14 Дати характеристику моделей профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі

Профілактика є одним з основних напрямів соціально-педагогічної роботи.

Діяльність, спрямована на попередження виникнення та розвитку негативних соціальних

явищ, соціальних проблем і проблем особистості, називають соціальною профілактикою. Перша – модель стримування. Тут

профілактика зводиться до заборони певних дій і видів поведінки дітей та молоді,

обмеження їх особистої свободи Друга модель – модель залякування страх перед прямими і

непрямими негативними наслідками ризикованих дій (можливістю потрапити у

наркотичну залежність, захворіти, опинитись у стані соціальної ізоляції, страждати

фізично і морально, навіть втратити життя) Третя модель – модель ствердження моральних принципів будується на спробі

переконати молодь в аморальності, гріховності певних видів поведінки уть профілактичної роботи за моделлю поширення фактичних знань полягає в

наданні підліткам і молодим людям об’єктивної, коректної, емоційно нейтральної

інформації щодо ризикованої поведінки для забезпечення можливості вільного, свідомого

вибору свого способу життя. П’ята модель профілактики має назву “навчання позитивній поведінці“ або

“афективного” навчання. Профілактика проводиться за допомогою ігор, тренінгів,

індивідуальних і групових консультацій, психотерапії Шоста модель – модель формування здорового способу життя спрямована на формування у дітей і

молоді цінностей повноцінного життя і здоров’я, розвиток вмінь і навичок, на створення

умов для ведення здорового способу життя сьома модель отримала декілька назв: радикальна модель або модель

соціального впливу. Вона побудована на уявленні про те, що саме суспільство провокує і

посилює негативні явища у молодіжному середовищі. Тут основними засобами протидії

негативним явищам виступають заборона чи обмеження шкідливої реклами Завдання

спеціаліста полягає в найбільш ефективному їх поєднанні та реалізації з метою

досягнення оптимальних результатів.

15) Розкрити особливості соціально-педагогічної діяльності А.С.Макаренка. А.С. Макаренко (1888-1939), педагог, письменник. Його соціально-педагогічні погляди – суттєвий внесок у розвиток соціальної педагогіки як науки. Стрижнем педагогіки Макаренка є соціально-педагогічне вчення про колектив.Під колективом розуміє не випадкове зібрання людей, а таке, яке об’єднане спільною суспільно-цінною метою, спільною діяльністю із досягнення цієї мети, де наявні органи самоуправління і координації та існують відносини відповідальної залежності.Крім цих суттєвих ознак колективу важливою умовою його існування називає контактність: члени колективу повинні знати один одного і мати про кожного особисту думку. Для правильної організації колективу важливим є питання про його структуру. Макаренко вважав, що структура колективу повинна бути, багатоваріантною,динамічною.Важливою структурною ланкою загального колективу Макаренко називає первинний колектив.Макаренко приділяв значну увагу розвитку у вихованців громадянських якостей, що простежується навіть у його роздумах про особливості роботи в колективі. Макаренко був прихильником виробничої (сільськогосподарської і промислової) праці, вважав, що лише в такій праці виробляється правильний характер людини, виховується відповідальність за свою роботу, яка є частиною загальної колективної праці. У своїй виховній діяльності використовував й інші види дитячої праці: самообслуговуюча, реміснича, безкоштовна суспільно-корисна у порядку шефства і т.д. Щоб праця здійснювала правильний виховний вплив на дітей, вона, на думку Макаренка, повинна бути посильною, результативною, осмисленою, творчою, педагогічно доцільною, колективною. А.С. Макаренко приділяв увагу вихованню громадянських якостей дітей у сім’ї. Він наголошує на тому, що у сім’ї росте майбутній громадянин, майбутній діяч, майбутній борець. Досвід А.С. Макаренка як соціального педагога, унікальний. Мало хто в історії соціальної педагогіки зумів так вдало втілити свою теорію в практику і добитись вражаючих результатів, маючи справу з важкими підлітками. Є статистика: за 15 років своєї роботи (1920 1935 рр.) через колективи, створені Макаренком, прийшло біля 3000 правопорушників і безпритульних, що стали гідними людьми, кваліфікованими спеціалістами. Возвеличення Макаренка почалось ще в 30-ті рр., і довгий час він вважався одним з найбільш видатних вітчизняних педагогів. Його ім’я і праці широко відомі за кордоном.

