47.Укр. Музичне мистецтво хіХст.

Муз. Поетична і муз. обдарованість українського нар.у була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творч.. У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт». Значного поширення набуло сімейне музикування, любительський молодіжний розважальний спів. Центрами розвитку музичної культ. були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких вивчалася нотна грамота і теорія музики. Багато хто отримував професійну музичну підготовку в церковних хорах. Муз., спів міцно увійшли в повсякденне життя як міського, так і сільського населення. За жанрами пісні були різноманітними: ліричні, жартівливі, романси, виконувалися вони соло, дуетом, хором, під акомпанемент бандури, скрипки, гітари, фортепіано. Переважно це були авторські твори, які згодом розповсюджувалися і ставали нар.ними. У XIX столітті хоровий спів поступово виходить за рамки чисто культового. Загальнофілософський зміст канонічних образів залучав до храму немало світських слухачів. З великими концертними програмами виступали хори Київської академії, Переяславської семінарії. Розвиток своїх національних традицій гальмувався, оскільки перевага адміністративно надавалася іноземним авторам. Одночасно з нар.ною і церковною традиціями в XIX столітті складається світська професійна муз. культ.. С. С. Гулак-Артемовський на початку 60-х років створює першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Перлиною української вокальної класики стали «Вечорниці» П. І. Нищинського. Цілу епоху в музичному житті України складає творч. М. В. Лисенка — великого українського композитора, блискучого піаніста-віртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця й активного громадського діяча демократичного напряму. Він є основоположником української класичної музики.

48.Укр.Культ. На початку хХст. Феномен українського авангарду.

У XIX - на початку XX ст. укр.культ. досягла свого розквіту. Це був період, позначений зростанням національної самосвідомості. На цій хвилі розгортається творч. цілої плеяди українських митців, які збагатили вітчизняну духовну скарбницю.

XX століття для України стало часом великих випробувань, важливих суспільно-політичних подій, що часто призводили до знищення засад національно-культурного буття, були згубними для діячів культ. та не сприяли збереженню культурних цінностей. Та незважаючи на складні катаклізми, укр.культ. продовжувала плідно розвиватися.

Незважаючи на урядові заборони, розширювалася сфера вживання української мови. Розвиткові українського книгодрукування перешкоджала цензура, яка постійно обмежувала видання книжок українською мовою. Рідною мовою заборонялося користуватися під час проведення наукових та громадських заходів. Проте укр. мова поступово проникає в різні сфери нар.ного буття. Прогресивні діячі відстоювали право на навчання в школах рідною мовою; були створені україномовні підручники для початкової школи. У Львівському та Чернівецькому університетах існували українознавчі кафедри. Під час революції 1905-1907 рр. в Україні поширюється діяльн. "Просвіт", що видавали літературу українською мовою, читали лекції, відкривали бібліотеки. Діяльн. "Просвіт" часто була пов'язана з національно-визвольною боротьбою.

На початку XX ст. у Західній Україні поширюється січовий рух, що орієнтувався на відродження традицій запорізької військової справи.

Значну роль у пропаганді української літ., досліджень з історії, археології, етнографії відіграли журнали "Киевская старина", "Укр. хата", "Літературно-науковий вісник". На Заході України національно свідомі наукові сили об'єдналися в Наукове товариство ім. Т. Шевченка (1892, діє донині). На Сході України (у Києві, Харкові, Одесі) також існували наукові товариства, що сприяли поширенню технічних знань, вивченню та охороні пам'яток старовини.

Бурхливим було мистецьке життя на початку XX ст. У цей час працюють класики української літ. - І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, письменники молодшої генерації - В. Винниченко, О. Олесь, В. Стефаник; корифеї українського театру М. Кропивницький, М. Старицький, М. Садовський, М. Заньковецька; композитори М. Лисенко, К. Стеценко, С. Людкевич, О. Кошиць; художники В. Кричевський, Г. Нарбут, М. Бойчук.

