40. Розкрити особливості соціалізації дітей в інтернатних закладах та соціальна-педагогічна робота з ними

Для дітей-сиріт, які виховуються поза родиною, у відриві від суспільства, в умовах установ закритого типу, формування системи соціально-побутового орієнтування набуває особливого значення. Умови життя і виховання в закладі закритого типу та відсутність дитячо-батьківських стосунків деструктивно впливають на особистісний розвиток дітей-сиріт : у них спостерігається знижений загальний психічний тонус, порушення процесів саморегуляції, домінування пасивності у різних видах діяльності, недостатня здатність до співчуття, імпульсивність в поведінці, знижена (в порівнянні з ровесниками з сім'ї) емоційна регуляція, емоційно-пізнавальна взаємодія. Доведено, що загалом зростання дитини в умовах закладів інтернатного типу, призводить до проблеми її в емоційному, інтелектуальному, мовленнєвому та фізичному розвитку. Вона має труднощі у спілкуванні та поведінці, характеризується звуженням світогляду та труднощами в особистісному зростанні та адаптації до нових умов життєдіяльності, соціалізації та інтеграції в суспільство в цілому. особливу тривогу викликають проблеми соціальної адаптації й постінтернатного становлення випускників інтернатних установ. Після закінчення інтернату, кожен з випускників іде в самостійне життя, де зазнає глибокої кризи, яка породжена труднощами соціалізації, дитина не здатна стати повноцінним членом суспільства. Представники даної соціальної групи зазнають труднощів у професійному самовизначенні, у шлюбі, у встановленні професійних і дружніх відносин, значна частина поповнює ряди правопорушників. Серед кола проблем, які пов’язані з системою організації виховання та навчання дітей-сиріт і дітей, які залишились без нагляду батьків в закладах інтернатного типу, важливе місце посідає проблема їх соціально-побутового орієнтування як одного із механізмів соціалізації і передусім такого їх стану як адаптація. У процесі соціалізації особистості в умовах інтернатного закладу актуальні такі проблеми: 1.Проблема інтелектуального розвитку. 2.Проблема емоційно-вольового розвитку. 3.Спільна діяльність та спілкування дітей з однолітками. 4.Проблема морального розвитку особистості дитини. 5. Проблема соціалізації дітей, які виховуються в інтернатах.

2) Зважаючи на значення діяльності соціального педагога в школі-інтернат необхідно: 1. Надати пріоритет індивідуальному підходу, який передбачає реальний облік ситуацій індивідуального розвитку дитини, темпераменту, здібностей, досвіду, спрямованості, рис характеру, самооцінки. 2. Слід зосередити зусилля на емоційному розвитку особистості, бо його основні завдання пов'язані з вихованням чутливості: вмінням розрізняти емоційний стан людей, адекватно на них реагувати: бути співзвучним, з розумінням ставитися до конкретної життєвої ситуації.

3. Актуалізувати виховну роботу, спрямувати на соціальний розвиток зростаючої особистості.

3) Для досягнення максимально-ефективного впливу на особистість соціальний педагог повинен: - знати історію особистих справ дитини, знати деталі стосунків дитини з родичами; - залучати дітей до участі в різноманітних заходах, однак з урахуванням різнотипних ролей дитини, не обмежуючись тим, що добре виходить (танцювати, брати участь у театральних постановках, декламувати вірші, бути ведучим, режисером, сценаристом); - виховувати в дітей-сиріт впевненість у своїх силах, у потребі їх в цьому світі; в здатності реалізувати свої мрії, стати компетентною особою в сучасному суспільстві.

41. Дати класифікацію ресурсів соціально-педагогічної діяльності У теорії та практиці соціально-педагогічної діяльності на сьогодні немає однозначного визначення її ресурсів. Так, В.М. Рамазанов під ресурсами соціальної роботи розуміє все те, що може бути використане для задоволення певних потреб чи вирішення конкретних проблем клієнта. Алісон Д. Мердак вважає, що до ресурсів можна віднести все, що сприймається індивідом як необхідне для його добробуту.Неоднозначним в теорії соціально-педагогічної діяльності є також питання природи та видів п ресурсного забезпечення. Різноманітні підходи до класифікації ресурсів широко представлені у працях зарубіжних теоретиків соціальної роботи. Ресурси розглядаються в них з погляду їх природи, джерел та корисності. Вони можуть бути, по-перше, внутрішніми або зовнішніми стосовно особи чи групи; по-друге — офіційними (формальними) або неофіційними (неформальними); по-третє — реальними чи потенційними.А. Лауфер поділяє ресурси соціальних служб на людські, програмні та стратегічні. Ю. Фоа пропонує виділяти шість основних ресурсів у соціальній роботі: гроші, любов, інформацію, статус, послуги і товари.Д. Томас вважає, що до визначення видів ресурсів соціально-педагогічної роботи варто підходити з позиції громадян. З цього погляду він поділяє ресурси на матеріальні послуги (виробництво, магазини, школи, сервісні заклади); засоби та форми організаційної і духовної підтримки (соціальної служби, громадські організації, церква); засоби міжособистісної підтримки та власна активність (самодопомога, взаємодопомога, підтримка членів родини, друзів та колег по роботі). В основу всіх цих підходів покладена певна класифікаційна ознака. Проте жодну із поданих класифікацій не можна розглядати як універсальну саме для практики соціально-педагогічної роботи в Україні. На основі аналізу зазначених вище підходів можна виділити такі групи ресурсів.До внутрішніх ресурсів соціально-педагогічної роботи належать:

