10.Запровадження християнства і його вплив на розвиток культ. Русі.

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам’яток літ.. Під його впливом розвивалися живопис, кам’яна архітек., музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв’язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов’янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних"ікон, культ святих. Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов’ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.

Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культ. Київ.Р.. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов’янська мова, створена приблизно за 100 років до врийняття християнства болгарськими просв.телям Кирилом і Мефодієм.

Найдавнішою пам’яткою писемності Київ.Р. вважається "Ізборник Святослава", укладений 1073 та 1076 pp. для київського князя Святослава Ярославича. Першим відомим письменником з місцевого населення був у Київській Русі митрополит Іларіон. Він автор визначної пам’ятки вітчизняної писемності — церковно-богословського твору "Слово про закон і благодать", написаного між 1037 і 1050 pp., в якому наголошено на величі руського нар.у, руської землі, руської церкви. Зауважимо, що під "Законом" стародавні письменники розуміли Старий Завіт — першу частину Біблії (іудаїзм), а під "Благодаттю" — Новий Завіт — другу частину Біблії (християнство).

Розвиток культ. на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення певної системи осв.. Після офіційного запровадження християнства на Русі князь Володимир розпорядився збудувати на Старокиївській горі, поряд з Десятинною церквою, школу для дітей "нарочитої чаді", тобто знаті. Школи відкрилися також у Чернігові, Переяславлі-Залесь-кому, Луцьку, Холмі, Овручі. В них вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали певні відомості про поетику, а також з географії, історії. Навчання велося церковно-слов’янською мовою, яка "прийшла" разом з церковними книгами з Болгарії. Цією мовою перекладалася й іноземна літ..

При княжих дворах, Печерському та Видубицькому монастирях створювалися книгосховища. Вважається, що найдавнішим сховищем рукописних документів була церква св.Іллі у Києві.

Запровадження християнства на Русі мало великий вплив на розвиток кам’яної архітектури. Першою кам’яною церквою на Русі вважається Десятинна, побудована у Києві 989 — 996 pp. Це був хрестовокупольний храм з трьома нефами, оточений галереями, прикрашений мозаїкою, фресками, коштовними чашами, іконами. На утримання церкви князь Володимир виділив десяту частину своїх доходів, тому й назвали її Десятинною.

Процес поширення й утвердження християнства на Русі супроводжувався формуванням нових традицій в образотворчому мистецтві. В ході самостійного розвитку давньоруського іконопису традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Аліпій (Алімпій) і Григорій, які навчалися іконописного мистецтва у візантійських майстрів. Особливо славилися роботи Аліпія.Із запровадженням християнства на Русі пісенне мистецтво стало складовою частиною богослужіння. Церковний спів прийшов на Русь із Візантії. Руська християнська церква перейняла грецьку богослужбову традицію.

12.Літ. Київ.Р.

Великого значення і значного розвитку в культурі Київ.Р. набуває літературо. Сама її поява була наслідком прийняття христи­янства. За християнської доби писемність одразу ж набуває жвавого розвитку, незважаючи на те, що книги коштували дуже дорого, адже виконувалися на пергаменті вручну протягом тривалого часу.

Новий слов'янський алфавіт — кирилицю — було створено«солунськими братами» Кирилом (Костянтином) і Мефодієм, грецькими монахами з Болгарії, які у м. Солуні (Салоніках) жили у слов'янському оточенні й для утворення єдиної внормованої мови слов'ян взяли за зразок грецьку абетку і граматику. Переписувачі книжок використо­вували три різновиди написання літер: устав — каліграфічне письмо,напівустав — з елементами округлення літер, та найближчий до сучас­ного письма від руки — скоропис. Спочатку виконувалися переклади біблійних текстів, що у вигляді «ізборників» та молитовників потрап­ляли в приватні бібліотеки. Існував попит і на світську літературу, яку спочатку також перекладали з грецької. За змістом перекладну світську літературу можна поділити на твори воєнної тематики («Александрія», «Троянська війна», «Дєвгєнієве діяння»); природничої тематики («Фізіолог», «Шестиднев», «Християнська топографія»); повчальну літературу, куди входили вислови й афоризми з Біблії, фрагменти з творів стародавніх філософів та істориків на моральні теми. Такі збір­ки називалися здебільшого «Бджолами», оскільки, ніби нектар з різних квітів, у книгу було зібрано мудрість з різноманітних джерел.