16. Розкрити поняття соціальне сирітство, причини його розвитку. Соціальне сирітство - явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків стосовно до неповнолітньої дитини. Соціальні сироти - це особлива група дітей, батьки яких внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин не виконують батьківських функцій. Причинами соціального сирітства в Україні є: низький матеріальний рівень життя багатьох сімей, безробіття обох чи одного з батьків; зайнятість батьків "човниковим бізнесом”, що вимагає частої і довготривалої відсутності батьків; відсутність постійного житла (мало-забезпечені сім'ї продають свої оселі, щоб забезпечити собі засоби існування, заздалегідь виписуючи дітей, залишаючи їх без даху над головою); асоціальний спосіб життя одного або обох батьків, як-то різні види залежності (пияцтво, нарко- і токсикоманія), проституція, участь у протизаконній діяльності; примушення дітей до жебрацтва з боку дорослих членів родини; різноманітні форми насильства щодо дітей у сім'ї та державних закладах опіки .Явище соціального сирітства спостерігається не лише в Україні. У різних формах воно існує в багатьох країнах світу. Як показує міжнародний досвід, його практично неможливо викорінити через багато об'єктивних та суб’єктивних причин. 3 метою локалізації явища соціального сирітства в Україні розвиваються інноваційні форми опіки, проводяться різні форми роботи з сім’єю, спрямовані на формування відповідального батьківства.

17. Дати характеристику прояву наркозалежної поведінки неповнолітніх. Визначити стадії формування залежності.Наркозалежна поведінка характеризується патологічною залежністю вiд психоактивних речовин. Синдром залежності - поєднання вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей iндивiдa. Діагноз залежності може бути поставлений тiльки при наявностi трьох i більше нижче перерахованих ознак, які виникали протягом певного часу: сильна потреба або необхідність прийняти речовину: порушення здатності контролювати прийом речовин, тобто початок вживання, закінчення або дозування вжитих речовин: фізіологічні ознаки, ознаки толерантності такі, як збільшення дози речовин, необхідної для досягнення ефекту, який раніше спостерігався при бiльш низьких дозах: прогресуюче забуття альтернативних інтересів на користь вживання речовини, збільшення часу, необхідного для придбання, вживання речовини або відновлення після її дії. Наркотики в залежності вiд свого хімічного складу мають різний вплив на людину. На час формування залежності впливає спосіб вживання речовини, дозування, стан здоров’я людини, яка їх приймає. Розвиваючись, залежність вiд наркотиків проходить ряд стадій. Кожна наступна не змiнює попередню, а навпаки - додає до картини захворювання все нoвi та нoвi прояви.На першій стадії наркоманії спостерігається синдром психічної залежності, який виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику.На другій стадії наркоманії до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і психічне узалеж-нення. На другій стадії наркоманії повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування, стабілізується максимальний рівень переносності наркотику.На третій стадії наркоманії стійкість до наркотику, навпаки, падає. Попередні дози викликають гостре отруєння. Стан ейфорії повністю відсутній. Спостерігається виражена моральна та соціальна деградація. Рідко хто з наркоманів доживає до третьої стадії. Більшість з них помирає набагато раніше: від передозування; зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією, яка передається через нестерилізований шприц з голкою; злочинів, в тюрмі під час бійок тощо. Багато наркоманів закінчують життя самогубством.

18. Охарактеризувати види, причини інвалідності та їх врахування у соціально-педагогічній діяльності Тривалий час поняття «інвалідність» розглядалося тільки у медичному аспекті та визначалося у термінах психологічної, фізі¬ологічної, анатомічної «дефектності», «ненормальності» або «нор¬мальності» людини. Згодом це поняття інтерпретувалося як функці¬ональні обмеження можливостей людини (тимчасові або постійні). Визначені такі групи інвалідів: за віком (діти-інваліди, молоді інваліди, дорослі інваліди, інва-ліди похилого віку); за походженням інвалідності (інваліди від народження або ін¬валіди дитинства, інваліди праці, інваліди війни, інваліди за за¬гальним захворюванням); за видами захворювання та обмежень (особи з розумовими об¬меженнями, особи з сенсорними та фізичними обмеженнями, тобто з порушенням зору та сліпі, зі слабким слухом і глухі, з обмеженнями мовлення, глухонімі, з порушеннями опорно- рухового апарату, хворі на дитячий церебральний параліч); особи із внутрішніми захворюваннями, особи з нервово- психічними захворюваннями.У межах соціальної моделі інвалідність розуміється як скорочен¬ня здатності людини «соціально функціонувати та визначатися у суспільстві», а також як «обмеження життєдіяльності». Ця модель передбачає вирішення проблем, пов'язаних з інвалідністю, через створення системи соціальних служб, обов'язком яких має бути надання допомоги людям з функціональними обмеженнями. З огляду на сказане, стає зрозумілим, що причиною інвалідності є несприятливе становище, в якому опиняється людина внаслідок тих чи інших дефектів розвитку, які частково або повністю позбав¬ляють можливості виконання нею звичайної для того чи іншого віку, статі та соціально-культурного оточення ролі у суспільстві, за¬доволення культурних потреб, що призводить до соціальної непо¬вноцінності або соціальної дефектності і руйнує процес соціалізації та інтегрування у суспільство.

