88.Дати характеристику соціальному гуртожитку як закладу соціально-педагогічного спрямування

Створення та забезпечення умов для соціальної адаптації осіб, які проживають у гуртожитку, шляхом формування активної життєвої позиції, засвоєння норм та цінностей суспільства, та їх

підготовка до самостійного життя.

Основні напрямки роботи:

оформлення соціальної допомоги або пільги;

співпраця з медичними закладами, центром зайнятості, приватними підприємцями;

профорієнтаційна робота;

організація дозвілля;

профілактика негативних явищ серед мешканців;

сприяння оволодінню мешканцями гуртожитку соціально-побутовими навичками;

пошук спонсорів;

постановка на квартирний облік для отримання позачергового житла.

Основні завдання комунального закладу:

забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років, тимчасовим житлом;

надання психологічних, соціально-педагогічних, юридичних, соціально-економічних та інформаційних послуг зазначеним особам.

До гуртожитку поселяються

особи за умови:

- відсутності житла;

- житло визнане в установленому порядку непридатним для проживання;

- житло не підлягає ремонту та реконструкції.

У закладі може проживати не більше 20 осіб.

89.Розкрити зміст соціалізації як базової категорії соціальної педагогіки. Охарактеризувати механізми соціалізації.

Соціалізація - процес, за допомогою якого індивідом засвоюються норми його групи таким чином, що за формування власного "Я" проявляється унікальність даного індивіда як особистості, процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

Соціалізація особистості являє собою процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння людиною соціального досвіду.

Сутність соціалізації полягає в тому, що людина формується як член того суспільства, до якого він належить, у процесі залучення, освоєння моральних і правових норм

Процес соціалізації являє собою сукупність усіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює певну систему норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати в якості члена суспільства [1].

Іншими словами, це процес перетворення спочатку асоціальної суб'єкта в соціальну особистість, що володіє прийнятими в суспільстві моделями поведінки, які сприйняли соціальні норми і ролі.

Розуміння процесу засвоєння соціальних норм, умінь стереотипів, формування соціальних установок і переконань, навчання прийнятим у суспільстві нормам поведінки і спілкування, варіантів життєвого стилю, входження в групи та взаємодії з їх членами як соціалізація має сенс, якщо спочатку індивід розуміється як несоціальні істота, і його несоціального повинна в процесі виховання в суспільстві не без опору долатися.

Соціалізація передбачає активну участь індивіда в освоєнні культури людських відносин, у формуванні певних соціальних норм, ролей і функцій, у придбанні умінь і навичок, необхідних для їх успішної реалізації. Соціалізація включає пізнання людиною соціальної дійсності, оволодіння навичками практичної індивідуальної і групової роботи. Визначальне значення для процесів соціалізації має суспільне виховання.

соціалізація здійснюється за допомогою трьох основних механізмів:

а) пізнавальних механізмів (наслідування (імітація) і психічна ідентифікація);

б) захисних психічних механізмів, за допомогою яких приймаються рішення в тих випадках, коли між потребами особистості виникають конфлікти;

в) механізмів пристосування, які тісно пов'язані із захисними механізмами.

Додаткові механізми соціалізації:

а) підкріплення-загасання (засновані на принципі задоволення-страждання, який реалізується у вигляді застосування винагород та покарань);

б) гальмування, що вподібнюється механізму витиснення;

в) субституція (заміщення), різновидами якої є перенос (трансфер) і переміщення.