1.Історія України як наука: предмет, методологія, джерела.

Історична наука відрізняється від інших наук, тим, що має свою специфіку, суть якої полягає в тому, що історія – це наукова про минуле чи інакше документація минулого.

Предметом вивчення історії України є їсторична діяльність українського народу від найдавніших часів до сьогодення.

Завдання курсу

Узагальнити досвід національного державотворення.

Розкрити історію соціально-економічних та суспільно-політичних процесів України, визначити роль і місце історичних осіб.

Показати найважливіші події та явища української історії в контексті світової історії.

Методологією історичної науки є теорія пізнання історичного процесу, сукупність пізнавальних принципів та дослідницьких методів, що реалізуються в практиці історичного пізнання.

Історична наука спирається на такі методологічні принципи:

Об’єктивність,

Історизм.

Історія користується такими методами:

Логічний,

Порівняльно-історичний;

Ретроспективний міждисциплінарні методи(математичні та статистичні методи).

Джерела вивчення історії

В історічній науці є різні визначення історичного джерела.

Історичним джерелом є все те, що відображає розвиток суспільства і є основою для наукового пізнання, несе інформацію про різноманітні сторони життя.

Групи джерел:

Речові джерела(дописемна історія),

Писемні джерела(статті, архівні джерела),

Етнографічні фольклори.

2.Науква періодизація і характеристика основних періодів історії України.

1. Праісторія або стародавня доба. Цей період розпочинається з появи первісних людей на теренах України (орієнтовно 1,5 млн. років) і закінчується появою перших державних об’єднань східнослов’янських племен у Середньому Подніпров’ї (VІ-ІХ ст.).

2. Середньовічна Україна. В рамках цього періоду розглядається княжа доба або Київська Русь від початку заснування до роздрібненості (ІХ – перша половина ХІV ст.), литовсько-польська доба (друга половина ХІV – перша половина ХVІ ст.)

3. Україна на порозі нового часу. В цьому періоді виділяється доба Українсько-козацької держави, підвалини якої заклав Б. Хмельницький (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.).

4. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.). На цьому етапі розпочинається національне відродження, українці активно беруть участь у революціях 1848-1849 рр., 1905-1907 рр. Відбувається політизація українського національного руху, яка спричиняє появу перших українських політичних партій. Закінчується період участю українців у першій світовій війні, яка стала для багатьох братовбивчою.

5. Боротьба за відновлення української державності (1917-1920 рр.). Це період Української революції, громадянської війни та іноземної інтервенції. Саме у цей час змінили одна одну такі політичні інституції, як Українська Центральна рада, Українська держава П. Скоропадського і Директорія. Також була проголошена незалежна Українська Народна Республіка.

6. Україна між двома світовими війнами (1920-1930-ті роки ХХ ст.). Більша частина українських земель була об’єднана у складі УРСР – складової частини СРСР. Українці пережили добу національного відродження. Однак з оформленням тоталітарного ладу його активні діячі були репресовані. В цю добу Україна пережила два голодомори (1921-1922 рр., 1932-1933 рр.) та “розселянювання”. Західноукраїнські землі розвивалися у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини, які здійснювали колоніальну політику.

7. Україна в роки Другої світової та Великої Вітчизняної війни (1939-1945 рр.). Розпочався цей період включенням західноукраїнських земель до складу УРСР та проведенням “радянізації”, яка супроводжувалася репресіями. Напад Німеччини на СРСР мав катастрофічні наслідки для України. На її території встановився жорсткий окупаційний режим. У відповідь – розгортання радянського і націоналістичного партизанського руху. Утворилася УПА, яка повела боротьбу за відродження Української держави. Задля визволення України були створені радянською владою чотири Українські фронти. Упродовж 1942-1944 рр. відбувалося звільнення України Червоною армією.

8. Україна в повоєнний період, на шляху до незалежності (1945-1991 рр.). Основні ознаки цього періоду: завершення збирання основних етнічних земель українського народу в межах однієї держави, нова смуга масових репресій, третій голодомор 1946-1947 рр., хрущовська “відлига”, брежнєвський “застій”, розгортання правозахисного та дисидентського руху, горбачовська “перебудова”, катастрофа на ЧАЕС, перші вибори до Верховної Ради УРСР на альтернативній основі, створення парламентської опозиції – Народної ради, перші паростки багатопартійності, прийняття Декларації про державний суверенітет, студентське голодування та перші страйки шахтарів, державний заколот у Москві та створення ДКНС, прийняття Акту про державний суверенітет, референдум про незалежність, припинення існування СРСР.