— особливості психічних пізнавальних процесів особистості (сприймання, уваги, пам'яті, мислення, мови, уяви);

— прояви емоційно-вольових процесів та психічних станів;

— особистісні характеристики (особливості характеру, темпераменту, потреби, інтереси, цінності, мотиви);

— показники освітнього рівня людини;

— професійні та соціальні уміння й навички, якими вона володіє. До основних видів зовнішніх ресурсів належать: матеріальні; людські; інформаційні; соціальні; технологічні.Серед матеріальних ресурсів можна виокремити фінансові і нефінансові, офіційні та неофіційні. До фінансових ресурсів можна віднести всі види грошових надходжень для організації та здійснення соціально-педагогічної роботи. Серед них — бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб, пенсії та інші види виплат, передбачені діючим законодавством для різних категорій населення, спонсорські надходження на рахунок державних, громадських організацій та фізичних осіб. У свою чергу вони є різновидом і офіційних матеріальних ресурсів. Прикладом неофіційних фінансових ресурсів можуть бути грошова допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, яка безпосередньо передається в руки людині, що потребує підтримки, або її близьким. Серед нефінансових матеріальних ресурсів можна виокремити приміщення, обладнання, книги, речі, ліки тощо.Основні людські ресурси: соціальні педагоги; соціальні працівники; психологи; реабілітологи; інші працівники соціальних інститутів; волонтери. До основних видів інформаційних ресурсів соціально-педагогічної роботи належать: спеціальна література; буклети, листівки, брошури, прес-релізи; рекламна продукція (плакати, стенди); інформація у ЗМІ про благодійні заходи неурядових структур і соціальні програми органів влади та місцевого самоврядування; інформаційна мережа Інтернет (сторінки донорів, інформаційно-пошукові сервери, спеціалізовані сторінки зі фандрайзингу тощо); усна інформація спеціалістів та волонтерів.

42. Дати характеристику методу «рівний-рівному» Метод "рівний-рівному"- це спосіб надання та поширення досто-вірної інформації шляхом довірчого спілкування ровесників в межах організованої (акції, тренінги) та неформальної роботи (спонтанне спілкування), яку проводять спеціально підготовлені підлітки та молоді люди. Переваги цього методу полягають у тому, що молоді люди знаходяться постійно з ровесниками, а дорослі-професіонали - лише тимчасово; молоді люди розуміють, що означає бути молодим, a дорослі “намагаються зрозуміти”, пригадуючи себе в такому віці; молоді люди спілкуються за допомогою специфічних вербальних (сленг) та невербальних засобів і тому не завжди сприймають форми спілкування дорослих. Серед слабких сторін цього методу можна виокремити спотворення інформації під час її передачі іншим, недостатній життєвий досвід підлітків, обмеженість знань підлітків з певних питань, які цікавлять однолітків. Метод „рівний-рівному" здебільшого розглядається як навчання молодих людей молодими, підлітків-підлітками. Молоді люди при цьому обмінюються інформацією, спростовують помилкові тверджен-ня, міфи щодо вживання психоактивних речовин. Проте цей метод недоцільно розглядати лише як передачу знань між однолітками. Він, скоріше, є одним із способів впливу на особистість з метою розвитку навичок прийняття самостійних рішень та уміння бути відповідальним за свої вчинки.

43. Державні Недержавні організації. Органи виконавчої Благодійні фонди, Соціальні педагоги влади Громадські Соціальні Соціальні інститути об’єднання працівники виховання (загально-Приватні соціальні Психологи освітні школи, служби школи-інтернати, Реабілітолог вищі навчальні Відділення заклади, міжнародних Волонтери позашкільні організацій заклади) (ПРООН, ЮНІСЕФ тощо) Соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді Заклади соціального обслуговування Притулки Реабілітаційні центри Дружні клініки для молоді. Територіальні центри по роботі 3 населення Пояснєння.Суб'єкти соціально-педагогічної діяльності - це державні, громадські організації, фізичні особи, що реалізують соціальну політику та надають соціальну допомогу різним категоріям дітей та молоді.Недержавні організації (об'єднання громадян) - добровільні громадянські формування, утворені на основі єдності інтересів громадян з метою спільної реалізації прав і свобод. Сьогодні громадські організації залучають додаткові матеріальні та людські ресурси, створюють інноваційні соціальні проекти з метою вирішення важливих соціальних проблем. Значна кількість громадських організацій в Україні дає підстави визначати їх як третій сектор держави поряд з органами влади та бізнесом.Благодійний громадський фонд - різновид некомерційного фонду, метою якого є залучення різних матеріальних ресурсів, які не заборонені законом, для використання на вирішення окремих соціальних проблем.

45. Визначити «П’ять шляхів до серця дитини» за книгою Г.Чепмен та Р.Кемпбел та охарактеризуйте їх ноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.Чи вмієте ви говорити на мові любові?Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.Впевненість у любові оточуючих.Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.