Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпори на соц пед.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
185.53 Кб
Скачать

50. Розкрити поняття ресоціалізації як однієї з категорій соціальної педагогіки

Праця засуджених є необхідною передумовою ефективного використання інших заходів виправно-трудового впливу: режиму, виховної роботи, загальноосвітньої та професійної підготовки. Згідно зі ст. 49 ВТК, кожний засуджений повинен працювати. Адміністрація виправно-трудових установ має забезпечити залучення засуджених до суспільно-корисної праці з урахуванням їх працездатності та, по можливості, спеціальності. Праця засуджених має свої функції: - виховну (праця засуджених є одним з основних засобів їх виправлення і перевиховання, в ній формується їх особистість) - економічну (засуджені працюють на себе і на суспільство, членами якого вони є);- соціальну (створення умов для засуджених для нормального вступу в життя після звільнення); - оздоровчу (збереження здоров'я засуджених, оскільки бездіяльність не тільки калічить людину, а й веде її до повної деградації). Праця засуджених має свої специфічні особливості, які визначаються контингентом УВП, їх специфічним правовим становищем, поставленими перед УВП завданнями. Ці особливості полягають у такому: 1. Праця засуджених здійснюється в умовах режиму відбування покарання, а це означає, що обов'язок працювати набирає категоричнішої форми, знижує роль волевиявлення засудженого і посилює значення примусу в інтересах виконання кожним працездатним засудженим цього обов'язку. Сам процес праці не передбачає кару засудженого але в умовах праці такі елементи присутні.2. Обмеження у сфері волевиявлення закріплюються нормами кримінально-виконавчого права.3. Фактичні умови праці засуджених відрізняються від умов праці вільних громадян. 4. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах ВТУ. В окремих випадках засуджені можуть залучатися до праці на підприємствах інших відомств, при умові забезпечення надійної їх охорони та ізоляції. Засуджені до тюремного ув'язнення працюють тільки на території тюрми (виконують тільки господарські роботи) 5. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ і, зокрема - в управліннях (відділах) Державного департаменту з питань виконання покарань; - на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення документів, з радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів), продавцями, бухгалтерами, касирами, завідуючими харчовими та речовими складами тощо.6. Праця засуджених повинна бути суспільне корисною, а не беззмістовною. Взагалі, вся виробничо-господарська діяльність виправно-трудової установи мусить підпорядковуватися основному завданню — виправленню і перевихованню засуджених.

51.Розкрити суть біологічних, психологічних, соціологічних теорії девіації Розкрити специфіку роботи Центру соціально-психологічної допомоги

