36.Філософська та літ. Творч. Г.Сковороди

Одним із центральних елементів філософування Сковороди є його вчення про дві натури і три світи. Ці ідеї — поділ усього існуючого на дві натури і три світи — не пов´язані причинно-наслідковим зв´язком, але і не відокремлені одна від одної. Ідея про «двонатурність» світу простежується в усіх філософських працях мислителя: «Видима натура називається твар, а невидима — Бог. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує; скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але утримуючого його розуму не видно. Через це у стародавніх Бог звався Розум Всесвітній. Йому в них були різні імена: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та інше. А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. Останні два імені здаються доречнішими інших тому, що розум є цілком неуречевлений, а істина вічним своїм пробуттям цілком супротивна непостійній речовині. Та й тепер у деякій землі Бог зветься "іштен". Що ж до видимої натури, то у неї також не одне ім´я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та інше».

У системі самосприйняття Сковороди вчення про три світи не є чимось другорядним: «Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все нар.жене. Цей, складений із незлічених світ-світів, і є великий світ. Інші два часткові й малі світи. Перший — мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є око його, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх».

Ідея співіснування двох натур (двох природ) була висунута ще за часів античності, коли спочатку досократики (Геракліт, Парменід, Зенон), а потім Сократ і Платон звернули увагу на те, що сфера буття може бути розглянута у двох аспектах:

1) постійно змінне («Все тече, все змінюється») матеріальне, рухоме, чисельне буття, утворене з окремих частин, що існує у просторі і часі та відчуває на собі їх постійний вплив. Це буття людина сприймає відчуттями і будь-яка річ матеріального світу становить частину цього буття;

2) буття, яке людина мислить. На відміну від першого типу буття йому властиві всі протилежні ознаки: нерухомість, незмінність, нематеріальність, постійна самототожність, досконалість, простота (бути простим означає не мати частин). Унікальною властивістю світу, в якому живе людина, а також самої людини, є те, що як людині, так і світові, в якому вона існує, властиві два типи буття.

Літ. спадщина Григорія Сковороди досить різноманітна і багатогранна. Це філософські й педагогічні трактати, проповіді, притчі, байки, оригінальна і перекладна поезія. Дуже важливо те, що майже в кожному з цих творів щасливо поєднується Сковорода-філософ і Сковорода-художник слова водночас: взагалі неможливо відрізнити в Сковороді Одною з провідних ідей у філософській системі Сковороди була ідея вільної особистості, її він проголошує в поезії "ДЕ ЛІБЕРТАТЕ", будучи сам вільною людиною, він цінував свободу понад усе; порівнюючи її з золотом, він називає останнє болотом. У цьому ж вірші славить "отця вольності" Богдана Хмельницького, що боровся за свободу і незалежність України проти польської шляхти.

Григорій Сковорода заперечував деспотію будь-яку, зневажав царів будь-яких. Кажуть що йому належить такий вислів:" Я не високо шаную і не поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть і хороших царів", бути вільним для нього означало позбавитися не лише від соціальних оков, але й духовних.

Вільна людина є вільною в усьому: вона не залежить від багатства, від іншої конкретної людини, вона розкріпачена взагалі.