Велика увага в давньоруській літературі приділяєтьсяагіогра­фії— описам жили давніх отців церкви та особливо нових, «власних» святих і мучеників: Бориса та Гліба, Феодосія Печерського, Олександра Невського тощо.

Першим повним зібранням житійних творів на місцевому давньо­руському матеріалі стає «Києво-Печерський потерик», що містить оповіді про заснування і облаштування монастиря, обставини тогочас­ного монашого життя, різноманітні аскетичні подвиги і численні чудеса, які відбулися а житті багатьох ченців Києво-Печерської лаври.

Окреме місце серед творів про вітчизняних достойників займає «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, яке є полемічним і панегіричним (похвальним) твором, що прославляє князя Володимира Великого, хрестителя Русі. Іларіон, який був першим в нашій історії митрополитом руського походження, спрямував пафос свого твору проти спроб Візантійської церкви встановити панування в духовно-релігійному житті Київ.Р.. Він доводить, посилаючись на Біблію, що той Закон, який дав Мойсей лише одному, «старшому» нар.у, завдяки Благодаті та Істині, які приніс усьому людству Ісус Христос, робить усі нар.и рівними перед Богом. Тому Русь, яку хрестив Володимир, не потребує ніякої духовної опіки від «старших». Іларіон виголосив своє «Слово», як вважають, між 1037 і 1050 pp. у Софійському соборі в присутності князя Ярослава та його родини. Серед видатних церковних промовців та письменників Русі слід відзначити й Кирила Туровського, що жив у XII ст. і також вико­ристовував специфічний жанр «Слова», що передбачав виголошення урочистої промови перед великою аудиторією.

Цей жанр, в якому поєднувалися письмова фіксація і усне виголо­шення, було творчо використано і невідомим автором«Слово о палку Ігоревім». Створене між 1185 і 1187 pp., «Слово» лишається неперевершеним шедевром вітчизняної культ. світової ваги. За жанром це радше не слово-хвала, з слово-жаль з приводу страждань Руської землі, з приводу загибелі руської дружини, яку було принесено в жер­тву княжому прагненню слави й військової здобичі.

Світським за своїм характером було й більш раннє за часом ство­рення «Повчання дітям» київського князя Володимира Мономаха. Хоча автор і торкався в ньому питань віри, однак головна ідея цього твору — створити ідеал державного діяча, що поєднує в собі високі моральні та політичні якості, необхідні для блага рідної землі. Напи­сане приблизно в 1117 p., «Повчання» було і морально-філософсь­ким узагальненням, і автобіографією видатного державного діяча, і своєрідною сповіддю перед смертю. У XIII а. кількість світських за змістом творів у літературі Київ.Р. збільшується. Популярністю користуються описи мандрівок до інших країн, у першу чергу Візантії: «Ходіння є Царьград» Добрині Ядрейковича, «Повість про взяття Царьграда фрягами (хрестоносцями)».

Серед літературних творів тієї доби можна відзначити«Моління Даниїла Заточника». «Моління» побудоване за традиціями риторич­ного «Слова», але змістом цього твору стає не висока державна або морально-філософська чи релігійна проблематика. Автор, перебуваю­чи в опалі, звертається до князя з проханням вибачити йому провини й дозволити повернутися на службу. Цей твір одним із перших започат­кував у літературі Київ.Р. тему простої «маленької» людини, яка значно пізніше стане провідною в усій світовій літературі.