Біологічні і психологічні теорії. Найвідомішою теорією цього типу є вчення італійського лікаря-кримінолога Чезаре Ломброзо, який плідно працював над цією проблемою у 70-x рр. XIXст. Ломброзо піддав антропоморфним вимірам багатьох в'язнів і дійшов висновку, що всі вони наділені характерними фізичними ознаками: низьке чоло, важке підборіддя, широке обличчя, великі вуха і густий волосяний покрив усього тіла. Загалом, він дійшов висновку, що злочинці є представниками певного атавістичного людського типу, або дефективними людьми. Роботи Ломброзо містили дуже багато серйозних помилок і на сьогодні не сприймаються у науковому світі, однак його ідея про те, що злочинці є представниками окремого фізичного типу людей, ще зберегла певну популярність. У 1949 р. Вільям Шелдон опублікував роботу, у якій стверджував, що схильність до скоєння злочинів залежить від типу тілесної будови. На його думку, мезоморфи — м'язисті; активні типи — мають більшу схильність до злочинної поведінки, ніж ектоморфи (тендітний, високий тип людей) чи ендоморфи (низький, схильний до повноти тип людей). Останнім часом деякі дослідники вважають, що схильність до скоєння злочинів може задаватися певним набором хромосом, який містить додаткові чоловічі хромосоми (ХУУ), у той час, як стандартний набір — ХУ. Але на сьогодні хромосомними дослідженнями охоплено ще недостатньо людей, щоб можна було із певністю стверджувати, що саме серед злочинців є більше осіб із таким чи іншим набором хромосом. Сьогодні біологічні теорії стали досить непопулярними, а домінуючою точкою зору є та, що головним фактором відтворення злочинності у суспільстві є недосконалість суспільних відносин. Проте однозначно негативна оцінка біологічних підходів також є неправильною. Дослідження, проведені російськими соціологами і кримінологами, зокрема М. Лупандіним і В. Кудрявцевим, доводять, що розумове відставання, у тому числі й спадково зумовлене, характерне майже для третини осіб, які здійснили різні злочини, особливо ті, які пов'язані з насильством над особою. Як і біологічні, психологічні теорії девіації пов'язують з певними типами особистості. У цих теоріях головний акцент робиться на особистісних факторах, особливо на неправильній соціалізації особистості у дитинстві. Психоаналітична концепція Зиґмунда Фрейда і його послідовників розглядає агресивність як вроджену, притаманну людині властивість, яка не знята у процесі соціалізації і виявляється у вигляді спонук Id ("Воно"), тобто, несвідомого, в той час як Ego ("Я") — має реалізовувати раціональні прагнення. Своїми висновками психоаналітики підводять ґрунтовну наукову базу під значення процесу соціалізації для зняття природної агресивності людини, оскільки, за певних несприятливих умов, вроджена агресивність може стати причиною злочинної поведінки. Деякі вчені трактують психічні розлади не як хворобу, аналогічну фізичній хворобі, а як соціальні відхилення, як форму прориву норми. Як і у випадках із людьми, що хворіють на алкоголізм, злодіями чи проститутками, психічні розлади також характеризуються відходом від норми: агресивністю, некоректністю висловлювань, розривом міжособистісних контактів, фобіями, депресивними станами. Центр соціально-психологічної допомоги (далі - центр) є закладом, що утворюється місцевим органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядування і надає соціальні послуги особам, які внаслідок стихійного лиха, учинення стосовно них злочину, насильства (у тому числі в сім'ї) або реальної загрози його вчинення та за інших обставин (далі - особи, які опинилися у складних життєвих обставинах), наслідки яких вони не можуть подолати самостійно.

2. Центр у своїй діяльності керується Конституцією України законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, рішеннями центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, а також положенням про центр.

3. Центр може бути утворено за наявності необхідної матеріально-технічної бази, зокрема приміщень, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам і вимогам пожежної безпеки.

4. Основними завданнями центру є надання невідкладної комплексної допомоги (психологічних, соціально-побутових, соціально-педагогічних, соціально-медичних, інформаційних і юридичних послуг тощо) особам, які опинилися у складних життєвих обставинах, що сприятиме якнайшвидшому їх поверненню до нормальних умов життєдіяльності.

5. Центр відповідно до покладених на нього завдань:

1) надає в умовах цілодобового стаціонару допомогу та тимчасовий притулок особам, які опинилися у складних життєвих обставинах і потребують тимчасового притулку, у разі відсутності у зазначених осіб засобів до існування, а також забезпечує їх харчуванням у порядку, визначеному Мінсім'ямолодьспортом;

2) надає соціальні послуги таким особам шляхом консультування за допомогою телефонного зв'язку, а також в умовах денного стаціонару без забезпечення тимчасовим притулком і харчуванням;

3) надає консультації з питань застосування норм законодавства, допомогу в оформленні документів, забезпечує захист та реалізацію прав дітей, молоді та сімей, зокрема шляхом представлення їх інтересів перед третіми особами;

4) проводить оцінку потреб осіб, які звернулися до центру, складає разом з ними індивідуальний план заходів щодо усунення складних життєвих обставин з установленням строку його виконання;

5) проводить психологічну діагностику з метою психологічної корекції, реабілітації та адаптації;

