97. Становлення багатопартійної системи в Україні

Головним напрямом політичної трансформації став перехід від монопартійності до багатопартійності.Багатопартійна система в Україні представлена партіями всього загальновизнаного політичного спектра. Серед них поступово викристалізувалися п'ять основних течій: націонал-радикальна, націонал-демократична, центристська, соціал-демократична, ліве крило. Націонал-демократична течія представлена 11 найбільш впливовими політичними партіями.Ідейно-теоретичною основою націонал-демократичних партій є мінімальне втручання держави в економіку та поміркований націоналізм (баланс інтересів нації і особи, єдність прав нації і прав людини. В центристській партії основою є лібералізм, який проголошує свободу людини вищою цінністю, коли держава існує заради людини, а не навпаки. Матеріальною основою свободи людини є приватна власність. Важливе значення надається створенню вільного демократичного громадянського суспільства, побудові правової держави. Серед цих партій спостерігаються різні підходи до проблем державного устрою — від унітаризму до адміністративної автономії та регіонального самоврядування. Соціал-демократичнїй течїі основою цих партій є соціал-демократичні цінності та ідеали. Відстоюється соціально-орієнтована ринкова економіка, підтримуються реформи, які враховують інтереси більшості населення.

У лівого крила Ідеологічноа засада базуваласьна марксизмі-ленінізмі, модернізованому відповідно до сучасних умов. Соціалізм вони вважають суспільством соціальної справедливості із сильним соціальним захистом населення (право на працю та відпочинок, безплатна освіта і медицина, матеріальна підтримка непрацездатних). Безумовний пріоритет надається колективним формам власності. Партії визнають планово-ринкову економіку при збереженні у держави значних контрольно-розпорядчих . Таким чином, упродовж 90-х років Україна відійшла від тоталітарної однопартійності і опинилася в гіпертрофованій багатопартійності. Поєднуючи інтереси громадянського суспільства з державою, політичні партії сприяють подоланню або пом'якшенню конфліктів. Тому формування кількох впливових політичних партій, здатних запобігти політичним потрясінням і забезпечити розподіл влади між різними суспільними силами, набуло нині важливого значення.

98. .Україна на шляху до незалежності. Декларація про державний суверенітет

…ДО своєї незалежності Україна йшла довгим, тяжким, жертовним шляхом і дорого за неї заплатила. В основі української державності — століття боротьби наших предків, у якій формувалася ідея самостійності, і втілена передусім в іменах Шевченка та Франка титанічна робота великих просвітителів, діячів культури й науки, котрі створювали гуманістичний потенціал нації, і сама колективна душа українського народу, яка вперто противилася знеособленню, зберігаючи найцінніші якості своєї самобутності. Здобутки безсумнівні: широке міжнародне визнання; серія політичних і економічних угод із сусідніми і далекими державами, що визначає наше місце у світовому співтоваристві; конструювання структури державності. І головний наш здобуток — збереження міжнаціонального спокою, завдяки чому Україна залишається однією з небагатьох мирних зон не лише в Співдружності Незалежних Держав, а у в усьому нинішньому світі. Незалежність України — заслуга не лише певних політичних сил та рухів, а й усього народу, багатьох його поколінь. За нею — і три роки національної революції та драматичної самооборони Української Народної Республіки, і десять років національно-культурного будівництва часів «українізації», і всенародне протистояння гітлерівському нашестю, і тяжка праця народу в післявоєнній відбудові та у створенні індустріальної потуги сучасної України… Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки. 12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР»(16 липня 1990р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду. Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів. По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії. За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави. День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. За відсутності інших ритуалів у першу річницю прийняття Декларації комуністичні керівники урочисто несли квіти до пам'ятників Леніну, які обов'язково були у центрі кожного міста. Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація представляла собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод. Єдиним джерелом влади в УРСР Декларація проголосила народ України. А народ України визначений як громадяни республіки всіх національностей. На час прийняття Декларації Конституція УРСР була чинною. Отже, УРСР не мала свого громадянства. Її територію всуціль заселяли громадяни СРСР, відтак народу України не існувало. Джерелом влади при прийнятті Декларації була КПУ, але не як самостійна партія, а як регіональний підрозділ КПРС.