Нормативно-правові акти з охорони праці

Конкретні вимоги охорони праці до виробничого середовища, обладнання, устаткування, порядку ведення робіт, засобів захисту працюючих, порядку навчання працюючих тощо регламентуються відповідними нормативно-правовими актами, які розробляються у відповідності з законодавством про охорону праці і становлять нормативно-технічну базу охорони праці.

Законом України “Про охорону праці” визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Основні групи нормативно-правових актів з охорони праці

1. Державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП);

2. Державні стандарти України (ДСТУ);

3. „Система стандартов безопасности труда” (ССБТ) – ГОСТы - внесені до Державного реєстру окремою групою під рубрикою «Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці»;

4. ДБН А.3.2-2-2009 „Охорона праці і промислова безпека у будівництві”;

5. Нормативні акти (правила, норми, інструкції тощо).

Нормативно-правові акти з охорони праці потрібно відрізняти від відомчих документів, що можуть розроблятися на їх основі і затверджуватися міністерствами, відомствами України або асоціаціями, корпораціями та іншими об'єднаннями підприємств з метою конкретизації вимог нормативно-правових актів залежно від специфіки галузі.

Нормативні акти з охорони праці підприємств

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі нормативно-правових актів і затверджують власні нормативні акти з охорони праці, що діють в межах даного підприємства, установи, організації. Нормативні акти підприємства конкретизують вимоги нормативно-правових актів і не можуть містити вимоги з охорони праці менші або слабкіші ніж ті, що містяться в державних нормах.

Органи державного управління та нагляду за охороною праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці є невід’ємною частиною державної політики, однією з найважливіших функцій центральних та місцевих органів виконавчої влади й Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Управління охороною праці в країні поділяється на рівні:

 загальнодержавний;

 регіональний (обласний, районний, міський, районний у місті, селищі, селі);

 галузевий;

 виробничий (рівень підприємств).

Державне управління охороною праці здійснюють:

 Кабінет Міністрів України;

 Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України);

 міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

 місцева державна адміністрація, органи місцевого самовря­ду­вання.

Для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці важливого значення набуває державний нагляд і контроль за станом охорони праці.

Державний нагляд — це діяльність уповноважених органів і посадових осіб (державних інспекторів, державних санітарних лікарів), спрямована на забезпечення виконання органами виконавчої влади, суб’єктами господарювання й працівниками вимог законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці.

Державний нагляд за дотриманням законодавства та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

• Державний департамент з нагляду за охороною праці, його територіальні управління в областях та державні інспекції (Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд);

• органи, установи і заклади Державної санітарно-епіде­міологічної служби МОЗ та інших центральних органів виконавчої влади;

• Головне управління державної пожежної охорони МНС, територіальні й місцеві органи державного пожежного нагляду;

• Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою (Держатомінспекція);

• Державна екологічна інспекція (в частині нагляду за безпечним використанням джерел іонізуючого випромінювання), які належать до Мінекобезпеки, і підпорядковані їм інспекції на місцях.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

 спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпе­ки;

 спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

 спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці та нормативно-правових актів здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самовря­дування, їм не підзвітні й не підконтрольні.

Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

 безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства викори­стовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;

 одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профіла­ктичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

 видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

 забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підпри­ємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;

 притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;

 надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам проку­ратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.