6) надає посередницькі послуги під час здійснення діагностичних заходів, у разі потреби здійснює профілактичні та лікувально-оздоровчі заходи, подає першу невідкладну допомогу у разі нещасного випадку;

7) сприяє працевлаштуванню, влаштуванню на навчання;

8) надає інформацію про графік роботи структурних підрозділів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій різних форм власності, взаємодіє з ними при розв'язанні проблем осіб, які звернулися до центру;

9) інформує центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за місцем проживання особи, яка звернулася до центру, про необхідність надання їй подальшої соціальної підтримки;

10) порушує перед відповідними органами клопотання про застосування передбачених законодавством санкцій до фізичних та юридичних осіб у разі недотримання ними законодавства стосовно захисту прав, свобод та законних інтересів осіб, що тимчасово проживають у центрі.

52.Охарактеризувати види відхилень у здоров’ї. Навести типологію інвалідності. Види відхилень у здоров'ї: 1) фізичні: тимчасові або постійні відхилення у розвитку і (або) функціонуванні органу (органів) людини, хронічні соматичні захворювання, інфекційні захворювання; 2) психічні: тимчасові або постійні відхилення у психічному розвитку людини (порушення мови; пошкодження мозку; порушення розумового розвитку; затримка психічного розвитку; психопатії);3) складні: поєднання фізичних і психічних відхилень (дитячий церебральний параліч тощо); 4) важкі: поєднання фізичних і психічних відхилень, за яких оволодіння освітою в обсязі державних стандартів є неможливою (ідіотія, аутизм тощо).

До типології інвалідності відноситься: У залежності від тяжкості розрізняють три групи інвалідності: I, II і III. І група поділяється на ІА і ІБ підгрупи. При настанні інвалідності призначають пенсії, встановлюють інші види соціального захисту й пільги. Законодавство розрізняє причини інвалідності, які тягнуть за собою різні правові наслідки:

• Загальне захворювання;

• Каліцтво, трудове або професійне захворювання;

• Поранення (контузії), каліцтво, яке одержано при захисті вітчизни або при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання пов'язані з перебуванням на фронті;

• Каліцтво одержане в результаті нещасного випадку не зв'язаного з виконанням обов'язків військової служби або захворювання.

Причинами інвалідності є загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців — поранення, контузія, одержані при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках — захворювання, набуте при виконанні обов'язків військової служби. Ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності визначає медико-соціальна експертиза (ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1992 No 83).

53.Охарактеризувати кримінальну поведінку неповнолітніх як форму прояву девіантної поведінки Кримінальна (злочинна) поведінка - протиправне, суспільно-небез-печне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень). Серед підлітків, які здійснили правопорушення, А.І. Долгова, Є.Г. Горбачовська, В.А. Шумілкін виокремлюють такі типи: послідовно-криміногенний - криміногенний «внесок» особистості в злочинну поведінку при взаємодії із соціальним середовищем є вирішальним, злочин випливає із звичного стилю поведінки, він обумовлюється специфічними поглядами, установками і цінностями суб'єкта; ситуативно-криміногенний - порушення моральних норм, право-порушення незлочинного характеру і сам злочин у значній мірі обумовлені несприятливою ситуацією; злочинна поведінка може не відповідати планам суб'єкта, бути з його точки зору ексцесом; такі підлітки здійснюють злочин часто в групі у стані алкогольного сп'яніння, не будучи ініціаторами правопорушення; ситуативний тип - незначна вираженість негативної поведінки; вирішальний вплив ситуації, що виникає не з вини індивіда; стиль життя таких підлітків характеризується боротьбою позитивних і негативних впливів.

