Питання.
Ринок землі та його особливості.
Ринок землі можна визначити як сукупність юридично-правових і економічних відносин, що виникають між суб'єктами такого ринку в процесі обігу земельних ділянок: їхньої оренди, обміну, купівлі-продажу, застави, дарування і спадкування
Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником певної частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти. Таким чином, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності. Виділяють такі основні різновиди земельної ренти: диференціальна, абсолютна, монопольна.
Особливості функціонування ринку землі пов'язані з тим, що загальні обсяги її пропонування не можна змінити. Пропозиція землі абсолютно нееластична (на графіку має вигляд вертикальної лінії), тому ціна землі залежить лише від змін у попиті на неї. Доход, одержаний від здачі землі в оренду, має рентну природу.
Земельна рента - це регулярно одержуваний землевласником дохід за здачу його землі в оренду (не пов'язаний з підприємницькою діяльністю землевласника). З точки зору орендарів - це необхідні витрати, які утримують дані ділянки землі від їх альтернативного використання.
В марксистській теорії земельна рента розглядалась як перетворена форма додаткової вартості, яка здається породженням землі, а не результатом додаткового труда найманих сільськогосподарських робітників (неоплачуваного капіталістом-орендарем).
Попит на землю складається з:
• сільськогосподарського попиту (який є похідним від попиту на продовольчі товари, залежить від родючості землі, розташування ділянки землі відносно ринку); попит на продовольство, як відомо, вважається низькоеластичним, отже, чинники, які визначають попит на продовольство і стан рівноваги на ринку продовольства, прямо впливають на сільськогосподарський попит;
• несільськогосподарського попиту (для будівництва житла та господарчих об’єктів, залежить в основному від розташування ділянки землі).
Через скорочення частки сільського господарства у структурі економіки розвинутих країн у сільськогосподарському попиті на землю може проявитися тенденція до зниження. Несільськогосподарський попит, навпаки, має сталу тенденцію до зростання, хоча він може певною мірою долати обмеженість простору (саме з цією метою з’явилися хмарочоси). У наш час існує таке явище як інфляційний попит на землю – фактор, що сприяє підвищенню ціни землі. Слід відмітити, що останнім часом подорожчання продовольства на світовому ринку може стати потужним фактором до зростання сільськогосподарського попиту на землю і до зростання ціни на землю.
За повної нееластичності пропозиції попит на землю є, по суті, єдиним чинником, що визначає величину земельної ренти. Якщо попит зростає з D до D', то земельна рента також зростає з R1 до R2.
R
R2
R1
Qe Q
Земельні ресурси
Графік 6. Ринок земельних ресурсів.
Земля розрізняється («диференціюється») за якістю (за родючістю) і за місцезнаходженням – віддаленістю від ринків збуту сільськогосподарської продукції. Якщо взяти це до уваги, то зрозуміло, що краща родючість та наближеність до ринків збуту дозволяють отримати власникам і користувачам таких ділянок додатковий дохід, який має назву диференційної ренти.
Завдяки більш сприятливими виробничим умовам на кращих і середніх за якістю ділянках землі витрати виробництва (і транспортування) на одиницю продукції нижчі, ніж на гірших ділянках. Якщо скласти такі відносно низькі витрати на одиницю продукції із середнім прибутком, то на найкращих і середніх ділянках індивідуальна ціна виробництва буде нижче ринкової, суспільної ціни (що відповідаю ціні виробництва з гірших ділянок). Тому фермери, які господарюють на кращих ділянках, отримують при продажу продукції за ринковою ціною додатковий прибуток. Такий диференціальний надприбуток – різниця між суспільною ціною, яка відображає підвищені виробничі (і транспортні) витрати на гірших земельних ділянках, та індивідуальною ціною одиниці продукції, що складається на найкращих і середніх за якістю землях. Монополіст земельної власності прекрасно обізнаний про якість належної йому землі. Тому різнісний прибуток дістається йому у вигляді диференційної ренти. Така рента буває двох видів. Власник землі отримує диференційну ренту I (першого роду) (лат. differentia – різниця) з найкращих ділянок, які відрізняються більшою природною родючістю і кращим місцерозташуванням, порівняно із землями з нижчою родючістю і гіршим розташуванням. Здаючи землю в оренду, він в орендному договорі передбачає таку орендну плату, яка вилучає на його користь відповідну різницю надприбутку. Таким чином, надприбуток перетворюється в диференційну ренту I.
Диференційна рента II (другого роду) утворюється внаслідок того, що землекористувач підвищує економічну родючість землі. Він вносить добрива, здійснює меліорацію та інші агротехнічні заходи. У цьому випадку проводиться інтенсифікація сільськогосподарського виробництва. Вона означає збільшення виробництва продукції без розширення земельних ділянок шляхом запровадження у виробництво досягнень НТР, покращення і більш ефективного використання засобів виробництва і робочої сили. Такі заходи підвищують ефективність додаткових капітальних затрат, в результаті чого витрати на одиницю продукції знижуються.