Укр.культ. початку XX ст. розвивалася у руслі загальносвітових тенденцій, тяжіючи до авангарду. Так, українські письменники Східної України, об'єднані навколо журналу "Укр. хата" (А. Кримський, М. Вороний, М. Філянський, Г. Чупринка тощо), утверджували потребу в творенні нових суспільних і національних форм буття.

У руслі авангарду розвивався укр. живопис початку XX століття. Молоді художники відмовлялися від академічних традицій, намагалися в нових естетичних формах вирішити складні проблеми, що поставали перед сусп.м. Укр. образотворчий авангард єднав нашу культуру з європейською.

Укр. мистецтво початку XX ст. було вищим щаблем розвитку нашої культ.. Вона намагалася подолати традиційні стереотипи; акцентувала увагу не на відображенні довколишнього світу, а на відтворенні внутрішнього світу людини. У 1917 р. широкі нар.ні маси пов'язували свої сподівання на духовне розкріпачення, на вільний розвиток укр.культ. з боротьбою за демократизацію громадського життя.

З часу утворення Центральної Ради (3 березня 1917 р.) почалася активна державна підтримка укр.культ.. Керівництво Центральної Ради підтримувало загальнодемократичні вимоги про скасування будь-яких обмежень щодо української мови, культ., суспільно-політичного життя.

Центральна Рада проводила активну політику на ниві осв.. Було взято курс на створення єдиної нар.ної загальноосвітньої школи. Послідовно проводилася українізація осв., чому сприяв І Всеукр. педагогічний з'їзд (квітень 1917р.) та Всеукр. учительський з'їзд (серпень 1917р.). На місцях створювалися бібліотеки та готувалися передумови для початку викладання з 1 вересня 1917 р. у початкових школах українською мовою. У гімназіях та середніх школах запроваджувалося вивчення української мови, літ. та історії. У 1917р. у Україні почав виходити педагогічний журнал "Вільна укр. школа".

Відбувалася українізація вищої школи. У вузах запроваджувалася змішана мова викладання, були створені українознавчі кафедри. За Центральної Ради в Україні з'явилися нові вищі навчальні заклади: Київський укр. нар.ний університет, Київський юридичний інститут, Київський географічний інститут, Кам'янець-Подільський укр. нар.ний університет, Херсонський педагогічний інститут. 5 грудня 1917 р. було засновано Українську Академію мистецтв, що давала вищу художню освіту. Першим ректором Академії став Ф. Кричевський, професорами були українські художники М. Бойчук, В. Кричевський, Г. Нарбут, О. Мурашко та інші.

Пожвавилися театральна діяльн.. За ініціативи Леся Курбаса у Києві було створено Молодий театр, довкола якого об'єдналися обдаровані актори молодшого покоління. Керівництво Української Центральної Ради усвідомлювало необхідність охорони пам'яток старовини і мистецтва. Продовжували існувати старі та відкривалися нові краєзнавчі та історичні музеї, працювали Київське товариство охорони пам'яток старовини і мистецтва, Одеське товариство історії і старожитностей.

Події громадянської війни в Україні не сприяли розвиткові культ., спричинили до припинення функціонування багатьох культурно-осв.х закладів.

Громадянська війна розкидала українську інтелігенцію по різних угрупуваннях, примусивши спрямувати зусилля не стільки на національно-культурні відродження, скільки на боротьбу за власне виживання.

Після закінчення громадянської війни держава знову повертається до проблем культ., розглядаючи її як невід'ємну складову частину партійної роботи. Після встановлення радянської влади в Україні у сфері культ. починають здійснюватися перетворення, відомі як "культурна революція". Набувають поширення ідеї Пролеткульту, що відкидали ідеї спадкоємності в культурі, вважали, що культ. панівних класів ворожа робітникам і селянам. Проте така культурна політика не стала провідною.