Тема 5. Піднесення й розквіт київської русі (кінець х – середина хі ст.)

1. Володимир: прихід до влади, зміцнення держави.

2. Запровадження християнства на Русі.

3. Князювання Ярослава Мудрого.

Володимир: прихід до влади, зміцнення держави

Розпочата в 977 р. міжусобна боротьба між синами Святослава закінчилася смертю Олега, Ярополка й перемогою Володимира (980 – 1015), князювання якого справедливо вважається початком розквіту Київської Русі. Це був один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу. За його князювання завершилось формування території Київської Русі. Володимир спирався на місцеву аристократію і таким чином позбавився свавільних варягів. Він усунув від влади племінних вождів і на їхнє місце посадив своїх синів (12). Зосередив усю владу в своїх руках. Одна із великих заслуг Володимира – захист Русі-України від нападів печенізьких орд. Боротьба велася безперервно. Інколи битви замінялися поєдинками богатирів (наприклад, Кожум’яки з печенізьким богатирем; Мстислава Тмутараканського, сина Володимира, – з князем касогів Редедею). Володимир також укріплював прикордонні землі, заселяюючи їх добровольцами.

Запровадження християнства на Русі

Найважливіше нововведення – запровадження християнства. Язичництво не відповідало ні рівню розвитку держави, ні становищу київського князя. Волхви і “кудесники” суперничали з князями за владу над народом. Вибравши християнство, Русь обрала європеїзований шлях політичного розвитку. Християнізації передував політичний союз з Візантією. На прохання візантійською імператора про військову допомогу Володимир дав згоду з умовою віддати йому заміж сестру імператора Василя ІІ Ганну. Василь ІІ погодився за умови, що Володимир охреститься і охрестить свою країну. У 988 р. Володимир охрестився разом зі своїм оточенням, а потім силоміць охрестив усіх киян у р.Почайні. Після цього була християнізована вся Русь.

Це сприяло швидкому злету Київської Русі. Введення нової віри зміцнило міжнародний авторитет Київської Русі, вивело її в число передових європейських країн, сприяло розширенню економічних і культурних зв'язків з багатьма народами. Прийняття християнства позитивно вплинуло і на внутрішнє життя країни. Ця релігія підтримувала монарше право на владу, тому київські князі знайшли в ній ідеологічну опору. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління, забезпечувала не знане раніше духовне єднання, справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. Християнство принесло з собою розвиток науки, письменництва, мистецтва, архітектури.

Після смерті Володимира між його синами спалахнула міжусобна боротьба. Старший син Святополк убив менших братів Бориса і Гліба. Святослав безслідно зник. Ярослав пішов війною на Святополка. Той утік в Польщу і безвісно загинув. На Ярослава з війною пішов Мстислав Хоробрий (Тмутараканський). Проте вони домовилися без битви, поділивши Русь. Після смерті Мстислава Хороброго в 1036 р. Ярослав став самовладним правителем.

Князювання Ярослава Мудрого

Ярослав Мудрий (1019 – 1054). Князювання Ярослава Мудрого стало періодом розквіту й могутності Київської Русі. Для захисту західних рубежів держави київський князь заснував місто, назване його ім’ям – Ярослав, підкорив племена чуді, ятвягів і на березі Чудського озера заклав місто Юр’їв. У 1036 р. під стінами Києва розгромив печенізьку орду і відкинув її у безкрайні степи. Південні кордони Київської Русі на Правобережжі відсунулися приблизно на 100 км. Київська Русь стала найбільшою державою Європи (її кордони займали територію від Волги до Карпат і від Росі до Балтійського моря).

Могутність Київської Русі визнана всією Європою, і царські династії почали вступати з родиною київського князя у шлюбні відносини. Ярослава Мудрого називали “тестем Європи”. Його дружина (Інгігерда) – дочка шведського короля. Одна сестра стала дружиною польського короля, інша – візантійського царевича. Три дочки видані за норвезького, французького і угорського королів. Син Ізяслав одружений з сестрою польського короля.

Одна з найбільших заслуг Ярослава Мудрого - це об’єднання звичаєвих правових норм у збірник законів “Руська Правда”. Основним об’єктом захисту стало життя, тілесна недоторканість людини; покарання в основному мали грошовий характер. Хоча закони спрямовувалися в основному на захист верхівки суспільства, але й прості люди відчували себе більш захищеними від сваволі феодалів.

За князювання Ярослава Мудрого Київ стає релігійним центром країни. У 1037 р. тут збудовано шедевр світової культової архітектури - Софійський собор. У 1051 р. бояри – монахи Антоній і Феодосій заснували на схилах Дніпра Печерський монастир – майбутній духовний центр України. У 1051 р. Ярослав Мудрий вперше призначив київським митрополитом русина – видатного письменника Іларіона. При Софіївському соборі, інших храмах та монастирях накопичувалися бібліотеки, що складалися головним чином з творів іноземних авторів, перекладених на давньоруську мову.

Для того, щоб запобігти боротьбі за владу між своїми нащадками, Ярослав Мудрий запровадив принцип вікового старшинства, коли на зміну померлому князю приходив його брат, а потім син. Таким чином фактично кожному із князів гарантувалося право на київський престол. Ще за свого життя Ярослав Мудрий поділив руські землі між синами. Головним над братами ставав старший брат, що княжив у Києві.