19. Дати визначення поняття «соціальна адаптація» та визначити її роль у пристосуванні індивіда до умов середовища Адапта́ція соціа́льна — активне пристосування індивіда до умов середовища і результат цього процесу. Адаптація соціальна має дві форми: активну (індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно входить у процес соціалізації); пасивну (не взаємодіє із середовищем, не прагне змінити його, пристосуватися до особистих норм, оцінок, засобів діяльності). Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості. Соціальна адаптація — це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації.Виділяють такі компоненти соціальної адаптації: соціально-побутова, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація.

20. Визначити правила реабілітації неповнолітніх з обмеженими функціональними можливостями Найбільш поширеною формою роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами за минулих часів були функціонування спеціальних установ інтернатного типу. Надаючи базові медичні та соціальні послуги, такі установи залишаються закритими та не створювали умов для повноцінної життєдіяльності ЛОП більша частина таких установ функціонує і досі, залишаючись найпоширенішою формою надання послуг людям з особливими потребами (ЛОП). В умовах сьогодення інтеграція дітей з різними фізичними і психічними вадами в суспільстві є одним із провідних напрямків роботи різноманітних соціальних інститутів та громадських організацій. Дуже велике значення в розвязанні цієї проблеми має соціальна політика та її вплив на здійснення соціальної допомоги дітям з різними фізичними і психічними вадами. Наприклад, з державних ресурсів виділяються кошти для забезпечення людей з особливими потребами житлом, харчуванням та соціальними послугами. В країні існує розгалужена система соціальних служб для дітей з особливими потребами: центри по роботі з сімєю, що виховує дитину вадами розвитку, центри тимчасового перебування дитини з особливими потребами; невеличкі будинки для навчання та проживання молодих людей з особливими потребами тощо. Послуги соціальних служб для таких дітей є безкоштовними. Медичне обслуговування також забезпечується за рахунок держави.Соціальна робота з людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями спрямована на те, щоб адаптувати соціум, а людину, яка має проблему, до життя в суспільстві.

21. Розкрити роль неурядових організацій у соціально-педагогічній роботі з дітьми та молоддю Діяльність неурядових організацій – новий для України феномен. Вона стала можливою з набуттям незалежності та вибором демократичних перспектив розвитку. Він стає все більш поширеним, а активність неурядових організацій – впливовою. Неурядові організації, що стоять на сторожі прав та інтересів громадян, мають важливе значення для розбудови громадянського суспільства. Найбільше організацій, котрі відстоюють права дітей, жінок, студентів, безробітних, малозабезпечених, багатодітних, інвалідів. Це, до певної міри, є свідченням становлення в Україні різноманітних інституцій громадянського суспільства, захист прав і інтересів представників яких стає предметом діяльності й громадських організацій. Підхід підтримки дітей використовується переважно в роботі неурядових організацій. Він ґрунтується на визнанні соціальних відхилень неминучим явищем, пов’язаним із закономірностями розвитку суспільства й окремої особистості та спрямовує зусилля суспільства не стільки на подолання девіантної поведінки, скільки на попередження та зменшення її негативних наслідків. Відповідно до підтримуючого підходу відбуваються розуміння проблем дітей вулиці, надання їм посильної допомоги та підтримки. Підтримка є, власне, реалізацією певної системи заходів, відповідної допомоги, тобто це діяльність, спрямована на надання допомоги. Соціально-педагогічна підтримка полягає в тому, що професійно підготовлені спеціалісти визначають і вирішують проблеми дитини, яка опинилася в ситуації, коли порушуються її базові права .

