12.Літературна вимова.Основні правила.

Літературна вимова — нормалізована вимова освічених людей без діалектних або індивідуальних рис. Норми літературної вимови обов'язкові для всіх. Тому в наш час — час активного суспільного життя — удосконаленню вимовних норм і оволодінню ними приділяється велика увага.

Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.

Особливістю українського мовлення є переміщення наголосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка — книжки, книжками, книжкам; вітер — вітри, вітрами, вітрам тощо.

Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.

В українській мові існує значна група власних географічних назв із суфіксами -щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад:

Київщина — (бо Київ)

Полтавщина—(бо Полтава)

Харківщина — (бо Харків)

Донеччина — (бо Донецьк)

Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.

Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести, везти.

13.Книжні та іншомовні слова в документах.

Книжна лексика характерна для стилів, які функціонують здебільшого в письмовій формі, це - діловий, науковий, художній і публіцистичний. Книжне забарвлення мають терміни, слова, що виражають загальнонаукові поняття й уживаються в широкому значенні. Наприклад: асигнація, історія, економіка, політика, експеримент, демократизм, форум, характеристика, абітурієнт .

Значне місце відведено й словам з абстрактним значенням на -ання, -ення, -іння,-ство,-цтво: функціонування, примирення, товариство, сумісництво.

Серед книжних слів є чимало таких, що характеризуються незначним відтінком книжності. Це дієслова на -увати, -ювати (панувати, утримувати, заповнювати, призначувати та ін.): віддієслівні іменники на -ння, -ття (спостереження, посвідчення, вибуття); дієприкметники (виконуючий, призначений, накреслений). У документах різного типу особливу увагу слід звертати на урочисті книжні слова, бо саме їх вживання у даній сфері спричиняє чимало недоречностей. Не рекомендується використовувати урочисту лексику в робочих документах, що мають офіційний характер.

Слід бути обережними й уважними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то їх вживання - недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в окремих ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем. Це лексика з фінансової сфери обслуговування: банк, фінанси, бюОжет. факсиміле, авізо, кредит, дебет; поштово-телеграфного зв'язку: телеграф, телефон, бандероль, телеграма, бланк, шифр, номер, серія.

Аби правильно вживати іншомовні слова, варто дотримуватися таких рекомендацій:

а) не ставити у текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові;

б) вживання іншомовного слова у справочинстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках:

в) не слід користуватися в одному і тому самому документі іншомовним словом і його українським відповідником на позначення того самого поняття. Бажано користуватися в таких випадках національною мовою, що значною мірою полегшить ведення справочинства.