Особливості сучасного ринку праці.

1. В сучасній ринковій економіці відбувається перехід від економіки “дешевого робітника” до економіки “дорогого робітника”, тобто зростаючим попитом користується кваліфікована і науково-технічна робоча сила, яка здатна працювати за допомогою складної, сучасної техніки, використовувати свій інтелектуальний та творчий потенціал, застосовувати та примножувати науково-технічні знання. Людина з її розвинутими різноманітними здібностями стає головним джерелом багатства суспільства. Відбуваються структурні зміни в робочій силі – збільшується зайнятість в галузях, повязаних з НТР, з інформацією, з сферою послуг (у розвинутих країнах більше 60% зайнятих працюють у сфері послуг і, відповідно, менша частка зайнятих працює у матеріальному виробництві).

2. Практикується регулювання сучасного ринку праці. Субєкти регулювання – профспілки, фірми і держава. Регулювання стосується попиту на працю та її пропозиції, тривалості робочого дня та відпусток, порядку найму та звільнення робітників, форм компенсації ризику, рівня мінімальної зарплати. Існує законодавство, яке регулює взаємовідносини між робітниками та підприємцями. Укладаються тарифні угоди між окремими робітниками чи їхніми групами на рівні фірми чи галузі з підприємцями. Активну роль в цьому процесі грають профспілки.

3. Одночасно спостерігається і протилежна тенденція на ринку праці – дерегулювання ринку праці. Це повязано з гнучкою системою праці. Флексібілізація – потреби виробництва у кількості і структурі робітників непостійні у просторі і часі. Тому спостерігаються такі особливості взаємовідносин робітників з фірмами, особливості організації праці: а) фірми часто мають постійних і тимчасових робітників, тобто відбувається сегментація робітників. Так у фірмах Японії, США 25% робітників відносять до постійного складу, 25% - робітники, для яких існує певна нестабільність у зайнятості, 50% - робітники з високим ступенем нестабільності у зайнятості, тобто їх звільняють у першу чергу, якщо це вигідно фірмі. б) Практикується повна або неповна зайнятість протягом тижня, робочого дня. в) Розповсюджена праця вдома (зокрема, комп’ютери розширюють можливості такої праці).

2 Питання.

Капітал (або інвестиційні ресурси) - це поняття, що охоплює всі вироблені засоби праці, тобто всі види інструментів, машини, устаткування, фабрично-заводські, складські приміщення, транспортні засоби і збутову мережу, використовувані у виробництві товарів та послуг і доставці їх кінцевому споживачеві.

Під «капіталом» у сучасній економічній теорії розуміється сукупність різнорідних і відтворюваних ресурсів, використання яких в ході виробництва дозволяє збільшувати продуктивність людської праці і, отже, отримувати дохід (Раймон Барр).

У останній третині XX в. у економічній теорії склалася традиція розрізняти три основні форми капіталу: 1) фізичний капітал (матеріально-речовий - машини, устаткування, будівлі, споруди, сировина і так далі; у курсі «Мікроекономіка» ми увесь час говорили про «капітал» саме у такому сенсі); існує ринок капітальних активів або фізичного капіталу; 2) фінансовий капітал (цінні папери та грошові кредитні ресурси); фінансовий капітал має цінність, оскільки надає можливість придбати реальне багатство - фізичний капітал; існує ринок фінансового капіталу де продають цінні папери та грошові кредитні ресурси; 3) людський капітал (це міра втіленої у людині здатності приносити дохід протягом життя, це фізичні і розумові здібності людини, які вона використовує у процесі труда, загальні і спеціальні знання, трудові навички, виробничий досвід і так далі, що приносять дохід; людський капітал створюється, коли людина інвестує сама в себе, а також інвестування в людину можуть здійснювати родина, фірма і держава, з часом ці інвестиції окупаються у вигляді високої зарплати або здатності виконувати роботу, яка приносить більше задоволення); іншими словами людським капіталом є особливий вид трудових ресурсів, які, як правило, відносяться до висококваліфікованої робочої сили.

У «Мікроекономіці» під капіталом розуміється, перш за все, фізичний капітал, який у свою чергу ділиться на основний і оборотний. До основного капіталу відносяться капітальні ресурси тривалого користування, тобто ресурси, використовувані протягом ряду виробничих циклів, - будівлі, споруди, верстати, машини, устаткування і так далі. Оборотний капітал – це сукупність капітальних ресурсів використовуваних лише протягом одного виробничого циклу: сировина, допоміжні матеріали, що комплектують вироби і так далі. Оскільки основний капітал функціонує (споживається) протягом ряду виробничих циклів, відшкодування його за вартістю відбувається поетапно (по частинах) шляхом амортизації. При цьому норма амортизації залежить від темпів фізичного і морального зносу. В той же час оборотний капітал повністю споживається протягом одного виробничого циклу і тому повинен бути повністю відшкодований (відновлений) після кожного виробничого циклу. Витрати виробництва, таким чином, включають вартість спожитого протягом виробничого циклу оборотного капіталу, а також амортизаційні відрахування.

