Теми доповідей та рефератів

1. Суб’єктивний світ людини як об’єктивна реальність

2. Самопізнання і самооцінка

3. Людина як суб’єкт, індивідуальність, особистість

4. Унікальність життєвого шляху людини

5. Суб’єктивний світ людини як об»активна реальність

6. Мета і ціннісні орієнтації особистості

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1988.

2. Вайнцвайг П. Десять заповедей творческой личности. – М., 1990.

3. Галин А. Личность и творчество: психологические этюды. – Новосибирск, 1989.

4. Гутаринов В.П. Личность и общество. – М., 1965.

5. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М., 1982.

6. Филонова Г.Н. Формирование личности: проблема комплексного подхода в процессе воспитания школьников. – М., 1983.

Психічні стани - особлива характеристика психічної діяльності людини за певний період. Вони викликаються зовнішніми обставинами, самопочуттям цієї особистості, її індивідуальними особливостями і впливають на її поведінку і дії. Саме поняття «стан» характеризує статику явищ (на відміну від психічних процесів) і його мінливість (на відміну від більш стійких психічних властивостей). Таким чином, на основі психічних процесів виникають і розвиваються більш стійкі і довготривалі психічні стани. Це складні, суцільні, динамічні явища, які багато в чому визначають своєрідність всієї психічної діяльності особистості на цьому відрізку часу (проходження процесів, виявлення властивостей). Вони підвищують чи знижують активність психічної діяльності людини. До психічних станів належать вияви почуттів (настрої, афекти, тривога, фрустрація та ін.), уваги (зосередженість, розсіяність), волі (рішучість, розгубленість, упевненість), мислення (сумнів) і т. д. Психічним станам притаманні такі особливості. Цілісність. Хоча стани і відносяться переважно до певної сфери психіки (пізнавальної, емоційної, вольової), вони характеризують психічну діяльність у цілому за певний відрізок часу. Рухомість і відносна стійкість. Психічні стани мінливі: мають початок, кінець, динаміку. Вони менш постійні, ніж властивості особистості, але стійкіші і вимірюються більшими одиницями часу, ніж психічні процеси.

Семінар №3

Tема: психологія організованої злочинності

(2 год.)

План

1. Психологічна характеристика групових злочинів.

2. Ієрархічна структура злочинних груп.

3. Психологічна характеристика ролей і функцій членів злочинної групи.

4. Роль у скоєнні злочину організатора та підбурювача.

5. Види організованої злочинності і їх психологічні особливості, соціально-психологічний механізм становлення і функціонування, спрямованість.

Теми доповідей та рефератів

1. Засоби подолання неуважності.

2. Як покращити пам’ять.

3. Уява і творчість.

4. Уява і органічні процеси.

Джерела й література

1. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. – М., 1980

2. Гороболин Ф.Н. Внимание и его воспитание. – М., 1972.

3. Ковалев А.Г. Воспитание чувств. – М.: Педагогика, 1971.

4. Ловиненко А.Д. Психология восприятия. – М., 1987.

5. Лурия А.Р. Маленькая книжка о большой памяти. – М.,1994.

6. Лурия А.Р. Ощущение и восприятие. – М., 1987.

7. Николов Н., Нешев Г. Загадки тысячелетий. Что мы знаем о памяти. – М.,1988.

8. Практикум з педагогіки / За ред. О. А. Дубасенюк, А. В. Іванченка. — К., 2000.

9. Развитие памяти. – Рига, 1991

Групові злочини, як показують дослідження, становлять понад 20 % усіх злочинів. Суспільна небезпека організованої злочинності вища в порівнянні з індивідуальними злочинами, що зумовлюється кількома психологічними і соціально-психологічними факторами. Чим небезпечніші дії злочинної групи, тим більш диференційовані ролі і функції кожного члена групи. Психологія організованої злочинності відрізняється спільністю злочинних цілей та інтересів. При цьому злочинна група створюється з метою скоєння не одного-єдиного злочину, але для постійної і довготривалої злочинної діяльності (юридична практик показує, що окремі злочинні групи займаються антисоціальною діяльністю упродовж кількох років), інакше кажучи, злочин перетворюється на ремесло членів злочинної групи, що формує у них відповідну психологію, субкультуру. При аналізі злочинної діяльності окремої особистості у складі групи жоден співучасник групового злочину, якщо він визнаний таким, не може бути невинним. Але при оцінці особистості співучасника юридичні працівники повинні мати на увазі, яка його роль у скоєному груповому злочині, які його цілі і мотиви, якою мірою він міг передбачити наслідки своїх дій і дій всієї групи в цілому, як він ставиться до самого факту скоєння злочину, т ін. Особливу увагу необхідно приділити аналізу ролі організатора, підбурювача, виконавця, помічника, з'ясувати значення дій кожного з них у скоєному злочині.

Семінар № 4