Література

1. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. – М., 1980

2. Бабанский Ю.К. Педагогика. – М., 1990.

3. Брунер Д. Психология познания. - М., 1977

4. Вайнцвайг П. Десять заповедей творческой личности. – М., 1990.

5. Гончаренко И.В. Гений в искусстве и науке. – М., 1991.

6. Ильина Т.А. Педагогика. – М., 1994.

7. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва. — К.: Вища шк., 1993.

8. Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций.- М.:Райт, 1998

9. Ловиненко А.Д. Психология восприятия. – М., 1987.

10. Фіцула М. М. Педагогіка: Посіб. — К.: Академія, 2000. — С. 218­-372

11. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие.-.М.: Юристе, 1997.

З найдавніших часів потреби суспільного життя примушували людину розрізняти і враховувати особливості психічної будови людей. В філософських вченнях давнини вже зачіпалися деякі психологічні аспекти, які вирішувалися або в плані ідеалізму, або в лані матеріалізму. Так, матеріалістичні філософи давнини Демокрит, Лукрецій, Епікур розуміли душу людини як різновид матерії, як тілесне утворення, яке складається з шароподібних, невеликих і дуже рухливих атомів. Але філософ-ідеаліст Платон розумів душу людини як дещо божественне, таке, що відрізняється від тіла. Душа, перше, ніж потрапити до тіла людини, існує окремо ц вищому світі, де пізнає ідеї – вічні і незмінні сутності. Потрапивши у тіло, душа починає згадувати те, що бачила до народження. Ідеалістична теорія Платона, яка трактувала тіло і психіку як два самостійних і антагоністичних початка, поклала основу для усіх наступних ідеалістичних теорій.

Великий філософ Аристотель в трактаті «Про душу» виділив психологію як особливу галузь знань і вперше висунув теорію неподільності душі і тіла. Душа, психіка проявляються в різних здатностях до діяльності, вищі здатності виникають з нижчих і на їхній основі. Най давня пізнавальна здатність людини – відчуття, але воно приймає форми предметів, які сприймаються від чуттєво без їх матерії, подібного того, як «вощина приймає відбиток печатки без заліза чи золота». Відчуття залишають слід у вигляді уявлень – образів тих предметів, які раніше діяли на органи почуттів. Аристотель показав, що ці образи поєднуються в трьох напрямках: за схожістю, за контрастом і сусідством, тим самим вказавши основні види зв’язків – асоціації психічних явищ.

Таким чином, 1 етап – психологія як наука про душу. Таке визначення психології було дано більше двох тисяч років тому. Наявністю душі намагалися пояснити усі незрозумілі явища в житті людини.

2 етап – психологія як наука про свідомість. Виникає у 17 ст. у зв’язку з розвитком природничих наук. Здатність думати, відчувати, бажати назвали свідомістю. Основним методом вивчення вважалося спостереження людини за самою собою і описування фактів.

3 етап – психологія як наука про поведінку. Виникає у 20 ст. Завдання психології – ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна безпосередньо побачити, а саме: поведінка, вчинки, реакції людини.

4 етап – психологія як наука, яка вивчає об»активні закономірності, прояви і механізми психіки.

Історія психології як експериментальної науки починається у 1879 році в заснованій німецьким психологом Вільгельмом Вундтом в Лейпцигу першій у світі експериментальній психологічній лабораторії. Незабаром, у 1885 році, В.М. Бехтерєв організував подібну лабораторію в Росії.