни­ном (тобто осіб без громадянства, або апатридів (аполідів).

Однак за законодавством України поняття «іноземець» вжи­вається у вузькому значенні, відповідно до якого іноземець — це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадя­нином (підданим) іншої держави або держав. Такий підхід вва­жається найбільш вдалим, оскільки за своїм статусом іноземці та особи без громадянства відрізняються тим, що:

1. особи без громадянства не користуються захистом з боку будь-якої держави;

1. у іноземця стан перебування у громадянства певної дер­жави є постійним, тоді як у особи без громадянства — тимча­совим.

У ст. 26 Конституції України ці поняття також розмежову­ються через вживання словосполучення «іноземці та особи без громадянства».

Спільне у правовому статусі зазначених категорій осіб по­лягає у тому, що як іноземці, так і особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються ти­ми самими правами і свободами, а також несуть такі самі обо­в'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26 Конституції України).

Відповідно до ст. З Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р. зі змінами і доповненнями іноземці та особи без громадянства можуть:

1. іммігрувати в Україну на постійне проживання;

1. прибути для працевлаштування на визначений термін;

2. тимчасово перебувати на її території.

При цьому положення цього Закону не зачіпають установ­лених законодавством України і міжнародними договорами України привілеїв та імунітетів, які надаються співробітникам дипломатичних представництв та працівникам консульських установ іноземних держав в Україні, а також іншим особам.

Тема 4.4 Система конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні і обов’язки громадян в Україні Самостійна робота

1. Конституційні обов’язки людини і громадянина.

Конституційні обов'язки — це відбиті в нормах Конститу­ції міри належної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин.

Відтворюючи ч. 1 ст. 29 Загальної декларації прав людини, ст. 23 Конституції України встановлює, що «кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується віль­ний і всебічний розвиток її особистості».

До Другої Світової війни у конституціях західних держав практично взагалі не згадувався інститут обов'язків громадян.

Порівняно з останньою Конституцією УРСР чинний Основ­ний Закон містить значно меншу кількість обов'язків. Сучас­ною тенденцією новітніх конституцій зарубіжних держав є ви­користання ідеї єдності конституційних прав і обов'язків, тобто при формулюванні конкретного права одразу визначається від­повідний йому обов'язок (конституції Іспанії, Італії, Португалії, Польщі тощо). Дана тенденція знайшла своє відображення у назві розділу II Конституції України, хоча обов'язки людини і громадянина були згруповані переважно в його заключних стат­тях (статті 65—68)^:.

Дуалізм громадянською та політичного суспільств зумов­лює розмежування обов'язків (як і прав) на обов'язки людини та обов'язки громадянина.

До обов'язків людини Україні належать:

1. обов'язок неухильно додержуватися Конституції Украї­ни та законів України (ст. 38 Конституції України). При вико­нанні цього обов’язку особа повинна дотримуватися і підзаконних актів, і актів органів місцевого самоврядування. Цей обов'я­зок конкретизується в низці конституційних заборон, передба­чених статтями 13, 17, 19,23, 24, 37, 41, 55, 126 Конституції України;

2. обов'язок не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Констітуції України). Цей обов'язок дета­лізується у статтях 24, 27, 23, 32, 41, 43, 44, 47, 54, 64 Конститу­ції України.

Стаття 68 Конституції України містить норму про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальнос­ті. На думку дослідників даної проблеми, ця норма не є обов'язком, а має логічне продовження в контексті положення ч. 1 ст. 57 Конституції про гарантування кожному знати свої права і обов'язки;

1. Відповідно до ст. 51 Конституції України кожен із по­дружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобо­в'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобо­в'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Зміст цих обов'язків деталізується за Сімейним кодексом України;

2. обов'язок отримати повну загальну середню освіту, який випливає з ч. 2 ст. 53 Конституції України. Ухилення батьків або осіб, що їх замінюють, від обов'язку забезпечення необхід­них умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тяг­не адміністративну або кримінальну відповідальність, передба­чену законодавством України;

3. обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спад­щині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66 Конституції України);

4. обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмі­рах, установлених законом (ст. 67 Конституції України).

Обов'язком громадян України (окрім зазначених вище обо­в'язків людини) є також захист Вітчизни, незалежності та тери­торіальної цілісності України, шанування її державних симво­лів (ст. 65 Конституції України).

Правове регулювання відносин між державою і громадяна­ми України у зв'язку з виконанням ними конституційного обо­в'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 04.04.2006 р.