74. Буковина у другій половині 17-18 ст.

Північна Буковина перебувала під владою васального Молдовського князівства, зазнавала тяжкого гніту Туреччини. Але в адміністративно-політичному устрої цього краю збереглися традиції стародавнього руського права. Північна Буковина поділялася на староства (волості): Хотинську і Чернівецьку, де переважало українське населення. Чимало українців мешкало в інших буковинських волостях, зокрема Ясській і Сучавській – Південна Буковина. Волостями управляли урядовці, що називалися старостами. У 1711 р. м. Хотин перейшло під безпосереднє управління Туреччини і стало центром адміністративного району – Хотинської райї, яким відав паша, призначений султаном. Паша з гарнізоном розміщувався у Хотинській фортеці. Українське населення опинилося під подвійним гнітом турецьких та місцевих феодалів.

75. Закарпаття у другій половині 17-18 ст.

Закарпатська Україна перебувала під гнітом феодалів Угорщини. З середини 16 ст. Угорщина разом з Закарпаттям опинилася під владою австрійських Габсбургів. Східні райони Закарпаття входили до Трансільванського князівства, яке перебувало у васальній залежності від Туреччини, а згодом також ввійшли до складу Габсбурзької монархії. Адміністративно-політичний устрій Закарпаття мав свої особливості. Як і в Угорщині, там основною адміністративною та господарською одиницею стала жупа (комітат), яка в свою чергу поділялася на 3-5 округів. На Закарпатті існувало 4 жупи:

1. Ужанська (Ужгород);

2. Березка (Берегове);

3. Угочанська (Севмош);

4. Марамороська (Мара-Морош-Сігет).

Політичними справами в них відали жупани, а господарськими – під жупани. Протягом тривалого часу кордони жуп та цісарських земель постійно мінялися. Вся політична влада в Закарпатті знаходилась в руках місцевих та угорських феодалів.

76. Укр історіографія Хмельниччини

В кінці 18 ст. поч. наукові спроби дослідження Хмельн: за першу таку спробу вважають працю нім історика Йогана Енгеля „Geschichte der Ukraine” 1796, який використав майже всі польські друковані та інші джерела і мав також укр. літопис. Та проте дійсне наукове дослідження іст д-сті Б.Х. було проведено лише протягом 19 ст. В 1822 Бантиш-Каменський видав «Історію Малой Россіи», оперту в основному на акти із московських та укр архівів. опубліковано Мартосом два уривки з історії Хмельниччини (1822-1823). «Історія Малороссіи» Маркевича (1842). В 1857 з’яв монографія Миколи Костомарова «Богдан Хмельницький» Пантелеймон Куліш - зневажав особу Хмел. -трьохтомна «Исторіи отпаденія Малороссіи оть Польши» (1888-1889). Лише в кінці 19 ст. , з нагоди 250 ліття повстання Х, оживилися студії над Хмел й історики звернули увагу на позитивні сторони діяльності гетьмана. Початок поклав нарис М Грушевського «Хмельницький і Хмельниччина» 1898, потім пішли розвідки Томашівського про народні рухи в Галчині в 1648 (1898), М. Кордуби «Венецьке посольство до Хмельницького 1650» (1907) та ін. в 1912 зявился праця історика В’ячеслава Липинського про Станіслава-Михайла Кричевського й про участь укр.шляхти в повстанні Хмельницького, видані разом з меншими його працями у великій збірці «Z dziejow Ukrainy». Липинський дав загальний огляд політики Хмельницького, зясував послідовні її етапи від козацької автономії до розбудови держави. Пізніше свою загальну оцінку Хмельниччини та ї головних діячів розвинув Липинський у монографії «Україна на переломі. 1657-1659» (1920). В дусі його поглядів були написані нові праці Томасівського «Один момент під Зборовом 1649» (1913) і «Перший похід Хмельницького в Галчину» (1914). І. Каманін «Походження Б.Х.» (1913). Дуже важливими здобутками укр.. історіографії доби Хмельниччини є 8 і9 томи «Історії України-Руси» Михайла Грушевського (1916-1931), цілком присвячені добі Хмельницького. Сучасні укр.. історики Валерій Степанков та вАлерій Смолій «Українська національна революція 17 ст.». В. Степанков в окремій праці показав соц-економічні наслідки Хмел. Темі визвольної війни присвячувалось чимало конференцій ,видавалися збірники наукових праць. Зарубіжну історіографію Хмельниччини проаналізував Валерій Цибульський. Дипломатія Б.Х. стала предметом студій Ярослава Федорука. Перша, невелика за обсягом праця вченого була присвячена вивченню дипломатичних зусиль Б.Х. за період до Зборівської битви. Друга книга змальовує дипломатичні дії уряду гетьмана лише за один 1654. зусилля укр.. уряду з проникнення та утвердження своїх впливів на території південно-східної Білорусі висвітлено у праці Віктора Горобця. Економічна політика Б.Х., зокрема такі питання, як реконструкція бюджету держави та політичний аспект економічної візії гетьмана, проаналізовані у книзі Лариси Гвоздик-Пріцак. Військовий аспект Визвольної війни детально досліджений у працях Івана Стороженка та Ігоря Свєшнікова. Значну увагу укр.. дослідники приділили об’єктивному вивченню укр.-рос. Переговорів та укладення договору 1654.