3. Метод «мозкового штурму» і метод Дельфі

Метод «мозкового штурму» називають ще методом «мозкової атаки». Це один з найбільш розповсюджених методів психологічної активізації творчої діяльності, генерування нових ідей шляхом творчого співробітництва групи зацікавлених учасників. У його основу покладено такий психологічний ефект. Звичайно досвідчені фахівці за 15 - 30 хвилин при індивідуальній (ізольованій від інших) роботі генерують і висловлюють не більш 10 - 20 ідей, а при колективній (при дотриманні визначених правил) група за той же час генерує 50-150 різних ідей. Психологи вважають, що під час сеансу «мозкової атаки» відбувається немов би ланцюгова реакція виникнення ідей, що приводить до інтелектуального вибуху.

«Мозковий штурм» організує колективний пошук технічних рішень. Звичайно його проводять люди, не навчені спеціальним творчим прийомам. Керівник збирає групу фахівців, як правило, не більш десяти чоловік, і ставить перед ними задачу. Кожен учасник сеансу «мозкового штурму», що продовжується не більш 1 години, може висловлювати будь-які ідеї. Аналіз і критика їх під час сеансу не допускаються. Основний девіз методу: «Чим більше ідей - тим краще». Якщо в ході сеансу, на думку керівника, висловлено мало ідей, його може бути повторено, можливо, з іншим скла­дом учасників. Усі висловлення певним чином фіксуються.

Метод «мозкового штурму» («атаки») часто розділяють на: пряму «мозкову атаку», подвійну «мозкову атаку» при декількох обговореннях однієї проблеми, масову «мозкову атаку» з кількістю учасників аудиторії від 20 до 60 осіб, зворотну «мозкову атаку» зі складанням повного списку недоліків і уточнення постановки, розробки технічного завдання й експертизи; оцінки ефективності прийнятих рішень на стадії створення й початку експлуатації технічної системи.

Метод «мозкової атаки». Метод і термін «мозкова атака», або «моз­ковий штурм», запропоновано американським вченим А. Ф. Осборном як поліпшений варіант діалогу Сократа із широким використанням вільних асоціацій, одночасним створенням психоевристичного мікроклімату в малих групах людей для підвищення ефективності розв'язання творчих, особливо винахідницьких, задач.

У цей час вироблено кілька модифікацій методу «мозкової атаки».

Пряма «мозкова атака». Одним із найбільш розповсюджених методів активізації творчої діяльності є використання так званої «мозкової атаки» (МА). Цей метод було введено в практику винахідницької діяльності А. Ф. Осборном після Другої світової війни. Однак це не означає, що аналогічними прийомами пошуку нових рішень люди не користувалися задовго до Осборна.

Метою «мозкової атаки» є одержання максимальної кількості нових ідей за шляхом взаємного стимулювання членів групи до інтенсивного ін­телектуального пошуку.

Перевага методу полягає в необмеженості спектра проблем, до яких його може бути застосовано: за допомогою методу «мозкової атаки» можна розглядати будь-яку проблему, якщо її досить просто і ясно сформульовано.

Ще одна перевага методу полягає в тому, що від учасників «мозкового штурму» потрібна мінімальна попередня підготовка. У ряді випадків виявляється корисним залучення людей, які ніколи раніше не займалися обго­ворюваними проблемами. План дій полягає в такому.

Відібрати групу осіб для генерації ідей.

Зафіксувати висунуті ідеї й потім дати їм оцінку.

У літературі рекомендується, крім групи «генераторів» ідей, відразу ж залучати до проведення «мозкової атаки» й групу експертів.

Подвійна «мозкова атака». Ідея більш ефективного використання можливостей підсвідомості закладено в методі подвійної «мозкової атаки» (ПМА). Люди давно помітили доцільність проведення декількох обговорень однієї й тієї ж. Суть методу ПМА полягає в проведенні через якийсь час після першої, повторної «мозкової атаки». Як показала практика використання цього методу, під час повторної мозкової атаки часто висловлюються більш цікаві й глибокі ідеї, ніж при першому обговоренні.

