21.Церковні братства та їх роль в розвитку укр..Культ.

Братський рух в Україні містить у своїй основі громади свідомих громадян навколо православних церков, своєрідні національно-культурні організації. Братський рух знаменує розвиток укр.культ. у другій половині XVI —першій третині XVII ст

В умовах відсутності власної держави братські громади — складові потужного, масового культурно-освітнього руху — можуть слугувати прообразом громадянського сусп.. Вони опікувалися освітою громадян — організовували школи, доступні для всіх верств населення, учителів і підручники для яких оплачували з громадської казни, контролювали церкву, в тому числі й єпископів, вимагаючи сповнення пастирських обов’язків морального вдосконалення вірних, турбувалися про належний християнину моральний клімат у сім’ї, гідний відхід людини із цього світу — для немічних і самотніх були шпиталі — госпіси, де утримання й опіка здійснювалась за рахунок громадян, а також забезпечувалось гідне християнина поховання померлого. Із каси взаємодопомоги надавалися позики згідно з потребами членів громади — на будівництво, розгортання цеху чи торгівлі, на освіту дітей за кордоном тощо. Братства, дбаючи про спільне благо, водночас турбувалися про кожну людину.

На збереження традицій культ. була спрямована наукова і видавнича діяльн. братств. Львівське братство викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший укр. Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов. Найактивнішими міщанами, що забезпечували діяльн. Львівського братства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й Іван Красовські, Лука Губа, Микола Добрянський, Констянтин Корнякт. Братство мало меценатів — князів Костянтина Острозького, Адама Вишне-вецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство, зокрема, було вельми активним — воно не лише утримувало школу і друкарню, забезпечувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у ЛьвовіНа зразок Львівського, яке було хронологічно старшим, діяли Луцьке, Київське й інші братства. Братства жваво обмінювалися книгами, досвідом наукової та освітньої роботи, учителями, громадськими здобутками — все це сприяло зміцненню потуги братського руху в його прагненні утверджувати, розвивати традиції укр.культ..

22.Осв. Процеси в Україні в польсько-литовську добу.Книгодрукування.

Велике князівство Литовське сформувалось у XIII ст. і посилилось у XIV ст. Свої зв'язки з сусідніми князівствами зміцнювало міждержавними шлюбами. Литовські князі свідомо збирали докупи руські землі. Вже князь Гедимін (1315—1341) називав себе королем «литовським і руським». Він нікому не боронив держатися своєї віри. Деякі його сипи були християнами. У Вільні діяли православні й католицькі церкви.

Литовсько-руська доба (XIV — XV ст.) залишила понад 500 томів так званих литовських метрик, написаних мовою наших предків.

Про стан шкільництва у Великому князівстві Литовському відомо небагато. У монастирях, зокрема Києво- Печерському, Михайлівському та інших, при церквах подекуди діяли стаціонарні школи. У кращих з них можна було не лише навчитися читати й писати. Здібні учні вивчали теологію, літературу, грецьку мову. Вчителями були переважно місцеві освічені монахи й дяки, іноді заїжджі переписувачі — каліграфісти з почту митрополита.

Найосвіченішим станом було духівництво, яке утримувало школи та інші осв. чи благодійні установи. Друге місце серед освічених людей посідали мешканці міст. Осв. в Україні, як і в Білорусі, Литві, була подібна до тогочасної західноєвропейської. Чимало грамотних людей було серед дворян, а також серед ремісників.

Осв. центри були не лише в Києві, а й у Львові та інших великих містах. Відомо, що в XIV ст. у Грушівському монастирі на Закарпатті виготовляли рукописні букварі. У листі ректора ужгородської школи (1400) повідомляється про шкільну бібліотеку.

З XV ст. у Львові діяла школа при Богоявленській церкві. У цьому місті функціонувало кілька європейських мов, та основною мовою торгівлі й адміністративних документів була латинська, яка забезпечувала торговельні зв'язки з Європою. Це зумовило необхідність вивчення латині.

1444 р. на вимогу магістрату і громадян Львова Владислав III дозволив збудувати нову школу при лікарні біля костелу. Школа підпорядковувалася раді Львова, яка обирала її ректора. Отже, відкрити школу можна було лише з дозволу високопоставлених осіб.

1508 роком позначене повідомлення про кафедральну школу у Львові, яку фінансував магістрат. Йшлося про оплату щотижневого користування учнями й магістрами лазнею. Тобто дбали не лише про навчання, а й про санітарний стан, гігієну школярів. Судовий документ від 1508 року містить повідомлення про бійку учнів з шляхтичем, під час якої кілька учнів були поранені й один убитий.

За литовської доби Київ відроджує своє значення культурно-освіт нього осередку. При великих монастирях активізується створення рукописних книг. Зокрема, в 1397 р. було завершено переписування київського Псалтиря.

Багато пам'яток київського письма позначено XV століттям. Одна з таких пам'яток — Євангеліє, виготовлене ченцем Макарієм у київсь кому Нікольсько-Пустинному монастирі. Книга великого формату, писана півуставом на папері. В післямові зазначено: «В лето 1411 съвершена книга сия Євангелие в нарицаемом и богом спасаемом граде Киеве, в обители...Николи...рукою многогрешного инока Макария». Як і в попередньому столітті, існигописання зосереджувалось у великих монастирях.