Кримінальна поведінка підлітків має виражену вікової специфікою. Це пов'язано з психологічними та психофізіологічними особливостями підліткового віку як перехідного між дитинством і юністю. Значний псіхоендокрінний зрушення відіграє велику роль у виникненні або маніфестації різних психічних розладів, поведінкових реакцій, на основі яких виникають поведінкові девіації, в тому числі такі, як кримінальний стереотип поведінки. Зміна ведучого типу діяльності веде до посилення взаємодії між підлітками, виникнення підліткових груп, в тому числі і асоціальної спрямованості. Недостатня стійкість морально - етичної сфери, упертість і протидія радам з сугестивністю і схильністю до індукування, підлітковий максималізм, прагнення до визнання в своїй групі, підпорядкування себе випадковим кумирам - особливості підлітків, які поряд з несприятливими соціальними, мікросоціальних умов, а також конституціональними особливостями сприяють виникненню і закріпленню девіантної, делінквентної та кримінальної поведінки. Формування кримінального стереотипу поведінки відбувається через формування делінквентної поведінки в результаті впливу несприятливих соціальних, а зокрема, мікросоціальних факторів (дисгармоничность внутрішньосімейних відносин і, перш за все, стилю виховання; дисгармоничность морально-етичних принципів і висунутих дитині вимог; дисоціація батьківських ролей в сім'ї), на грунт конституціонально-типологічної недостатності мозку і особистості. У таких випадках можна говорити про аномальний, дисгармонійному особистісному розвитку з вираженими конституціональними аномаліями особистості. Таким чином, аналіз літературних даних дозволяє побачити поєднання, взаємодія біологічних і соціальних факторів, соціальних та індивідуальних детермінант. Це призводить до формування таких особливостей, як агресивність, перебільшена полоролевая ідентифікація та самоствердження за рахунок фізичної сили, переважання елементарних матеріально-фізичних потреб, наростання вираженості епілептоідние і шизоїдних рис характеру.

54.Дати характеристику змісту та форм соціальної профілактики Соціальна профілактика — робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді й запобігання такому впливу. Соціальна профілактика ґрунтується на виявленні несприятливих психобіологічних, психолого-педагогічних, соціальних умов, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку молоді, в її поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля. Зміст соціальної профілактики полягає:• у роз'ясненні правових норм соціально значущої діяльності та поведінки;• ознайомленні з нормативними міжнародними і державними документами, які забезпечують розвиток особистості, рівень освіти, вибір професії;• наданні різним категоріям молоді інформації про можливі наслідки асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя, відмови від культурного проведення дозвілля;• організації заходів щодо забезпечення програми позитивної життєдіяльності особистості;• здійсненні системи соціального захисту різних категорій молоді (забезпечення роботою, навчанням);• формуванні відповідальності за можливі наслідки анти-правних дій. Види та форми соціальної профілактики:• Організацій но-педагогічні заходи зі створення виховного середовища за місцем проживання (на місцевому рівні) молоді (робота консультаційних пунктів з проблем освіти, виховання, організації дозвілля, працевлаштування, вибору професії, правових питань; реалізація державних, галузевих програм з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі — алкоголізму, наркоманії, проституції, правопорушень). • Залучення різних соціальних інститутів у процес соціалізації дітей і молоді, що передбачає подолання міжвідомчих бар'єрів в організації профілактичної роботи, створення в мережі соціальних служб умов для виявлення соціальних ініціатив, розвитку молодіжного руху та відродження традицій національного виховання (проведення масових свят, конкурсів, спортивних змагань, театралізованих дійств тощо). • Організація соціально-педагогічної і психологічної роботи з молоддю групи ризику (індивідуальна і групова робота з батьками та дітьми, ознайомлення різних категорій молоді з інформацією про можливі наслідки асоціальних дій). • Розв'язання проблем зайнятості та працевлаштування неповнолітніх і молоді завдяки створенню робочих місць для цих категорій. • Сприяння різного роду установам освіти, спорту, культури щодо розгортання форм організації дозвілля молоді, спрямованих на відродження української національної культури (Будинки художньої творчості, Центри художнього виховання, об'єднання за інтересами, фольклорні свята, конкурси обдарованої молоді, художні виставки, творчі об'єднання і майстерні з декоративно-прикладного мистецтва). 56.Визначити особливості деліквентної поведінки неповнолітніх Делінквентна поведінка — це поведінка, зумовлена наявністю систем цінностей і норм, які відхиляються від тих, які домінують у суспільстві, при цьому індивід, який сприйняв делінквентну культуру, визначає свою поведінку як правильну. Делінквент (правопорушник) — неповнолітній із соціальними відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, заборонені чинним законодавством та іншими нормативними актами. Це переважно психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованим соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та потребами, зіпсований неправильним вихованням або асоціальним впливом певного середовища.