Масова «мозкова атака», запропонована Дж. Дональдом Філіпсом (США), дозволяє істотно збільшити ефективність генерування нових ідей у великій аудиторії (кількість учасників варіюється від 20 до 60 осіб).

Особливість цієї модифікації методу полягає у тому, що присутніх поділяють на малі групи чисельністю 5-6 осіб. Керівник кожної групи є одночасно керівником усієї сесії. Після поділу аудиторії на малі групи кож­на проводить самостійну сесію прямої мозкової атаки.

Тривалість роботи малих груп може бути різною або визначеною, нап­риклад, 15 хвилин. Після генерування ідей у малих групах проводиться їх оцінка. Потім обирають найбільш оригінальну.

Метод зворотної «мозкової атаки» широко використовується у твор­чій діяльності. У його основі лежить закономірність прогресивної кон­структивної еволюції технічних об'єктів, відповідно до якої перехід до нових зразків і поколінь відбувається шляхом виявлення й усунення вже існуючих недоліків (протиріч).

Виявляються наявні або очікувані в найближчій перспективі протиріччя в існуючій системі або технічному об'єкті.

Знаходяться шляхи усунення цих недоліків у знов створюваних сис­темах і об'єктах.

Метод Дельфі. Назва методу є умовною і пов'язана з давньогрецьким містом Дельфі [21]. На відміну від методу «мозкової атаки» його може бути названо незалежним інтелектуальним експериментом, оскільки кожен експерт висловлює свою думку незалежно від думки своїх колег. При цьому заохочується ізольованість експертів, дотримується професійна таємниця письмового діалогу між прогнозистом і кожним експертом, що сприяє виключенню впливу авторитетів і «тиску» на експерта.

Розрізняють чотири основні різновиди методу Дельфи:

- простої ран-жировки (метод переваги),

- завдання вагових коефіцієнтів,

- послідовних порівнянь,

- парних порівнянь.

Метод простої ранжировки полягає в тому, що кожного експерта просять розташувати ознаки в порядку переваги. Метод завдання вагових коефіцієнтів - присвоєння кожній з ознак вагових коефіцієнтів, які може бути представлено двома способами: усім ознакам призначають вагові коефіцієнти так, щоб сума коефіцієнтів дорівнювала якому-небудь фіксованому числу (наприклад, одиниці, десяти, ста і т. д.); найбільш важливій з усіх ознак додають ваговий коефіцієнт, рівний якомусь фіксованому числу, а іншим - коефіцієнти, рівні часткам цього числа.

Метод парних порівнянь застосовують при наявності великої кількості альтернатив. Відповідно до цього методу всі ознаки попарно порівнюють між собою і на основі оцінок парних порівнянь шляхом подальшої обробки знаходять оцінку кожної ознаки. Для полегшення процедури попарного порівняння ознак звичайно складають таблицю матриці парних порівнянь.

У даний час метод Дельфі - це ітераційна процедура, що дозволяє під­дати думку кожного експерта критичному аналізу з боку всіх інших.

Порядок застосування даного методу такий:

- керівник експертизи індивідуально ставить задачу перед експертами й одержує їх оцінки;

- при обробці оцінки експертів розташовуються в порядку зростання;

- після обробки даних кожному члену групи індивідуально повідомля­ються результати першого туру:

- визначаються результати другого туру і результати повідомляються всім експертам.

Як правило, після кожного туру дисперсія оцінок скорочується. Звичайно процедура продовжується 3-4 рази, після чого аргументи експертів повторюються, а варіації оцінок стабілізуються.

Точність методу Дельфі збільшується зі зростанням кількості експертів та кількості ітерацій і скорочується зі збільшенням інтервалу часу між турами й відповідями членів групи.

Переваги даного методу - анонімність, оперативність, керований зво­ротний зв'язок, можливість оцінки мотивації при зміні думки експерта.

Основний недолік методу: вплив думки більшості на експертів, які дали крайні оцінки, у наступних за першим туром ітераціях.