10Соціальне середовище як необхідна умова процесу соціалізації особистості

Середовище - це сукупність умов існування людини та суспільства. У соціології під соціальним середовищем людини розуміють економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості. Соціальна педагогіка, базуючись на цьому визначенні, розглядає соціальне середовище як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість та поведінку.       У структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політичне середовище. Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім’я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточення (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, громадські організації, формальні та неформальні об’єднання).       Соціальне середовище як сукупність соціальних умов виховання безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у виховному процесі обов’язково обумовлюються реформаціями у структурі та функціонуванні соціального середовища.       Соціалізація особистості невід’ємна від соціального середовища. Воно охоплює людину від моменту її народження і впливає на неї до самої смерті. Саме соціальне середовище, зокрема його сфери - політична, соціальна, духовна - формують певні очікування щодо поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання. Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.

соціалізація - це двосто-ронній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійно-го відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість. Соціальне середовище впливає на соціалізацію особистості і охоплює життєдіяльність людини від її народження аж до смерті. Соціалізація особистості залежить від умов соціального середовища

У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником

соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійно-го впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямо-ваного формування особистості

11Розкрити сучасні підходи до визначення соціально-педагогічної діяльності

Сучасний статус соціальної педагогіки був підготовлений, ходом іс­торичного розвитку України і обумовлений політичним, економіч­ним, соціально-культурним, освітнім рівнем розвитку країни. соціальну педагогіку можна розглядати як науку, яка роз­криває вплив на педагогічний процес конкретних соціокультурних умов, які виконують роль посередника між соціальним середови­щем і окремими галузями педагогічного знання, тісно пов'язану з цивілізацією розвитку суспільства і з становленням соціально- громадських відносин. Капська зазначає, що „соціально-педагогічна діяльність полягає у наданні допомоги людині, сім'ї, групі осіб, котрі попадають у складну ситуацію, шляхом матеріально-фінансової, морально-правової, психо-лого-педагогічної підтримки. Вона є засобом реалізації соціальної політики". Алєксєєнко також вважає головним у соціально-педагогічній діяльності допомогу особистості. На її думку, таку діяльність можна визначити „як допомогу в позитивній соціалізації особистості, зокрема в інтеграції дитини у суспільство, допомогу в її розвитку, вихованні, освіті, професійному самовиз-наченні. її мета полягає у сприянні в адаптації та позитивній соціалізації особистості шляхом допомоги їй у засвоєнні соціальних норм і цінностей; Шакурова вважає, що „соціально-педагогічна діяльність спрямована на вирішення завдань соціального виховання (турбота суспільства про молодше покоління; умови, які створюються сус-пільством, державними та приватними структурами для фізичного, психічного, соціального розвитку людини) та соціально-педагогічного захисту" .

. Соціально-педагогічна діяльність, таким чином, є соціаль-ною за своєю сутністю та педагогічною за технологічним і методичним їїзабезпеченням.

Розвиваючи це положення, В.Г. Бочарова стверджує, що ця діяльність є інтегративним державно-суспільним механізмом впливу соціальної педагогіки на практику соціальної діяльності та соціальних стосунків шляхом наповнення її змістом, що відповідає як потребам, інтересам конкретного індивіда, групи, Особистісно-орієнтований підхід у виокремленні цих ціннісних орієнтацій розглядається як основа для здійснення соціально-педа-гогічної практики. Коли з цієї діяльності „вихолощується” її педагогічне, орієнтоване на людину ядро, вона перестає бути соціально-педа-гогічною, а стає соціально-технократичною, оскільки моральні та виховні орієнтації в такій діяльності відходять на другий план чи зовсім ігноруються