22.Охарактеризувати девіантну поведінку як форму соціальної дезадаптації. Дев.пов.- це сис-ма вчинків чи окремі вчинки,які суперечать прийнятим в сус-ві нормам і проявляться у вигляді незбалансованих психічних процесів, порушення процесів актуалізації та ухилення від морального та етичного контролю особистістю над власною поведінкою.Моделі дев. пов.: особистісна (розгляд. як прояв самовираження особ.,девіація виражається у нетипових ситуаціях і є емоційню реакцією); ситуативна (для скоєння девіації необхідні спец. умови); середовищна (девіації форм-ся в соц.. середов. як соц.. відхилення). Хар-ка поведінки: тимчасова, постійна,стійка ( за тривалістю ); стихійна, спланована (за рівнем організації); егоїстична, альтруїстична (за спрямованістю); усвідомлена/неусвідомлена (за рівнем усвідомл.); індивідуальна/групова (за кіль-тю особ.)

23.Охарактеризувати розвиток благодійництва в Київській Русі. 911р.- князь Олег,Договір з греками про поводження з полоненими; 966р.-князь Володимир, «Устав…»-десятина на утримання церкви,перші школи; 1019-1054-Ярослав Мудрий,школи для дівчат та хлопчиків, сирійські училища; 1016р.-Ярослав Мудрий, «Руська правда»- права дітей і батьків на майно, прописув.,хто може надавати доп-гу,.опікуватися над дітьми; XV-XVI ст.-виникнення братств, братських шкіл (Львів,Луцьк),освітня робота; 1712р.-Петро І,Указ про заборону ніщєнства,створення благо ділень, Указ про створення буд-в для незаконнонароджених дітей,державна сис-ма підтримки дітей-сиріт; 1775р.-Катерина І,Указ про формування сис-ми суспільного нагляду створення будинків для психічно та невиліковно хворих.50-ті р. XIXст.-перші тов.-ва «Громади»- сприяння розвитку народної освіти, свободи літературного слова, пощирення нац.. ідеї (Костомаров,Куліш,Драгоманов,Старицький); 1868.-тов-во»Просвіта»-організація культ.-освітянського спрямування,відкриття читалень,вид-во ряду літ. робіт тощо.

24.Визначити функції професійної діяльності соціального педагога. Навести приклади їх застосування на практиці. Діагностична ( вивчення та оцінка особл. діяльн.і розв.. учнів (вихованців), мікроколективу, особливостей сім¢ї); прогностична (прогнозування посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розв.. особ.. прогнозує результати навчально-виховного процесу тощо); консультативна (рекомендації (поради) з питань соціальної педагогіки; консультативна соц-пед доп-га); захисна ( дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків); профілактична ( ведення, пропаганда здорового способу життя,попередження негатив.. явищ в середов);- соціально-перетворювальна (

надання соц послуг, спрям.. на задоволення соц… потреб учнівської молоді; соц-пед супровід навчально-виховного процесу тощо);- організаційна: (координ.. діяльн.. та взаємодія усіх суб’єктів соціального виховання; формування демократ.. системи взаємостосунків в підлітковому середовищі, а також серед дітей і дорослих.),комунікативна (налагодження взаємодії

особистості,соціальної групи та державних і недержавних організацій, що виступають клієнтами, волонтерами, спонсорами та партнерами у соц-пед роботі).

25.Дати характеристику дитячих будинків сімейного типу як шляху подолання соціального сиріцтва в Україні. ДБСТ- це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває у шлюбі,для забезпечення та спільного проживання дітей-сиріт,дітей,позбавл.. батьківського піклування.Кількість дітей.що вих.-ся складає від 5 до 10 осіб. Діти виховуються в даному закладі до 18 років,а в разі навчання у ВНЗ,проф.-тех училищах-до його закінчення,прийомні діти мають право підтримувати зв’язки з батьками,родичами (якщо це не завдає шкоди їхньому життю і здоров’ю),за вихованцями залишається право на аліменти,пенсію,яку вони отримували до влаштування до ДБСТ.Батькам-вихователям надається окреме житло,здійснюється оплата державою,одному з вихователів нараховується стаж в трудову книжку.