55. Характеристика територіальної громади як соціалізуючого простору життєдіяльності особистості Територіа́льна грома́да — спільнота мешканців, жителів населених пунктів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста, районів у містах, що наділені правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Територіальна громада — (сіл, селищ, міст), об'єднана загальними інтересами власного життєзабезпечення, самостійного, в межах законів, вирішення питань місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Виходячи з проведеного аналізу різних підходів можна виявити такі основні ознаки територіальної громади, що знайшли закріплення в законодавстві України: 1) територіальна — спільне проживання осіб (жителів), котрі входять до громади на певній території (у межах певної адміністративно-територіальної одиниці — села, селища, міста, ч. 1 ст. 140 Конституції); 2) інтегративна — територіальна громада виникає на основі об'єднання всіх жителів, що мешкають на певній території незалежно від того, чи є вони громадянами даної держави, тобто членами територіальної громади можуть бути громадяни даної держави, а також іноземні громадяни, особи без громадянства, котрі постійно мешкають на певній території. Можливо включення до територіальної громади біженців і переміщених осіб (за змістом ст. 1 Закону України від 21 травня 1997 p.); 3) інтелектуальна — в основі конституювання територіальної громади лежать спільні інтереси жителів, які мають специфічний характер і виявляються у вигляді широкого спектра виникаючих між ними системних індивідуально-територіальних зв'язків (основний об'єкт діяльності територіальної громади — питання місцевого значення, ч. 1 ст. 140 Конституції України); 4) майнова — територіальна громада є суб'єктом права комунальної власності (їй належать рухоме й нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що перебувають у власності відповідних територіальних громад — ч. 1 ст. 142 Конституції України); 5) фіскальна — члени територіальної громади є платниками місцевих податків і зборів (ст. 67 Конституції України; статті 4, 6,15 Закону України "Про внесення змін у Закон України "Про систему оподатковування" від 18 лютого 1997 р.)2. Таке взаємне урахування всієї сукупності інтересів, що виявляються на рівні місцевого самоврядування і реалізуються у вигляді муніципальних прав особистості, їх взаємокомпромісність і гармонізація є гарантом існування і функціонування системи місцевого самоврядування, толерантності та протекціонізму до неї центральної влади держави. Таким чином, територіальна громада виступає природним і єдиним соціальним утворенням, що діє у просторових межах держави, у рамках якої реалізуються природні й повсякденні потреби та інтереси жителів певних територій системного характеру (муніципальні права особистості).

57. Здійснити порівняльний аналіз професійної соціально-педагогічної діяльності та волонтерської роботи

Соціальний педагог, як фахівець повинен дотримуватись таких основних норм та правил:

• Толерантність — соціальний педагог повинен терпляче ставитися до своїх клієнтів і не виражати до них ні симпатії, ні антипатії.

• Конфіденційність отриманої інформації — соціальний педагог не має права розголошувати отриману інформацію про свого клієнта, про його проблеми та негаразди, окрім таких винятків: якщо ця інформація може нашкодити клієнту чи третій особіу; якщо ця інформація потрібна для проведення слідства; та інші випадки що передбачені чинним законодавством України.