Формування і зростання капіталу здійснюється за допомогою інвестування.

Інвестиції - це довгострокові грошові вкладення (витрати) необхідні для відтворення капіталу.

В економічній теорії і господарській практиці розрізняють валові і чисті інвестиції.

Валові інвестиції (Ig) - це загальне збільшення запасу капіталу; це сума інвестицій, що пов'язані з відшкодуванням зношеної частини основного капіталу (Ir), які по величині рівні амортизаційним відрахуванням, і чистих інвестицій (In), що здійснюються за рахунок прибутку фірм і призначені тільки для приросту капіталу.

Таким чином: Ig = Ir + In.

Очевидно, що інвестиції пов'язані з відшкодуванням зношеної частини основного капіталу забезпечують просте відтворення фізичного капіталу, тоді як чисті інвестиції - його розширене відтворення. Саме з цієї причини чисті інвестиції є важливим чинником розвитку фірми (підприємства), а показник чистих інвестицій широко використовується при аналізі стану і перспектив розвитку фірми (підприємства). Так, якщо величина чистих інвестицій позитивна і має тенденцію до зростання, це означає, що виробничі можливості підприємства розширюються (крива виробничих можливостей підприємства зрушується праворуч). І, навпаки, коли величина чистих інвестицій убуває і навіть може прийняти негативні значення, відбувається дезінвестування, тобто знецінення наявного основного капіталу. У цьому випадку виробничі можливості підприємства скорочуються і, отже, крива виробничих можливостей зміщується ліворуч.

Фірма має три джерела фінансування довгострокових інвестиційних проектів:

• власні грошові ресурси (нерозподілений прибуток);

• залучені грошові ресурси (випуск акцій);

• позичені грошові ресурси (облігації, банківський кредит).

Реалізація інвестиційних проектів здійснюється, як правило, за рахунок залучення додаткових грошових коштів на ринку капіталу.

Ринок капіталу - це сукупність економічних відносин з приводу залучення і надання позичкових коштів по ставці відсотка, що встановлюється в результаті взаємодії попиту і пропозиції на конкурентній основі.

Традиційно ринок капіталу ділиться на ринок короткострокових капіталів (або грошовий ринок) і ринок довгострокових капіталів (або фінансовий ринок). Ринок короткострокових капіталів - це ринок, на якому відбувається обмін грошей на короткострокові боргові вимоги будь-якого вигляду. Ринок довгострокових капіталів - це ринок довгострокових вільних капіталів, на якому концентруються заощадження і прямують у галузі економіки, де вони використовуються протягом тривалого періоду.

Попит на капітальні ресурси з боку фірми - це кількість одиниць позичкових коштів, яку фірма готова і здатна придбати при кожній заданій ставці відсотка.

Попит на капітал формується на основі граничної прибутковості капіталу, яка має тенденцію до убування.

Пропозиція капітальних ресурсів - це кількість капітальних ресурсів, яку власники вільних грошових коштів готові представити на ринку при кожній заданій ставці відсотка.

В результаті взаємодії попиту і пропозиції на ринку капіталу встановлюється рівноважна ставка відсотка (і*) і рівноважний об'єм капітальних ресурсів.

Ставка позичкового відсотка залежить від попиту і пропозиції позичкових коштів. У свою чергу, попит на позичкові кошти залежить від вигідності інвестиційних проектів, які планують здійснювати підприємці, від розмірів споживчого попиту на кредит, а також від попиту на кредит з боку держави, організацій і установ. Пропозиція на ринку капіталу формується на основі заощаджень, які створюються господарськими суб'єктами, що розподіляють свій чистий дохід на частини, що споживаються і заощаджуються. При цьому зростання ставки відсотка (і) скорочує попит на позичкові кошти, але збільшує їх пропозицію. І, навпаки, зниження ставки відсотка збільшує попит на позичкові кошти, але скорочує їх пропозицію.

Проста модель ринку капіталу може бути представлена графіками попиту і пропозиції, де попит представлений інвестиційним попитом з боку приватних підприємців (І – investment), а пропозиція – заощадженнями домашніх господарств і фірм (S – save). Крапка Е – крапка рівноваги на ринку капіталу, якій відповідає рівноважна ставка відсотка ( i*) і рівноважний обсяг інвестицій (І*) і заощаджень (S* )

i I S

E

i*

S I

0 I*, S* I, S

Графік 5. Проста модель ринку капіталу