60. Камянська та Олешківська Січі

Поразка українсько-шведського війська під час Полтавської битви 1709 спричниили тяжкі наслідки для січового товариства. Жорстоке зруйнування карльними загонами полковника Яковлева у травні 1709 Чортомлицької Січі, заставили січовиків податися на землі, порубіжні з володіннм кримського хана Давлет-Гірея – васала турецького султана. У верхній течії річки Камянки, правої притоки р. Дніпро, було засновано чергову Січ - Кам'янська Січ — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва у 1709—1711 роках та 1728—1734 роках. (херсонська обл.). 1711 на неї рушили війська Бутурліна та Скоропадського, і запорожці відійшли на південь, до Олешок – на території підвладні кримському хану. Там було засновано Олешківську Січ (1711—1728 роки). Камянська та Олешківська Січ відрізнялися від попередніх. Особливістю цих січей було те, що вони розташовувались у мало захищених природою місцях, серед пісків. З огляду на нетривалий час існування запорожці не встигали спорудити там належні укріплення. Боєздатність січей обмежувалася й рішеннями хана, який, зокрема, забороняв запорожцям тримати ам артилерію. Життя запорожців на території Кримського ханства ставало дедалі тяжчим. Козаків втягували в усобиці різін угруповання ханства. Хани вимгали у запорожців участи у своїх походах на Пн. Кавказ. Та найбільше дошкуляли переслідування православної віри. Зрештою це спричинило посилення поміж козаками проросійських настроїв. Давалася взнаки і російська активна дипломатична діяльність, уряд російський хотів залучити запорожців до війни з Швецією. У 1728 козаки залишили місце олешківської Січі і повернули на місце Камянської. Тому що виникло повстання. Козаки скинули кошового отамана Костя Гордієнка й рушили вверх по Дніпру. Зрештою, 10 квітня 1734 понад 30 тис. запорожців разом з отаманом Іваном Білицьким повернулися на Запоріжжя і неподалік від зруйнованої Чортомлицької Січі заснували на р.Підпільній Нову Січ.

61. Адмін-тер устрій Нової Січі та земель Війська Запорозького

запорозьке військо діл на 38 куренів. Ці курені склалися історично, і уявляли собою гуртування територіальному принципу. На це вказують назви деяких куренів, наприклад, переяславський, полтавський, канівський. Кожен курінь становив військову комуну, На чолі- виборний курінний отаман, який із кошовою старшиною становили керівну верству на Запоріжжі. Кожен курінь мав у Січі свій окремий будинок, так би мовити касарню, де жили всі члени куреня. Число козаків у курені досягало кількох сотень, але рідко коли вони перебували всі на Січі. значна частина козаків відбувала постійну сторожову службу на границях і там, де були фортеці, частина ж перебувала на риболовних і мисливських промислах. Уся територія Запорозьких волностей полілялася на 8 округів, т. зв. паланок: Самарську ,Кодацьку, Інгульську ,Бугогардову, Орельську, Протовчанську, Калміуську та Прогноїнську. Кожна паланка-свій військ і адмін. центр, т.зв. гард, де постіно перебував полковник, начальник гарду. Вся земля на Запорожжі належала Війську Запорозькому. Кожного року робився розподіл степу і річок між окремими куренями. Окремо розподілювано місця для рибальства, скотарства, місця для бджіьлництва, ліси для мисливства між старшиною і не козаками.

З козаків виділяються ті, що одружилися, то вони заводили господарство на окремих хуторах, або селилися по кілька родин в одній слободі. Ці хутори наз зимівники.