Серед переписаних у Печерському монастирі в XV ст. книг науці відомі «Толковое Євангеліє» (1434); «Лествиця» (1455), «Златоструй» (1474). Не припинялося книгописання в Софійському соборі. Зі створених там у другій половині XV ст. книг збереглася в одній з бібліотек Кракова Кормча книга київського Софійського собору, в якій містилися відомості з історії Великого князівства Литовського.

В середині XV ст. сформувався гурток вчених — перекладачів, які отримали освіту, очевидно, в Києві. Вони перекладали книги зі старо давньої єврейської та латинської мов. Зокрема, відомий перекладений в 1464 — 1473 рр. Теодором зі староєврейської на старослов'янську мову Псалтир. Використані перекладачем звороти живої нар.ної мови допомагали розуміти зміст Святого Письма тим людям, котрі не знали церковнослов'янської мови. Списана в Кам'янці «четья» (1489) також має деякі прикмети нар.норозмовної української мови. На полях церковнослов'янських рукописів часто давались пояснення більш зрозумілими укр.и словами та щораз більше таких слів вводилося в нові переклади й поправки до біблійних книг. Так поступово церковнослов'янська мова давніх оригіналів була замінена зрозумілою для широких мас, наближеною до нар.ної або нар.ною мовою. Були поши рені перекладені нар.ною мовою Псалтирі, за якими українці вчилися читати.

У другій половині XV ст. в Києво-Печерському монастирі завершилася кодифікація Патерика.

Гурток перекладачів закінчив свою роботу над перекладом трактату з астрономії «Про сфери», відомого під назвою «Шестокрил».

Успішна боротьба проти татарської орди сприяла поновленню процесів гуртування українських земель та зміцненню взаємин між ними. Основним територіальним центром формування України було Середнє Подніпров'я — Правобережна Київщина, Переяслав, Чернігівщина, Сіверщина. Саме тут утвердилась назва «Укр.», яка згодом поширилась на всю етнічну територію українського нар.у.

Поширення книгодрукарської справи.

Розвиток осв., наукових знань та загалом культ. прискорився iз поширенням книгодрукарської справи. Бурхливого розвитку друкарська справа набула на початку XVII ст. Друкарні поділялись на стаціонарні, пересувні, братські, церковні, приватні, а з кінця XYIII ст. - громад.. Кожна з друкарень зробила свій внесок у поширення книжкової справи. У Галичині, крім Львівської, з’явилися друкарні в Рогатині, Угорцях, Перемишлі. На Волині засновано друкарні в Луцьку, Почаєві, Константинові, Кременці, Житомирі. Львівська братська друкарня, що мала привілеї на виняткове право друкувати книжки, в XVII ст. видавала букварі накладами 600 - 2 тис., а на початку XVIII ст. - по 6 -7 тис. примірників. У зв'язку iз збільшенням освічених людей зростав попит i на іншу друковану продукцію. Почаївські та львівські видання мали гарне графічне оформлення.

Найпотужнішою в Україні залишалась Києво-Печерська друкарня, заснована архімандритом Єлисеєм Плетенецьким у 1615 р. Вона сприяла поширенню друкарської справи не лише в Україні, а й у Росії та Білорусії. Крім молитовників i богослужбових текстів, з друкарні входили твори тогочасних українських письменників.

Найпопулярнішою друкованою книжкою в Україні став збірник проповідей Й. Галятовського "Ключ розуміння". До найцікавіших київських видань належать такі фундаментальні праці, як "Життя святих" Д. Туптала, - ілюстроване гравюрами видання з поясненням етичних принципів та норм поведінки, "Bipшi на жалосний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного" К. Саковича. Лаврська друкарня відзначалася розмаїттям тематики i високим художньо-технічним рівнем друків.

Крім Лаврської друкарні, на Київщині функціонували друкарні у Фастові та Бердичеві. На Поділлі їх було сім. Велику друкарню створено в Чернігові. В Укpaїнi діяли також приватні друкарні: Т. Вербицького, С. Соболя, та ін. Зокрема, заслугою Тимофія Вербицького стало видання першого київського "Букваря" i двох Часословів, що містили піснеспіви на честь старокиївських святих – князів Володимира, Бориса i Гліба, Антонія i Феодосія Печерських. Крім церковної літ., друкувалися книжки для шкіл, твори літературного та ужиткового змісту, науково-богословськi видання.

Втрата української державності призвела до занепаду книгодрукування. Після підпорядкування Київської митрополії Московській пaтpiapxiї (1686) укр. друкарство зазналопереслідувань. Московська влада почала уніфікувати мову на московський зразок у виданнях, призначених для України. 5 жовтня 1720 р. Петро I видав законодавчий акт, за якам започатковувалась цензура i фактично заборонялась укр. мова.

3 цього часу багато українських друкарень поступово занепадають. Зокрема, втратили свій укр. характер такі відомі друкарні, як Києво-Печерська i Чернігівська. За порушення наказу царя Чернігівську друкарню конфіскували i вивезли до Москви. На Поділлі та 3акарпатті друкарство не набуло розвитку: всі друкарні існували недовго i не були укр.и, а випущені там книжки використовувалися лише для місцевого вжитку.

Однак виникнення книгодрукування та його поширення в Україні мало величезне значення для культурного поступу. Воно стало показником не лише значного культурного розвитку, а й здатності українців до сприйняття надбань цивілізації та інтеграції в європейський культурний простір.