71)Сільська громада як інститут соціальної підтримки нужденних

Сільська громада представляла собою соціальний інститут, заснований на сусідських зв'язках, відображав насамперед земельні інтереси селянства і регулював господарську та побутове життя села. Відповідно до «Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності» (1861 р.) громада отримала назву «сільського суспільства» і разом зі своїми виборними органами стала нижчою ланкою адміністративного управління в селі, а й після визвольної реформи 1861 р. громада залишалася об'єднанням селянських господарств, яке задовольняло їх потреби як співвласників землі, продовжувала бути сусідським союзом щодо володіння надільними землями і було в той же час демократичною організацією місцевого самоврядування . Поряд з цим сільська громада відігравала роль головної соціальної клітинки, в якій формувався світогляд селянина, його уявлення про соціальну справедливість, добрих і поганих діяннях, людському братерство і товаристві. Громада виступала як накопичувач виробничого і соціального досвіду, хранитель і передавач вікових традицій сусідської допомоги, «мирської» виручки потрапив у біду общинника, готовності надати діяльну підтримку нуждавшимся. Для сільської поземельної громади були характерні такі неминущі соціальні цінності, як колективізація, демократизм, взаємодопомога, соціальна справедливість, рівність і інші високі якості.

Види селянської взаємодопомоги залежали від самого характеру общинного ладу, традицій сільського побуту, сезонності сільськогосподарських робіт, незахищеності сільських дворів від стихійних лих та ін Серед форм взаємодопомоги на селі значне місце займав власну працю на таких масових загальних роботах, як заготівля сіна, унавожіваніе полів, пристрій ставків, осушення боліт, споруда огорож, будівництво общинних стодол, спорудження млинів.

Широко розповсюдженим звичаєм у селянських громадах були «помочи». Вони використовувалися у випадках, коли селянська сім'я не могла впоратися самотужки з яких-небудь важким господарським справою за її двору.

72) Дати характеристику адитивної поведінка та назвати причини її виникнення.

Адиктивна поведінка виникає в неповнолітніх у результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю зв’язаних з цим проблем. При адиктивній поведінці негативна пристрасть підлітка до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадії індивідуальної психічної та фізичної залежності, тобто певних стадій захворювання. Тому основна увага при адиктивній поведінці неповнолітніх повинна спрямовуватись не на медичні, а на виховні заходи, оскільки головними чинниками, що спонукають підлітків до такої поведінки, виступають так звані педагогічні чинники ризику: конфлікти в сім’ї, гіпоопіка, низький рівень освіти в сім’ї (М.Я. Копит, 1983); низький культурний та освітній рівень батьків, нерівні методи виховання (О.Ф. Артемчук, 1985); неблагополучне виховання у сім’ї, педагогічна занедбаність (Б.С. Братусь); неблагополучні стосунки між батьками, їх низький культурний рівень (Ю.П. Лисицин, П.І. Сидоров, 1990); відсутність контролю батьків за поведінкою дітей, святкування свят з батьками (О.І. Пилипенко, 1994); індивідуально-психологічні особливості особистості, негативний соціально-психологічний статус у колективі, недостатність переконливої, доступної інформації про наслідки наркотизації, типові поведінкові реакції підлітків (емансипація, групування з однолітками, опозиції, імітації, компенсації, стрес, незайнятість, відсутність пізнавальних інтересів (І.М. Пінчук, Н.П. Пихтіна, 2000).