Диференційна рента ІІ виникає внаслідок того, що збільшення плодючості в результаті додаткових затрат капіталу неоднакове на різних землях, а суспільна ціна виробництва регулюється найменш продуктивними затратами капіталу. Як правило, додаткові затрати капіталу здійснюються на кращих і середніх ділянках. При цьому може бути: 1) продуктивність затрат капіталу, що підвищується; 2) колишня продуктивність затрат капіталу; 3) продуктивність затрат капіталу, що знижується. Це означає, що врожайність в результаті додаткової затрати капіталу може бути вищою, ніж в результаті такої ж першої затрати, відповідно, в двох інших випадках вона залишається колишньою, чи зменшується. При додаткових вкладеннях капіталу в кращі та середні ділянки виробляється додаткова продукція, індивідуальна ціна виробництва якої нижча, ніж на гірших ділянках, котрі регулюють суспільну ціну виробництва. В результаті утворюється додатковий прибуток і, відповідно, диференційна рента ІІ на кращих і середніх ділянках.
Іноді диференційна рента ІІ утворюється і на гірших ділянках: підвищення попиту на продукцію землеробства може викликати додаткові вкладення капіталу в гірші ділянки, якщо при цьому виробляється більш дешева продукція (продуктивність затрат капіталу, що підвищується), а суспільна ціна виробництва колишня, або якщо виробляється більш дорога продукція і підвищується суспільна ціна виробництва, то додатковий прибуток приносять також гірші ділянки. Аналогічна картина спостерігається і коли в результаті додаткових капіталовкладень в кращі і середні ділянки отримують продукцію більш дорогу, ніж на гірших ділянках (продуктивність додаткових затрат капіталу, що знижається) і суспільна ціна виробництва відповідає індивідуальній ціні виробництва цієї продукції.
Додатковий прибуток, отриманий в результаті додаткових затрат капіталу, до закінчення строку орендного договору привласнює орендар, а при укладанні нового договору землевласник враховує додатковий прибуток і починає привласнювати його у формі диференційної ренти ІІ. Тому існує протиріччя між землевласниками і капіталістами. Землевласники зацікавлені в мінімальних строках оренди, а капіталісти – в максимальних строках (щоб окупити авансований капітал і довше отримувати додатковий прибуток).
Ренту, яку отримують всі власники землі незалежно від її якості, К. Маркс назвав абсолютною. Власник землі, володіючи монопольним правом власності на землю, отримує абсолютну ренту – своєрідну данину, яка збирається з гірших і всіх інших ділянок землі. Таким чином, монополія приватної власності на землю виступає причиною абсолютної ренти. Оскільки ринкова ціна на сільськогосподарські продукти включає абсолютну ренту (згідно марксистській теорії, вона встановлюється на рівні вартості цієї продукції), це веде до її подорожчання. По суті, купляючи таку продукцію, все суспільство сплачує данину земельним власникам.
Існує також поняття монопольної ренти. Вона виникає у разі обмеженої кількості продукції, що може бути вироблена лише у певних кліматичних і ґрунтових умовах. Ці умови виробництва продукції вільно не відтворюються, тому ціни на продукцію носять монопольний характер, а власники землі відповідно отримують монопольну ренту. Наприклад, землі у Франції, де вирощують унікальний виноград для виробництва шампанського і коньяку. Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення до сільськогосподарського обороту нових земель, а постійний і досить високий попит на цю продукцію не задовольняється, виникає можливість реалізувати її за монопольно високими цінами. Різниця між монопольно високою ціною продукту та економічними витратами і становитиме монопольну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.
Від поняття ренти слід відрізняти орендну платню – винагороду за користування землею, яку сплачує орендар землевласнику.
Орендна плата (лат. arrendare – здавати в наймання) включає, крім ренти, амортизацію на будівлі і споруди, які знаходяться на орендованій землі, а також процент на вкладений капітал. Якщо власник землі зробив якісь поліпшення, то він повинен відшкодувати вартість цих споруд і отримати процент на витрачений капітал (адже він міг покласти капітал у банк і отримувати проценти). Будівництво будівель і споруд на землі, витрати, пов'язані з покращанням родючості, розвиток інфраструктури призводять до того, що у складі орендної плати дедалі більшу частку складають амортизація і процент на капітальні вкладення.
Землю можна не лише брати в оренду, а й купувати та продавати. Ціна землі також не тотожна земельній ренті. Ренту можна визначити як ціну послуг землі в якості економічного ресурсу. Продаючи землю, фактично продають право на отримання земельної ренти.
Ціна землі прямо залежить від величини ренти і обернено – від ставки позичкового відсотка.
Ціна землі як безстрокового активу - це капіталізована земельна рента. Ділянка продається за таку суму, яка у разі її альтернативного використання (надання у позику під певну ставку позичкового проценту) принесе доход, що дорівнює земельній ренті.
У курсі політекономії була формула ціни землі, яка використовується і в мікроекономіці:
Ціна землі (PL) = |
рента за рік (R)_______________ ставка позичкового проценту (і) |
х 100% |
Брати до уваги ставку відсотку слід для визначення альтернативної вартості грошей – адже ціна землі має бути така, щоб колишній власник міг покласти отримані гроші у банк і отримувати відсотки, що порівнянні з рентою.
В умовах підвищення сільськогосподарського попиту на землю і орендної плати із-за подорожчання продовольства на світовому ринку, підвищення несільськогосподарського попиту на землю і зниження ставки позичкового проценту буде проявлятися тенденція до зростання ціни землі.