9. Переяславська рада та укладення Березневих статей

Поштовхом до проведення ради був проведений 1 жовтня 1653 Земський собор-рішення «взяти під свою руку» Військо Запорізьке, а також розпочата 31 грудня війна проти Польщі. 8 січня 1654. У Переяславі відбулася 8 (18) січня 1654 старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. У ній взяли участь представники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духовенства. Після тривалої наради і враховуючи слова Бутурліна, які гетьман і старшина тлумачили як рівнозначні присязі царя, українська сторона склала присягу. Всього у день Переяславської Ради присягу склали 284 особи. Від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор (хоругву), булаву та шапку.

Після від'їзду Бутурліна козацька старшина з гетьманом узялися за вироблення умов договору. Було вирішено віддати Україну під проекторат Московської держави зі збереженням основних прав і вільностей Війська Запорозького; було написано проект договору у формі петиції до царя. Рада започаткувала оформлення моск-укр відносин, бо ніяких письмових домовленостей у Переяславі укладено не було. Особливість укр.-моск. договору-група документів від кожного зі станів – окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків. Остаточний юридичний статус Укр у складі Росії -„Березневі ст” 1654 Козаки запропонували 23 статті, які повезли у Москву ген суддя Самійло Зарудний та переяславський полковник Павло Тетеря. Проте прийнято з них 11: -Згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщини без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося надання права титульної спадщини Гетьман.Не втручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала Андрусівське перемир'я. -Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.-Козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини; - Установлювалася платня генеральному обозному у розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому50 злотих; - Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем; - Підтверджувалося право титульної спадщини Гетьман,право спадщини київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли; - Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року; - Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою; - у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави; Укр і Моск держ- конфедерація.

10. Хід військових дій у 1654 – 1657 рр.

Після укладення союзу між Московією та Укр відбулося перегрупування осн учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Осн маса моск військ та загони козаків під командуванням ніжинського полковника Івана Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. пол-татарське та укр-моск. війська зійшлися під Охматовом (Черкаська обл..). Місце бою назвали «поле дрожі», через великі морози, тому й битв назвали – Дрижипільська. Пол-татар. військо зазнало поразки, проте остаточно звільнити Брацлавщину не вдалося.

У липні 1655 р. Б.Х. рушив в Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок пол. війська розбиті. Польща виявилася неспроможною вести далі бойові дії- цим скористалася Швеція-9 липня оголосила війну Польщі.

Після битви під містечком Озерна 12 листопада було укладено угоду між гетьманом і кримським ханом про не втручання Криму у війну Укр й Московії проти Польщі. Договір дав можливість уникнути неочікуваного нападу з боку татар.

Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і без відома України уклала з нею Віленське перемиря – 24 жовтня 1656 р. Це була на думку Б.Х. зрада царя, тому він почав шукати нових союзників. Реальними претендентами були Трансільванія і Швеція. Відносини з Трансільванією Б.Х. встановив ще у 1648 р. Та вони не були міцними. А вже 8 жовтня 1656 р. було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої. Трансільванський князь Юрій ІІ Ракоці обіцяв допомогти гетьману відвоювати Галичину і частину Білорусі, визнавав за гетьманом титул князя і підтримав його намір передати цей титул своєму синові Юрію. Дипломатичні зв’язки із Швецією Б.Х. розпочав 1652 р. і підтримував наділі. Проте намагання укласти союз із шведами були марні. Але у грудні 1656 р. Юрій ІІ Ракоці підписав зі шведським королем трактат «вічного миру». Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансільванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансильванців. Тому 1656 р. зв’язки українців зі шведами стали регулярними, проте перші не спішилися віддавати укр.. землі, що були під Польщею. У січні 1657 р. шведи представили проект союзницького договору козакам, але з визнанням незалежної держави лише на козацькій території – Наддніпрянщині. Б.Х. відмовився від договору. А вже в червні шведський король погодися віддати гетьману укр.. землі під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ, собі залишає Польщу. В той час, в грудні 1656 р. Юрій ІІ Ракоці розпочав наступ на Польщу, підмогою були козаки на чолі з київським полковником Ждановичем. Скоро військо здобуло Перемишль, Варшаву, Краків, Люблін, Брест, але становище погіршилось через напад Данії на Швецію і та мусіла повертатись додому. Польське військо в той час вторглось у Трансільванію, тому Юрій Ракоці почав із поляками вести переговори, проте отримавши звістку у липні 1657 р. про наступ татар відійшов додому. Похід проти Польщі не приніс остаточної перемоги над Річчю Посполитою. Звістка про повернення Ждановича додому завдала смертельного удару Б.Х. і той 27 липня 1657 р. у Чигирині помер.