9. Розбудова незалежної держави Україна (1991 р. – сьогодення). На цьому етапі відбулося створення правової бази розвитку України як демократичної держави, запровадження національної грошової одиниці, формування Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, митної служби. Було здійснено перехід до ринкових відносин, оформилася багатопартійна політична система, прийнята Конституція 1996 р., проведена політична реформа. Водночас Україна пережила соціально-економічні і політичні кризи, остаточно не ратифіковані угоди про державні кордони з Румунією, Росією.

Україна приймає активну участь у миротворчих процесах ООН, у програмі “партнерство заради миру”, в діяльності Ради Європи, перебуває у складі СНД і є членом ГУАМ.

3.Первіснообщинний лад на території України.

На терені України стародавні люди з’явилися від 1 млн до 300 тис. років тому. Найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Кавказ та Балкани.Найдавніша епоха в історії людства визначається як кам’яний вік. Він поділяється на три періоди: палеоліт (від 1 млн р. до X тис. до н.е.), мезоліт (IX-VI тис. до н.е.) і неоліт (VI-IV тис. до н.е.). Кам’яний вік тривав на території України від 1 млн р. до н.е. до З тис. р. до н.е. Кам’яним він називається тому, що основними знаряддями праці були вироби з каменю, які поступово вдосконалювалися. Це вдосконалення призвело до першого поділу праці, коли з’явилися знаряддя праці різного призначення. За допомогою тертя люди навчилися добувати вогонь, що стало справжньою революцією у їхньому житті, оскільки це зробило їх менш залежними від природи і сприяло кращому забезпеченню існування. Це сталося близько 100 тис. років тому.Першою суспільною організацією людей було первісне стадо, потім на зміну йому-близько 40 тис. років тому—прийшла матріархальна родова община.Основним осередком суспільства став рід-група кровних родичів по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі інакше визначити спорідненість було неможливо. Крім того, жінки посідали провідне місце і в суспільному виробництві (гончарство, ткацтво), збиранні їстівних рослин.Близько 40 тис. років до н.е. з’являється людина сучасного фізичного типу-«людина розумна» -homo sapiens («кроманьйонець» -від назви печери у Франції, де були вперше знайдені рештки такої людини. У період мезоліту відбулися суттєві зміни в озброєнні людини. Особливо важливе значення мало впровадження лука-складного, як на той час, механічного знаряддя, що дало змогу полювати на звірів на відстані і зменшити кількість мисливців, вивільнивши їх для інших робіт. Почалося приручення диких тварин: спочатку-собаки, потім-свині.У період неоліту відбулася так звана «неолітична революція»-перехід від присвоюючих форм господарства до відтворюючих. Раніше основними формами економіки були мисливство, рибальство і збиральництво, коли люди присвоювали продукти природи. Тепер вони почали їх відтворювати за допомогою розвитку скотарства і землеробства. Змінилася організація суспільного життя. Надлишки продуктів сприяли відокремленню парної сім’ї, оскільки вже можна було прожити не лише за допомогою колективного господарювання, але й сімейного. Кам’яний вік займає більше ніж 99 % історії людства. Оскільки чоловіки починають відігравати більшу роль у металургії та скотарстві,це призвело до того, що на зміну матріархату приходить патріархат.Рід тепер складається з ряду сімей, споріднених по батьківській лінії.Родові общини об’єднувалися в племена Вони займали певну територію, мали свою мову, звичаї, управління, На чолі племен стояли ради родових вождів-старійшин, які обиралися 5 найавторитетніших осіб. Поступово первісне суспільство вступає у період розкладу, оскільки як основний його осередок виділяється патріархальна сім’я виникає поділ общинників на багатих і бідних (майнова і станова нерівність), з’являється приватна власність, що було дуже важливим явищем в історії людства. На зміну родовій общині кровних родичів приходить сусідська (територіальна), де родинні зв’язки змінилися спільністю території і господарського життя.