• Професіоналізм фахівця — соціальний педагог повинен мати належну освіту та належний рівень кваліфікації щоб плідно працювати в своїй галузі. Також соціальний педагог повинен підвищувати та покращувати свій рівень професіональності вивчаючи нові і опрацьовуючи нові джерела і публікації, статті та видання які можуть покращувати його професіональний рівень. Для підвищення своєї професійності соціальний педагог повинен також проходити курси підвищення кваліфікації, які діють при навчальних закладах, які готують соціальних педагогів.

• Клієнтоцентризм — для соціального педагога інтереси клієнта повинні бути вище своїх власних інтересів.

Волонтери керуються такими принципами:

• визнають право на закріплення за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;

• поважають гідність і культуру всіх людей;

• надають допомогу, безкоштовні послуги особисто або організовано в дусі партнерства і братерства;

• визнають рівну важливість особистих і колективних потреб, сприяють їх колективному забезпеченню;

• ставлять перед собою мету перетворити волонтерство в елемент особистого процвітання, набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи для цього ініціативу і творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем;

• стимулюють почуття відповідальності, заохочують сімейну, колективну і міжнародну солідарність.

58. Розкрити особливості соціально-педагогічної роботи з сім’ями у складних життєвих обставинах

Основні напрями, зміст та обсяги надання послуг сім'ям з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах:

1. Соціально-економічні: сприяння в отриманні реєстрації, сприяння працевлаштуванню, отриманню натуральної (гуманітарної) допомоги, оформленню матеріальної допомоги.

2. Інформаційні послуги: надання членам сім'ї інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації, інформування про наявні пільги та соціальні виплати відповідної категорії, надання контактів служб, установ, організацій, до яких можна звернутися по відповідну допомогу, про заклади, які можуть надати послуги сім'ям з дітьми та дітям, умови отримання соціальних послуг, про реабілітаційні програми, діючі групи взаємопідтримки та взаємодопомоги тощо.

3. Психологічні: надання психологічних консультацій з метою покращення мікроклімату сім'ї, збереження психологічного здоров'я членів сім'ї, набуття впевненості в своїх силах, адаптація до середовища, поліпшення взаємин з оточуючими, обговорення наявних проблем з членами сім'ї та надання рекомендацій щодо їх вирішення, формування навичок подолання труднощів та конфліктів з оточенням, організація та координація психотерапевтичних груп та груп самодопомоги, психологічна діагностика корекція та реабілітація.

4. Соціально-педагогічні: планування спільно з родиною дій щодо усунення причин, які спричинили складні життєві обставини, моніторинг виконання запланованих дій, виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів членів родини, педагогічне консультування та формування навичок самопредставництва, захисту прав, ведення домашнього господарства, догляду та виховання дітей, розвиток комунікативних навичок, посередництво в організації дозвілля, спортивно-оздоровчої, творчої діяльності, сприяння в отриманні послуг з професійної перепідготовки, професійного навчання членів сім'ї, які не працювали або втратили професійні навички внаслідок складної життєвої ситуації, допомога у пошуку роботи.

5. Збереження та відновлення здоров'я формування здорового способу життя й подолання залежностей, навичок захищених статевих відносин, профілактики ВІЛСНІДу та інших інфекційних захворювань збереження репродуктивного здоров'я, сприяння в підтримці й охороні здоров'я, посередництво у здійсненні профілактичних, лікувальних та оздоровчих заходів.

6. Правова допомога надання юридичних консультацій, проведення бесід з питань чинного законодавства, гарантій та пільг, здійснення заходів, спрямованих на захист прав та інтересів членів сім'ї, захист прав дітей, оформлення правових документів, представництво інтересів. Послуги надаються із залученням суб'єктів соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю в залежності від потреб членів сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Соціальна робота здійснюється шляхом:- проведення бесід, консультувань;- надання психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, соціально-побутових, юридичних послуг; - проведення інформаційно-просвітницьких, навчальних та реабілітаційних заходів з метою попередження та профілактики складних життєвих обставин;- термінового втручання;- соціального супроводу;- постпрограмної підтримки.